6 років на голому камені! Найжорсткіша історія «робінзона»
Якщо робінзони Середніх віків та епохи Просвітництва викликають безліч питань, то з героями ХІХ-ХХ століть все більш вірогідною. Та й подробиць їхнього перебування на островах збереглося більше.
У світлі цього, на особливу увагу заслуговує історія Деніела Фосса, який провів самітником на острові цілих шість років, при тому, що умови життя у нього були якщо і не найважчими в історії, то вже точно одними з найважчих.
Як завжди у таких випадках, він був моряком. У 1809 році Деніел працював на тюленебійному судні, яке десь у північних водах налетіло на айсберг. Людям вдалося врятуватися на шлюпці, проте плавання тривалістю кілька тижнів так і не призвело до омріяної суші.
Всі, хто був у шлюпці, померли, і живим залишився тільки Фосс. Швидше за все, він і себе вже зарахував до мерців, але одного разу зумів розгледіти берег. Сильні хвилі заважали пристати, тому Деніел дістався до землі вплав, хоча сили закінчувалися, а хвилі загрожували відправити його на їжу крабам.
Розчарування було жахливим. Острів виявився величезним каменем площею 400х800 метрів. Обнишпорити такий простір було не важко, і незабаром Деніел зрозумів, що на острові немає ні нормальної рослинності, ні тварин, ні води. Є лише каміння.
Зібравши на скелях якісь водорості Деніел склав їх замість ліжка. Наступного дня він почав знову досліджувати острів і виявив у скелях заглиблення, в яких знаходився якийсь вологий бруд.
Акуратно прибравши звідти бруд, Фосс зміг досягти того, що на дні заглиблень з’явилася вода. Надалі він так і пив дощову воду, що збиралася в цих ємностях.
Але з їжею було зовсім ніяк. Декілька днів повного голоду оптимізму не вселяли, але доля посміхнулася новоявленому острів’янину, і на берег острова припливли тюлені.
Все, що було у Фосса під рукою – це каміння, ніж та весло, за яке він чіплявся, добираючись до острова. Досвідчений мисливець взявся до справи, і за короткий час убив кілька десятків особин, які на щастя досить непогано зберігалися в холодному кліматі. До того ж Деніел відразу ж взявся за обробку туш та сушіння м’яса.
Зрозуміло, найбільше йому хотілося накинутися на здобич і, нарешті, досхочу наїстися. Однак він розумів, що велика кількість сирого м’яса після тривалого голодування може призвести до плачевних результатів. Тому Фосс з’їв лише невеликий шматочок, намагаючись розжувати його якнайретельніше.
Крім цього, він випив трохи тюленячої крові. На щастя, все обійшлося, і Фосс поступово звик до сушеного м’яса і набрався сил. Тепер треба було спорудити хоч якесь укриття від вітру, що постійно дме.
Для цього він вибрав місце, яке взагалі продувалося більше за інших – на вершині кам’яної брили, що стала йому домом. Перевагою цього місця було те, що під час штормів сюди не добиралися хвилі.
Будувати довелося з того, що було під рукою – з каменю. Будівельного розчину, звісно, не було, балок для перекриттів – теж, тому довелося неабияк помудрити. Але врешті-решт через місяць Фоссу вдалося побудувати маленьку хатину.
Життя стало відносно стерпним, але кораблі до острова не підходили. Так минув рік. На жаль, хатина була ненадійним укриттям від вітру, та й бризки теж часом доходили. Тому на другий рік свого перебування Деніел взявся за будівництво високої огорожі, яка б надійно захищала його кам’яну будку від негоди.
З цим завданням він успішно впорався і взявся за спорудження високого стовпа, який міг би служити наглядовим пунктом. Щоправда, залишалося питання, як подати знак, але тут Фосс більше розраховував на удачу.
Погодні умови на острові були далеко не курортними, і шторми та бурі були частим явищем. Якось після чергового буйства стихії на острів викинуло мертвого кита. Оглянувши його, Деніел виявив, що його вбили гарпуном. Значить, десь поблизу мали бути китобої.
Кит взагалі став у пригоді. Така велика кількість м’яса, жиру і кістки відразу пішла в діло, і після того, як туша була оброблена і запаси зроблені, Фосс зайнявся веденням «щоденника». Замість паперу він маленькими літерами робив позначки на веслі, намагаючись у такий спосіб зберегти спогади і не втратити рахунок часу.
Цим веслом він дуже дорожив, і, щоб зберегти його цілим, навіть зробив для нього чохол із шкіри тюленя. Весло було цінним ще й тому, що це був практично єдиний подовгастий предмет, до якого можна було прив’язати матерію, зробивши таку собі подобу прапора, який Фосс ставив на вершині своєї вежі.
Так минуло шість років. Шість років! Зрештою, його імпровізований прапор помітили з якогось корабля. Проблема полягала лише в тому, що пристати до берега корабель не міг. Не змогла цього зробити і спущена на воду шлюпка.
У результаті Деніел зробив те саме, з чого почалася його «кар’єра робінзона» – стрибнув у воду, стискаючи в руці дорогоцінне весло. Так в одязі зі шкур і з поцяткованим написами веслом він доплив до шлюпки, яка й доставила його на борт корабля, що прямував у Нью-Йорк.
