Таємниці мукачівського турула
Про американську мандрівку металевих пазурів і загадкове відновлення птаха-символа.
У 2008 році у Мукачівському замку – пам’ятці архітектури національного значення відкрили пам’ятник з птахом турулом на вершині. Згідно з офіційною версією, це було відновлення історичного пам’ятника, який стояв там з 1896 року і первісно був встановлений на честь 1000-ліття прибуття угорців у Карпатський басейн. Вважається, що турул – це тотемний символ давніх угрів, птах, який відіграв роль у народженні одного з давньоугорських вождів – Алмоша, привів предків угорців у Карпатський басейн. Він присутній у гербі трансільванського князівства, де символізує угорців. Саме слово – тюркського походження, означає «сокіл», «орел».
Як правило, туристам і відвідувачам замку розповідають саме таку версію, додаючи, що пам’ятку свого часу знищили чеська, а потім радянська влада. Однак мало хто знає, що символізує сучасний пам’ятник насправді, яка його справжня історія та які таємниці він зберігає. Про все це говоримо з істориком і краєзнавцем Йосипом Кобалем.
– Кому належить ідея встановлення пам’ятника в Мукачівському замку?
– Коли наближався ювілей 1000-ліття приходу угорців у Карпатський басейн, патріотично налаштована громадськість та уряд Угорщини хотіли відзначити цю дату різноманітними заходами й увіковічити її для майбутніх поколінь у формі різних пам’ятників, дошок, алей, громадських та освітніх будівель тощо.
Один з членів угорського парламенту, знаменитий історик куруців Калман Толі висунув ідею, спираючись на досвід зарубіжних країн, увіковічити «міленіум» пам’ятниками, пов’язаними з давньою історією Угорщини. Для цього він обрав дійових осіб і події приходу давніх угрів, описані угорським істориком Анонімом на початку ХІІІ століття. Суть ідеї така: у семи різних частинах Угорщини відповідно до сімох давньоугорських племен, прив’язуючись до описаних у Аноніма осіб та історичних місць, встановити там відповідні пам’ятники.
П’ять таких пам’ятників було заплановано встановити власне за межами проживання угорців, а два – всередині країни. При чому Калман Толі заявив, що місця, де будуть встановлені ці пам’ятники, повинні відповідати головним воротам Угорщини, які пов’язують її з-за кордоном, знаходитися на стратегічних з військової точки зору магістралях, оскільки стратегічні напрямки з часом не змінюються.
Іншу важливу ідею, яку він заклав і представив парламентській комісії, було те, що ці пам’ятники повинні виражати і стверджувати угорську національну ідею, а також угорську державність, й, нарешті, ці пам’ятки повинні попереджати національні меншини, на території яких зведені, щоб вони завжди залишалися вірними Угорській державі, а тамтешнім угорцям давати надію на захист.
– Отже, мукачівський турул стоїть на цьому стратегічному напрямку?
– Так, Мукачево було обрано як стратегічний пункт, своєрідні північні ворота Угорщини у напрямку Польщі (як варіант місця встановлення, розглядався також Ужгород). Автором мукачівського пам’ятника, як і всіх інших подібних пам’ятників був архітектор Дюла Берцік. Самого птаха виготовив з бронзи скульптор Дюла Безереді. Закладання наріжного каменя майбутнього пам’ятника відбулося у липні 1896 року, а офіційне відкриття – у травні 1897 року.
Символіка мукачівського турула, згідно з Калманом Толі, полягала у тому, що саме сюди угорські племена під керівництвом Арпада спустилися на Дунайську низовину, а шабля у дзьобі Турула вказувала на завоювання цієї території угорцями. Сам пам’ятник повинен був попереджати русинське населення Карпат залишатися вірними Угорській державі, а чужинцям вказувати, що це вже угорська земля.
– У яких інших місцях ще встановлені подібні пам’ятники?
– Для усіх основних національностей Угорщини були встановлені свої пам’ятники. Для румунів і трансільванських сасів (німців) пам’ятник був встановлений біля міста Брашов на горі Ценк. Тут стояв угорський воїн із опущеною вниз шаблею. Він попереджав волохів (румунів) і сасів (німців), що вони живуть на території Угорської держави. З іншої сторони він застерігав Румунію про угорський державний кордон.
Так само були встановлені пам’ятники на території, заселеній словаками, сербами, й один пам’ятник присвятили західним воротам Угорщини і він символізував кордон з Австрією. Решта були встановлені на територіях, заселеній угорцями.
– Яка доля мукачівського турула?
– Доки пам’ятник знаходився на території Угорщини, його ніхто не чіпав. Але в 1919 році наш край під назвою Підкарпатська Русь відійшов до Чехословацької держави. Звичайно, у цій державі, яка була найдемократичнішою у тогочасній Європі, не могли залишити подібні пам’ятники з описаною вище символікою на своїх місцях, тому їх демонтували. Так само зробили з аналогічними пам’ятниками й інші держави – Румунія та Сербія.
Останнім був демонтований мукачівський турул. Тривалий час угорці поширювали думку, що мукачівського турула чехи скинули з гори і його потім привезли на територію Ужгородського замку. Насправді чеська влада виявилася більш культурною. Вони зняли могутнього птаха з обеліску й запропонували як історичну скульптуру музею ім. Т. Легоцького в Мукачеві. Але директор музею Йосип Янкович відмовився прийняти реліквію, посилаючись на відсутність місця для її зберігання (розмах крил птаха складав близько 5 м.). Після цього скульптуру залишили у верхньому замку.
Коли у 1938 році Мукачево знову відійшло до Угорщини, то скульптура зберігалася у замку неушкодженою. Про це свідчать світлини, зроблені угорськими військовими у цей час. Цікаво, що угорська влада не відновила пам’ятник на території Мукачівського замку і він дочекався приходу радянських військ у жовтні 1944 року.
– Як поставилася до угорського символу радянська влада?
– Історія мукачівсьокго турула у радянський час цікава і не до кінця з’ясована. Згідно з мукачівським краєзнавцем Бейлом Поповичем, який багато писав на цю тему, один мешканець Мукачева, імені якого він не називає, розповів, що коли в 1945 році у Мукачеві будували пам’ятник воїнам-визволителям, то офіцери і солдати, які брали у цьому участь, жили у будинку цієї людини і саме вони причетні до знищення пам’ятника. За розповіддю анонімного мукачівця, турула спочатку розчленували, а потім грузовиком відвезли із замку у колишній Фрідішевський залізоплавельний завод, де його знищили, а з самого металу зробили 5-конечні зірки, які встановлювали на пам’ятниках воїнам-визволителям на території сучасного Закарпаття, а також колишньої Чехословаччини та Угорщини. Зокрема, така зірка була встановлена і на пам’ятникові воїнам-визволителям у центрі Мукачева.
– Розкажіть детальніше про пам’ятник воїнам-визволителям.
– У січні 1945 року Народна рада Мукачева оголосила конкурс на проект пам’ятника героям Карпат і загиблим партизанам. Його мали намір встановити на Червоній площі перед сучасним будинком мерії. Переможцю конкурсу було виплачено винагороду у сумі 5 тисяч пенгівів (у цей час на території так званої Закарпатської України все ще користувалися угорськими грошовими одиницями).
Будівництво пам’ятника розпочали у квітні під керівництвом Юсова С.А. Начальником будівельних робіт був інженер-лейтенант П. Єршов. Провідним майстром будівництва був Г. Лангбауер. Відкриття пам’ятника відбулося 3 червня 1945 року у присутності 15 тисяч осіб.
Якщо правдиві свідчення згаданого мукачівця, то саме ці люди причетні до знищення мукачівського турула (директором Фрідішівського ливарно-механічного заводу у цей час був Е. Жупан).
– Чи збереглися якісь деталі мукачівського турула?
– Деякі кам’яні деталі пам’ятника 1896-97 років, зокрема, із барельєфами, збереглися на подвір’ї теж якогось мукачівця. Як пише Бейла Попович, частина кам’яних мурів пам’ятника пішла на будівництво пам’ятника воїнам-визволителям у Мукачеві, а інша потрапила аж в Ужгород. З неї нібито був збудований постамент до пам’ятника президенту Чехословаччини Томашу Масарику, встановленому у 1928 році.
Зрештою, виявилося, що мукачівцем, на дворі якого десятиліттями зберігалися три кам’яні фрагменти основи турула був Шандор Пак. До речі, у нього ж таки збереглися пазурі бронзового турула, фото яких опублікував мукачівський краєзнавець.
– Як могли зберегтися ці пазурі?
– Річ у тім, що в 30-х роках один мукачівський журналіст і громадський діяч Оладар Возарі написав кілька статей, зокрема, про мукачівського турула, де зауважує, що жорстокі чехи відпиляли пазурі птаха, які вп’ялися у пам’яний постамент. Саме ці спилені пазурі зберіг житель міста Мукачево Шандор Пак.
– Що відомо про Шандора Пака та його родину?
– За даними місцевої та зарубіжної угорської преси та інтерв’ю членів родини, Шандор Пак у чехословацький період займався виготовленням надгробків, трун та наданням транспортних послуг. Женився на доньці колишнього російського царського офіцера. Сам був офіцром угорської армії.
Після приходу радянських військ у листопаді 1944 року, як і багато тисяч інших угорців, потрапив у спеціальні табори, звідки йому вдалося повернутися і продовжити свою діяльність у Мукачеві. Родина знаходилася під постійним наглядом КДБ. У Шандора було троє дітей, один із яких – відомий бізнесмен, меценат і колекціонер картин Міхая Мункачі – Імре у 1974 році виїхав у США.
У 1977 році туди виїхали й інші члени родини Пак, зокрема, й старший Шандор Пак. Там, за допомоги жінки Імре Пака, американки з роду Лінкольн, вони стали успішними бізнесменами, а коли розпався СРСР, проявили інтерес до Угорщини і своєї маленької батьківщини – Мукачева. У Шандора Пака-старшого, як пише одна місцева угорська газета, були три великі мрії: щоб розпалася Радянська імперія, щоб зник комунізм як ідеологія і щоб відновилася Велика Угорщина. Тому родина займалася і політичними проектами. Серед іншого, Паки займалися і меценатством та підтримкою угорських організацій Закарпаття й Мукачева. Вони також намагалися відновити на Мукачівському замку пам’ятник турула. Це була ще одна мрія Шандора Пака-старшого.
До речі, він був почесним громадянином Мукачева і сьогодні одна з вулиць названа іменем Пака. Шандор прожив 104 роки і був похований на найбільшому православному цвинтарі в Америці.
– То як пазурі потрапили в Америку?
– Історія з цими бронзовими пазурями виглядає детективною. Адже фотографії турула 1938 і 1943 років показують, що чехи не зрізували пазурів, оскільки вони кріпилися не безпосередньо до кам’яної основи, а до сферичної півкулі. Отже, теза про зрізані пазурі не відповідає дійсності. Їх могли зрізати уже тільки в радянський час.
Залишається загадкою, хто це зробив, яким чином вони потрапили до Шандора Пака, і як вони десятиліттями зберігалися у тодішньому СРСР? Ще більшою таємницею є те, яким чином ці 40-сантиментрові фрагменти ніг турула могли бути вивезені до США?
– Коли і як був відновлений турул у Мукачівському замку?
– Ініціатрами відновлення пам’ятника була згадана родина Паків. Уже в 2007 році розпочалося будівництво основи майбутнього пам’ятника. У неї були вбудовані і три кам’яні блоки, які зберігалися на родинному обійсті Паків у Мукачеві.
Архітектором пам’ятника був Олександр Андялоші. Відновити саму скульптуру було доручено скульптору Михайлу Беленю. Лиття здійснили в Києві, однак сама скульптура не відповідає усім деталям історичного турула, який колись стояв на цьому місці.
По-перше, у «старого» турула у дзьобі знаходилася шабля, про яку К. Толі казав, що це шабля вождя гунів Атілли. А в сучасного пам’ятника замість шаблі дволезий меч і знаходиться він не у дзьобі, а в пазурях птаха.
Висота усього первісного пам’ятника складала 33 метри, а сучасний височіє на 25 метрів.
Відрізняється також матеріал, з якого збудований фундамент і обеліск. Тобто насправді це не є точне відтворення давнього пам’ятника в замку.
– Як відбувалося відкриття пам’ятника?
– Встановлення цього пам’ятника уже в той час викликало неоднозначну реакцію серед громадськості краю. З одного боку, йшлося про пам’ятку архітектури національного значення (Мукачівський замок), де будь-які зміни повинні були узгоджуватися з Міністерством культури України.
З іншого боку, символіка пам’ятника теж викликала запитання. Річ у тім, що турул є багатоплановим символом. Його зображення використовували не тільки на пам’ятниках, але й у політиці (наприклад, як символ Ревізіоністської ліги Угорщини чи як емблему профашистських організацій тощо).
Символізм закладено навіть у вигляді самого турула, особливо, після падіння комуністичного режиму Угорщини. Є три форми турула, які символізують три різні його функції. Є турул, який спостерігає: у нього голова здіймається високо над крилами, є турул, який захищає: у нього голова знаходиться на рівні крил, і є войовничий турул, у якого крила підіймаються вище голови. Саме войовничий турул знаходиться на обеліску в Мукачівському замку.
Тож встановити турула було не так просто. Історію отримання дозволу найвищого керівництва на відкриття пам’ятника розповів сам меценат Імре Пак. Так, у 2007 році у Мукачівському замку була організована виставка картин знаменитого художника Мігая Мункачі. На відкриття був запрошений і тодішній Президент України Віктор Ющенко. Саме тоді йому показали будівництво фундаменту майбутнього пам’ятника й розповіли поширену версію історії пам’ятника. Після цього, за словами Імре Пака, для встановлення пам’ятника уже не було перешкод.
Його відкрили у квітні 2008 року. З українського боку був присутній в.о. мера Мукачева Золтан Ленд’єл, з Угорської сторони – голова Християнсько-демократичної партії Угорщини Жолт Шем’єн. Звичайно, був присутній Імре Пак, член Ордена витязів, заснованого регентом Угорщини Міклошом Горті у 1920 році. До речі, за місяць до відкриття пам’ятника Віктор Ющенко у Нью-Йорку нагородив Імре Пака за заслуги у розвитку культури і збереженні пам’яток історії Орденом Ярослава Мудрого
– Цікаво, яка доля подібних пам’ятників, встановлених колись на території сучасних Словаччини, Румунії, Сербії?
– Пам’ятники, які колись були встановлені на честь 1000-ліття приходу угорців у Карпатський басейн, на територіях, які сьогодні входять до Румунії, Сербії, Словаччини, не відновлені. І це не дивно, адже жодна з цих країн не може дозволити поновлення таких пам’ятників, які символізують Угорську державність, угорську владу і свою підлеглість цій владі. Тим більше, що два з них – сербський і словацький знаходилися на території сучасних столиць цих держав. Свого часу пам’ятники були знищені, при чому це відбулося ще раніше, ніж був знятий мукачівський турул.
Записала Наталія Толочко
