ВОЛОДИМИР ФЕНИЧ, МИХАЙЛО САДОХА. КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ ГРОМАДИ СЕЛА ДОРОБРАТОВА МУКАЧІВСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ. НАРИС 1, ч. 1

НАРИС 1.

Парафія та парохи села Доробратова в угорський та австрійський періоди (1449–1918)

У писемних документах за 1357–1368 роки згадувалося поселення під назвою Баратфолво (Barátfalvа), від угорського «barát» – друг, при- ятель, «falva» – село. Русинська назва поселення – Брацьке.

Перша виразна письмова згадка про село Доробратово датується 1378 роком. Тоді воно згадувалося під назвами Драгафолво (Dráhá- fаlvo) та Драгуфтфолво (Dráhuftfalva). У 1378 році королева Ержебет, за вірну службу Угорському королівству, надала вільним волохам землю біля Станова (Loca Sztánfalva). Власником цієї землі був воєвода мараморошських волохів та начальник (комес) комітатів Мараморош і Сатмар Драґ / Драґу. Не виключено, що саме від його імені походить сучасна назва села Доробратово, що означало в минулому «село Драґа» (Dráháfаlvo).

Читайте також : ВОЛОДИМИР ФЕНИЧ, МИХАЙЛО САДОХА. КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ ГРОМАДИ СЕЛА ДОРОБРАТОВА МУКАЧІВСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ. ВСТУП

Цю версію підтверджує і той факт, що з існуючих відомостей на підставі королівських донаційних грамот, с. Доробратово не належало іншому відомому нобілю тих часів «князю Поділля» та «пану Мукаче- ва» Теодору Коріатовичу (пом. восени 1415 р.). В його власності, за підрахунками ужгородського історика Йосипа Кобаля, повністю або частково були два міста (Мункач, суч. Мукачево, і Лампертсаз, суч. Берегово), два містечка (Вари і Береґ) та 13 сіл.

За даними опису панського маєтку урбара (від ur barium – маєток пана) від 1427 року в складі Мукачівської домінії (панства), котре тоді належало сербському деспоту (воєводі) Стефану Лазаревічу, а після його смерті – його синові Григорію Бранковічу, перебували два міста (Мункач і Лампертсаз), два містечка (Вари та Береґ) і 24 села, серед яких згадувалося і Доробратово.

Як випливає із церковних шематизмів Мукачівської греко-католицької єпархії ХІХ століття, християнська громада (парафія) в Доробратові була заснована в 1449 році. Однак, церква довгий час в документах не згадувалася.

На підставі донаційного декрету угорського короля Ладислава ІІ Яґелона від 16 серпня 1495 року Лелеський конвент (суд у Верхній частині Угорського королівства) 15 грудня 1495 року підтвердив право власності єпископа Жіґмонда із м. Пейч та його брата Ернеста із Чаторни на Мукачівський замок, містечка Мункач і Лампертсаз та 31 село, серед яких було і Драґобратово (Dragabrathfalva).

У 1504 році людина короля на ім’я Гетеї Болдіжар (Hetei Bol- dizsár) передав «село Драґобарт» («Drаgabartfalvа») в управління воє- води Дьордя Драгфі (Drágfii György). Це було нове прізвище колиш- ньої волоської родини Драґ / Драґу ще з 1420-х років. Від початку XVI століття село найчастіше зустрічалося в письмових документах (гра- мотах) під назвами: Драга Борат (Dráha Barátfolvа), Драгаборат (Dráhabarátfolvа), Дорогобратово (Dorohobratovo) Dráhabartfolvа (Драгабарт), Дорогобратово.

У 1523 році в селі Доробратово згадувався русинський священник, який опікувався вірними, але не згадувалася церква.

23 квітня 1562 року Лелеський конвент (суд) завірив копію декрету короля Угорщини та князя Трансільванії Яноша ІІ Запольяї, королев Марії, Анни, Ержебет, короля Матяша Корвіна та короля Матяша Кор- віна де Гунедора про надання привілею десяти волоським селам із «землі Крайна». Серед них було й «село Драґут» (Dragutfalva). Ця письмова інформація знову підтверджує нашу версію про його волоське походження від імені мараморошського воєводи Драґа / Драґу.

6 травня 1643 року, в розпал протистояння між капітаном Мукачівського замку Яношем Балінґом та мукачівським православним єпископом, прихильником церковної унії Василем Тарасовичем, пароха села Доробратово Іоанна Юску князь Трансільванії та володар Мукачівської домінії й замку Георґій І Ракоцій призначив єпископом Мукачівської єпархії.

Іоанн Юска народився у Доробратові, священником служив тривалий час з 1594 до 1642 року. Вперше в документі його ім’я згадується під 1622 роком. В грудні 1640 року, як вдівець, він постригся в ченці монастиря на Чернечій горі в Мукачеві й прийняв монаше ім’я Софрон/Софроній. Він був великим противником церковної унії та перебував під впливом кальвінізму. Функції єпископа без єпископських свячень парох Доробратова Іоанн Юска виконував до 1645 року.

27 липня 1648 року князь Ґеорґій І Ракоцій вислав з Мукачева лист по своїй домінії з проханням здійснити опис його маєтку (скласти урбар). Згідно з урбаріальними підрахунками в 1649 році в селі Доро- братові налічувалися 58 вільних селян, ґаздів (jobbágy), 102 чоловіків, 30 коней, 148 волів, 78 биків, 130 корів, 127 овець, 312 свиней та 17 вуликів. Село належало кенийзу (князю / воєводі) Крайни Ласло Ке- нийзу (Kenéz László) та його сину.

Читайте також: ДІЗНАЄМОСЬ БІЛЬШЕ ПРО ДОРОБРАТОВО…

Як випливає з грамоти угорського короля та імператора Священ- ної Римської імперії Фердинанда ІІІ Габсбурга від 22 квітня 1649 року село Доробратово належало до Мукачівської домінії, власниками якої були трансільванські князі-протестанти Ракоції. Вся домінія поділялася на 7 крайн (крайництв, округів), якими адміністрували крайники або шпани (ішпани), та 136 сіл. У всіх цих селах в той час парохували 71 священник. Село Доробратово належало до Крайнянської крайни (край- ництва), в якому тоді налічувалося 33 села. В селі Доробратово в той час згадувалися три православні священники (batykók): Михайло Юско, Лазар Юско та Лазар Роспопа. Дивного в цьому нічого не має, бо в Мукачівській єпархії до початку XVIII століття часто траплялися випадки, коли в одному селі / парафії були по кілька священників, а в іншому – могло не бути жодного.

У зв’язку з переходом вдови князя Ґеорґія ІІ Ракоція княгині Софії Баторій, власниці Мукачівської домінії та замку із кальвінізму в католицизм (1662), вона дозволила у 1664 році повернутися першому мука- чівському католицькому єпископові Партенію (Петру Петровічу) з Ужгорода до давнього законного осідку мукачівських єпископів – в резиденцію монастиря на Чернечій горі. Таким чином Ужгородська унія була поширена і на комітат Береґ, до якого належало село Доробратово. В цей час релігійна громада села молилася в дерев’яній церкві св. Миколая-Чудотворця.

Декретом Апостольського адміністратора Мукачівської єпархії єпис- копа Іоанна Йосифа Де Камілліса від 23 червня 1692 року Мукачівським монастирем було виділено кошти на придбання земельних ділянок для священика і дяка-вчителя та побудови церковної школи в Доробратові. Священники заохочували приїзд освічених вчителів в село.

У 1672 році в селі Доробратові служили три уніатські священники: Лаврентій Юско, Василь Юско та його син Лука Юско.

У 1682 році у 33-х селах Крайнянського округу комітату Береґ згадувалися 26 священників. В селі Доробратові тоді служив парохом Лука Юско.

Під час національно-визвольної війни угорців, русинів та інших народів Угорщини на чолі з трансільванським князем Ференцом ІІ Ракоцієм проти австрійських Габсбургів, яка відбувалася під гаслом

«З Богом, за вітчизну і свободу» у 1703–1711 роках, разом з десятками доробратівчан брав участь і місцевий парох Іоанн Коропецький, який служив у селі з 1706 до 1730 року…

У 1729 році село Доробратово разом з усією Мукачівсько-Чинадіївською домінією перейшло у влас- ність впливової австрій- ської родини Шенборн (Schönborn).

Під 1733 роком в с. Доробратово згадується дерев’яна церква св. Миколая з двома дзвонами. Біля неї, пише Михайло Сирохман, в дерев’яному будинку жив священик Петро Юсковіч.

Парафіальна структура церкви в селі Доробратово остаточно сформувалася в період між 1664 і 1741 роками.

Під час візитації уніатських парафій Мукачівської єпархії розташованих на канонічній території Еґерської латинської дієцезіїлатинським єпископом Ґабором Анталом Ердивді у 1741 році з’ясу- валося, що комітат Береґ поділявся на два округи: Крайна та Ровна. В окрузі Крайна налічувалося 19 парафій, однією з яких була церковна парафія в селі Драґабартфалва (лат. Dragabartfalva).

Під час перепису усіх церков та парафій грецького обряду в Угор- ському королівстві у 1747 році згадується уніатська парафія в селі Драґа-Бартфалва (лат. Drága-Bartfalva). Село належало до Мукачів- ської домінії графа Шенборна (Schönborn). У 1752 році під час візити- ції цілої Мукачівської єпархії мукачівським єпископом Михайлом Ма- нуїлом Ольшавським було констатовано, що село Драґабартфалу або Долобратово (Dragabartfalu, seu Dolobratovo) належало до Мукачівсь- кої домінії графа Шенборна. Тоді в селі парохом був Ілля Кречун (Elias Krecsun) (згадується в 1743, 1759), якого у священики висвятив мука- чівський єпископ Юрій Геннадій Бізацій, а призначив парохом у село єпископ Гавриїл Блажовський. Релігійних жителів у селі тоді налічу- валося 170 осіб (всі були уніатами), а ще були в селі 33 гості (hospites), чужинці. Ґаздами в селі згадувалися Матвій, Іоанн, Ференц та Олек- сандр Ґелетеї. Антимінс у церкві св. Миколая-Чудотворця був висвя- чений мукачівським єпископом Юрієм Геннадієм Бізанцієм.

У 1775 році під час проміжного перепису окремих комітатів Мукачівської греко-католицької єпархії, село згадувалося під назвами Драґа-барт-фалва, або Доробратово (Draga-Bart-Falva, alias Doro- bratovo). Це була перша сучасна назва села. Патрональне право над селом мав пан Мукачева і комес комітату Береґ граф Шенборн (Dominus Comes a Schönborn). Парохом у селі тоді був Олексій Віщак (Alexius Vistsak) (1769–1799), а кантором (дяком) Михайло Кречун.

У 1783 році, за сприянням славного мукачівського єпис- копа Андрія Бачинського, в Доробратові було розпочато будівництво нової кам’яної чотирьохторуньової церкви. Будівництво храму було май- же завершено у 1790 році. У 1816 році церкву було освячено. Відповідно з інформацією напису на зворотному боці збереженої ікони «Богородиці з дитятком», з розібраної в 1941 році церкви, іконостас в церкві (вірогідніше   новий) був закінчений в 1842 році.

За інформацією Канцлера Мукачівської греко-католи- цької єпархії ієромонаха Ма- карія (Медвідь), SEOLic, ху- дожники Йоан Прігл та Карл Кроснер котрий закінчив Віденську академію мистецтв, вірогідніше походили з германських племен.

Вирізбив іконаст Андрій Тернавський в 1840 році.

Далі буде