Знаєте, у чому головна проблема російського суспільства?

Це, на мою думку, всепроникаюча байдужість.

Чому після початку війни мільйони людей по всьому світу вийшли на майдани, навіть не знаючи де до пуття знаходиться ця Україна?

Сотні мільйонів людей у ​​всьому світі вийшли, звичайних людей, обивателів. Не розуміючи, що таке Україна, хто там живе, чим там дихають та яку музику слухають?

Тому що в цьому світі є одна річ, яка поєднує більшість людства.

Це людяність. Це розуміння того, що не можна в XXI столітті нападати зі зброєю на іншу країну, щоб її захопити або знищити.

Що не можна вбивати людей.

Не можна. Вбивати. Людей.

Для сотень мільйонів людей це вроджена абетка. Це особистий біль. Це цемент, без якого не було б їхньої цивілізації. Де кожний відповідає за кожного. Де несправедливість до сусіда – це його особиста проблема. Це як ножем по склу. Тому що скло крихке до неможливості і воно спільне. Тріщини по ньому – це тріщини у душі кожного.

У Росії нікого і ніколи і нічого не зачепить.

Чому? Начебто багато людей.

Тому що століттями вбивали тих, хто міг би дотягнутисся до цієї людяності.

А лишалися звірі.

А далі що?

Лише розплата. І вона буде гірка. І вона буде колективною.

На жаль.