ВОЛОДИМИР ФЕНИЧ, МИХАЙЛО САДОХА. КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ ГРОМАДИ СЕЛА ДОРОБРАТОВА МУКАЧІВСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ. ВСТУП

У книзі робиться спроба розкрити основні етапи розвитку Свято – Миколаївської громади (парафії) села Доробратова Мукачівської Греко-Католицької Єпархії. Село розташоване у мальовничому куто­чку Мукачівського району Закарпатської області. Його історія сягає сивої давнини, а перша писемна згадка відноситься до 1378 року.

Джерела Свято-Миколаївської церковної громади села Доробра­това починаються з 1449 року, що є однією з найдавніших парафій в історії Мукачівської Греко-Католицької Єпархії. За ці понад 570 років греко-католицька церковна парафія в селі Доробратово пройшла дивовижну історію свого розвитку, а її парохи та вірники твердо трималися єдності зі Святою Католицькою Церквою.

26 вересня 2010 року частка мощей Святого Миколая Мирлікійського з крипти Базиліки Св. Миколая в італійському м. Барі за рішенням та участі правлячого архієрея Мукачівської Греко- Католицької Єпархії Преосвященного Владики Мілана (Шашіка) заслужено була розміщена в Доробратівській церкві Святого Миколая-Чудотворця, де вона зберігається і нині.

Присвячується 375-річчю Ужгородської церковної унії, 250-річчю канонічного заснування Мукачівської Греко-Католицької Єпархії та 20-річчю беатифікації Блаженного єпископа Теодора Ромжі

Друкується з благословіння Апостольського Адміністратора Мукачівської Греко-Католицької Єпархії Преосвященного Владики Ніла, ЧБМ

ВСТУПНЕ СЛОВО Преосвященного Владики Ніла, ЧБМ

Село Доробратово є відоме майже кожному закарпатцеві завдяки прек­расній церкві, яка своєю величчю та красою, без сумніву, належить до найгарніших Святинь Срібної Землі. Та треба сказати, що ця величава цер­ква є ніби віддзеркаленням тієї живої Святині, якою є греко-католицька громада цього славного села. Правду кажучи, коли я був семінаристом пер­шого курсу, я мав ласку супроводжувати світлої пам’яті Єпископа Йоана Семедія, який відвідав цю парафію на храмове свято святого Миколая в 1993 році. Це було моє перше знайомство з Доробратовом та його глибоко віруючими людьми. Я був приємно вражений великою кількістю діточок та молоді, які зустрічали свого Єпископа і читали вірші до святителя Ми­колая Чудотворця. Тоді я вперше побачив і познайомився з великим душпастирем та ісповідником нашої Церкви отцем Йосифом Уйгелі. Я досі пам’ятаю як Він своїм прекрасним тенором читав Євангеліє. Відтоді я та­кож знаю і дуже поважаю довголітнього пароха нашої громади отця Петра Бровді, який формувався в підпільній семінарії під проводом великого страдника католицької віри Єпископа Івана Маргітича.

Книга – нарис, яку підготували історик, науковець Володимир Фенич та великий патріот свого рідного села краєзнавець Михайло Садоха, до­зволяє нам заглибитись в глибину віків, щоб побачити розвиток села та його церковної історії. Ми познайомимось із найдавнішими письмовими згадками про Доробратово, дізнаємось про його найдавніших володарів та священників, побачимо зображення давньої дерев’яної церкви та муровано­го храму, який будувався в роки єпископства нашого великого Апостола Андрія Бачинського. Серед священників греко-католицької громади, особ­ливе місце займає отець Василь Яцкович та його дружина Юлія, яка допо­магає чоловікові та старається про виховання молодого покоління. Після нього пастирем по Ісусовому серцю є отець Євген Уйгелі, який з благос­ловення Єпископа Олександра Стойки, починає будівництво нового хра­му, саме того, яким ми всі сьогодні милуємось. Цей новий храм є оздобле­ний іконостасом та образами, які намалював наш славний художник Йосиф Бокшай. Потрібно зазначити те, що громада виплекала теж чисельні покликання до богопосвяченого життя. Саме тут народились і формува­лись: славний протоігумен Василіянської провінції святого Миколая отець Антон Мондик, а також сестри Василіянки Теодора Гелетей, Ігнатія Геревич, Віра Попович та Миколая Русин. Тут народився і зростав вже згада­ний ісповідник католицької віри отець Йосиф Уйгелі.

Від серця благословляю авторів цієї праці та бажаю всім читачам та вір­ним приємних вражень та глибокого пізнання нашої прекрасної історії.

ВСТУП

У переддень ювілейних святкувань 350-ї річниці Ужгородської це­рковної унії папа Іоанн Павло ІІ 18 квітня 1996 року надіслав тодіш­ньому Ординарному єпископові Мукачівської Греко-Католицької Єпа­рхії Іоаннові Семедію Апостольського листа. Глава католиків цілого світу звернув увагу на декілька важливих аспектів церковно-релігій­ного життя греко-католиків ужгородської унійної традиції. Умовно слова Святійшого Отця можна поділити на чотири концептуальні твер­дження:

• «вірні тих Церков, які беруть свій початок від Ужгородської Унії, цілком слушно вважають себе спадкоємцями Кирило-Методіївської спадщини», а їхня євангелізація здійснювалася «у єдності як з Константинопільською Церквою, так і з Римським Престолом»;
• «Ужгородська Унія не була якоюсь відокремленою подією. Вона органічно вкладалася у той процес поєднання Церков, кульмінаційним моментом якого був Флорентійський Собор (1439)». «І саме славноз­вісний Київський митрополит Ісидор, повертаючись з Флорентійсько­го Собору, проголосив на Закарпатті вістку про відновлене з’єдна­ння»;
• з канонічно заснованої для «численних віруючих візантійського обряду» папою римським Климентом XIV 19 вересня 1771 року Мука­чівської Греко-Католицької Єпархії «зродились нові церковні єпархії: Крижівська (1777), Пряшівська (1818) і Гайдудорозька (1912)», а для «спадкоємців цієї Унії», – численних емігрантів у США, Апостольська Столиця створила «візантійську митрополію в Пітсбургу (1969), з підлеглими їй єпархіями – Пасейською (1963), Пармською (1969) та Ван Нуйською (1981)», і
• недавні «яскраві свідчення вірності Христові та Його Єванге­лію», «свідчення, запечатане кров’ю», яке «дав сам пастир Єпархії, єпископ Теодор Ромжа, який не завагався віддати життя за своїх овець» […], «становлять дорогоцінну спадщину греко-католицької Церкви, яка бере свою основу від Ужгородської Унії».

Давня, історична Мукачівська єпархія, яка станом на період архіє­рейського служіння одного з найвеличніших своїх владик Андрія Бачинського (1773-1809) поширювалася на територію 13-ти із 45-ти ко­ролівських комітатів Угорщини загальною площею понад 49 тис. кв. км, стала «Церквою-матір’ю» для близько 1,2 млн сучасних греко-католиків, які закономірно виводять свої історичні, духовні та куль­турні корені від кирило-мефодіївської спадщини та Ужгородської цер­ковної унії. Сьогодні вони проживають на двох континентах (Європі та Північній Америці), дев’яти країнах (Україні, Словаччині, Угорщині, Румунії, Сербії, Хорватії, Чехії, США та Канаді), одному Верховному Архієпископстві – Фаґараш і Альба Юлія Румунської Греко-Като-лицької Церкви в Румунії, трьох Архієпископствах (Митрополіях) – Піттсбурзькій Русинській Візантійській Католицькій Церкві в США, Пряшівській Словацькій Греко-Католицькій Церкві в Словаччині та Канаді, Гайдудорозькій Угорській Греко-Католицькій Церкві в Угор­щині та 17-ти єпархіях з осідками єпископів в Ужгороді (до 1780 р. в Мукачеві), Крижевцях, Пряшеві, Оредае-Марі, Клуж-Ґерлі, Гайдудо- розі, Піттсбурзі, Мішкольці, Марамуреші, Пассейку, Пармі, Торонто, Ван-Нуйсі (тепер Феніксі), Кошіцях, Братиславі, Нїредьгазі, Руському Крстурі та одному Апостольському Екзархаті – в Празі. Всі ці церкви, згідно з Кодексом канонів Східних Церков (1991), є самостійними Церквами свого права (Eccksia sui iuris) різного ієрархічного рангу та юрисдикційного підпорядкування, але є рівними між собою та з інши­ми Східними Католицькими Церквами в канонічній гідності.

Маленькою частинкою унікальної Мукачівської Єпархії-Церкви є греко-католицька громада (парафія) села Доробратова зі своєю бага­тою і до кінця ще неописаною історією. Пропонований шановному Читачеві даний короткий історичний нарис, є лише скромним внеском у збереження історичної пам’яті та увіковічення сотень невідомих і забутих імен священників, монахів та мирян, які денно і нічно трудили­ся на Славу Божу у Христовому Виноградникові в селі / парафії Доробратово. Даний нарис може послужити гарним прикладом для напи­сання історії про сотні інших подібних маленьких сіл / парафій з їх невичерпним минулим.

Фото Святомиколаївського храму в селі Доробратово Макса Адаменка

Далі буде…