ВОЛОДИМИР ФЕНИЧ, МИХАЙЛО САДОХА. КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ ГРОМАДИ СЕЛА ДОРОБРАТОВА МУКАЧІВСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ. НАРИС 1, ч. 2
Продовження. Початок читати за посиланням:
У 1792 році згідно з Каталогом перепису жителів Мукачівської греко-католицької єпархії парафія села Доробратова належала до Крайнянського архідеканату. До парафії Драґобартфолво (Drágabárt- falva) тоді належали три філії: села Чорний Потік (Fekete Patak), Попдьордь (Papgyörgyfalva) (пізніша назва Юровиця, яке було з’єднане з Чорним Потоком) та Чертеж (Csertesz) – теперішня назва Підгірне. В цілій парафії Драґобартфолво проживало 1103 греко-католицьких вірних, а в селі Драґобартфолво – 691 греко-католиків. Парохом парафії на чотири села був Олексій Віщак.
Згідно із загальним переписом Мукачівської греко-католицької єпархії проведеного в 1806 році, греко-католицька парафія Доробратово (Drágabaratfalva) налічувала 687 вірників, які проживали в 141-му будинкові (стільки було всіх у селі). Серед вірних села 95 були вільними господарями та 5 ґаздами. Парохом у селі від 1799 року був Василь Коцан. Він помер 20 жовтня 1807 року. Похований в Доробратові на території церкви.
Наступним парохом у селі Доробратово був отець Андрій Пастелій, який народився в с. Мала Пастіль комітату Унґ у 1803 році. Здобувши богословську освіту у Відні А. Пастелій після висвячення спочатку був священиком короткий час у селі Імстичево (1828–1830). Відтак з 1830 року він став парохом у с. Доробратово, а з 1832 р. – деканом Крайнянського деканату, до якого належала його парафія. У 1848–1849 роках о. А. Пастелій брав активну участь у національній гвардії (говедах) Лайоша Кошута в боротьбі проти Габсбургів. Попри це о. А. Пастелій продовжив обіймати обидві адміністративні посади аж до смерті. Він помер 18 листопада 1855 року і був похований у Доробратові на території церкви.
Станом на 1851 рік (за даними угорського статиста і дослідника Елека Фийнеша) в русинському селі Доробратові (тоді називалося Bártfalva / Drága) налічувалося 814 греко-католиків, 10 римо-католиків та 5 юдеїв. В селі була лише греко-католицька парафія. Як і раніше, село належало до Мукачівсько-Чинадіївської домінії графів Шенборн- Бухгеймів. Ці дані засвідчили, що в Доробратові в першій половині ХІХ століття вперше в історії змінилася етноконфесійна структура населення: поряд з русинами греко-католиками в селі з’явилися угорці римо-католики та євреї юдеї.
У 1881 році, при мукачівському єпископові Іоаннові Ковачові де Пастелію, за державні та єпархіальні кошти, а також за пожертви місцевих ґаздів, в селі Доробратові було збудовано одну з найбільших фар у Мукачівській єпархії. В будинку фари розміщалася квартира для священника, квартира для помічника священника, якщо такий призначався, бібліотека, приміщення для церковного уряду, проведення просвітницької роботи з селянами, катехизації вірних та для репетиції церковного хору.
Наступним парохом у с. Доробратово був Антал Коссей (1855– 1894). У 1848–1849 роках він, як молодший офіцер, також брав активну участь у революції за незалежність Угорщини. Спочатку о. А. Коссей був помічником священника, а з 1855 до 1894 року парохом в с.Доробратово та деканом Крайнянського деканату. Помер о. Антал Коссей 14 листопада 1894 року. Похований в с.Доробратові на території церкви.
У 1890–1894 роках помічником священика, а з 1894 до 1915 року парохом у с. Доробратово та деканом Крайнянського деканату був о. Іштван Товт. Він народився 28 червня 1849 року, закінчив Ужгородську богословську семінарію. З 1906 року був членом управи Березького комітату.
Особисто заохочував вірників віддавати дітей до школи, турбувався про створення належних умов для життя і праці вчителів, заохочуючи приїзд у село освічених учителів.
У липні 1896 році, з нагоди Тисячоліття віднайдення угорцями батьківщини, на подвір’ї церкви було встановлено хрест, придбаний за кошти священика. 26 червня хрест було освячено Мукачівським єпископом Юлієм Фірцаком, у співслужінні з яким брали участь 16 священиків, вірники с. Доробратова та 15 процесій із сусідніх парафій.
У 2016 році хрест було реставровано і 26 липня біля нього здійснено Богослужіння парохом о. Петром Бровдієм, почесним деканом, священником о. Даниїлом Бендасом, священниками о. Олександром Са-раєм та о.Тарасом Бровдієм в присутності вірників та гостей, представників місцевої, районної та обласної влади, дипломатів з Генерального консульства Угорщини в м. Ужгород, представників ЗМІ.
Разом з тим, підпис отця Стефана Товта стоїть під Зверненням священників Крайнянського округу до мукачівського єпископа Юлія Фірцака від 20 липня 1897 року. Звернення підписали на зборах у с. Локоть, сім парохів сіл Завидово, Загаття, Негрово, Локоть, Чорний Потік та Доробратово. Автори Звернення звертали увагу єпископа на те, що у зв’язку зі святкуванням в Угорщині Мілленіума знайдення угорцями своєї батьківщини, світ відкрив для себе рутена, предки якого тисячу років тому разом з угорцями перетнули Карпати, а сьогодні опинилися у дуже злиденному становищі. Скликане на збори в село Локоть духовенство Крайнянського округу окружним деканом та завидівським парохом Миколою Ференчиком, констатувало факт, що бідними рутенами «ніколи ніхто – ні уряд, ні комітат – не турбувався».
Тому священники зверталися до єпископа, щоб «своїм дійовим впливом» домігся від угорського уряду вирішення восьми прохань:
1) перешкоджання переселенню євреїв із Галичини;
2) покарання євреїв за незаконне лихварство;
3) відкриття закритого у с. Загаття залізоробного заводу;
4) впровадження в домінії Шенборна деревообробної промисловості букових лісів;
5) повернення в користування населення на умовах оренди відібраних у нього внаслідок розмежування землі косовиці та пасовиська в багатьох селах, серед яких названо і в с. Доробратово пасовище, що знаходиться на території домінії Шенборнів під назвою Ворочанське; 6) відібрання від євреїв права на утримання корчми;
7) якнайшвидше будівництво транспортних шляхів;
8) створення в кожному селі складів насіння та кредитних спілок.
Згідно з офіційними даними шематизму Мукачівської греко-католицької єпархії за 1908 рік парафія с. Доробратова (Drágabártfalva) вперше в документах згадувалася у 1523 році, але остаточно як парафія сформувалася з 1693 року. Починаючи з 1781 року в церкві св. Миколая русинською мовою велася метрична книга. Перша мурована церква в Доробратові згадується з 1783 р., а її остаточне будівництво завершилося в 1870–1875 роках. Чинний станом на 1908 рік парох Іштван Товт духовно опікувався 1353 греко-католицькими вірниками в селі Доробратово та трьох його присілках в урочищах Старий Лаз, Гербешовиця та Ворочанське. Крім греко-католиків у Доробратові на той час проживали 73 юдеї, 7 кальвіністів та 5 римо-католиків.
За даними угорського перепису населення 1910 року парафіяльна громада в селі Доробратово налічувала 1085 греко-католиків, що було на 271 вірника менше ніж за інформацією єпархіального шематизма. За цей короткий час якась частина греко-католицьких вірників могла емігрувати на заробітки до країн Європи та за океан., а якась перейти в римо-католики.
Отець Іштван Товт помер 17 листопада 1915 року. Він заслужено був похований своїми вірними в с. Доробратові на території церкви.
Тимчасово адміністратором парафії від грудня 1915 до грудня 1916 року був Мікловш Товт (молодший).
Далі буде
Читайте також:
