Рауль Валленберг – шведський дипломат, який врятував 100 тисяч євреїв
Є люди, які намагаються використати дані їм повноваження на догоду власним амбіціям, намагаючись отримати для себе якнайбільше влади чи грошей. Але, на щастя, є й інші. Використовуючи будь-яку можливість, вони намагаються допомогти людям, які потрапили в халепу. Такою людиною був громадянин Швеції Рауль Валленберг.
Потрапивши в 1944 році в Угорщину, він почав допомагати місцевим євреям і досягнув непоганого успіху. Підраховано, що завдяки старанням цієї людини до 100 000 угорських євреїв змогли уникнути знищення у концтаборах та у процесі масових розстрілів. Нікому до цього не вдалося допомогти такій великій кількості людей.
Дії Валленберга інакше як подвигом назвати не можна. Раулю Валленбергу встановлено пам’ятники у багатьох європейських столицях: на його батьківщині у Стокгольмі, у Лондоні та Москві, Будапешті та Братиславі. Вшанований він пам’ятником і в Нью-Йорку. Його ім’я носять вулиці міст, а в ізраїльській Хайфі існує будинок з пам’ятною дошкою, на якій написано, що в ньому колись мешкав Праведник Народів Миру Рауль Валленберг.
Шлях до свого подвигу був у Рауля досить звивистим. Він був нащадком двох почесних родів Швеції. За батьківською лінією його родичі були видними дипломатами та фінансистами. Наприклад, дід Рауля займався дипломатичною діяльністю, а батько був офіцером шведського флоту. По материнській лінії Валленберг був нащадком єврея Бендикса, що перейшов у лютеранство, – одного з перших представників єврейської громади у Швеції. Отже, вибір шляху для молодого Валленберга був дуже широким.
Власне, молодий нащадок видатних шведських родин цілком виправдав надії своїх предків. Він здобув чудову освіту: спочатку вдома у Швеції, потім у Франції, а потім взагалі поїхав за океан вчитися архітектурному мистецтву. До речі, університет Мічигану за своєю спеціальністю він закінчив з відзнакою, за що був нагороджений медаллю. У 1933 році, у 21-річному віці, Рауль почав самостійно працювати: спочатку як працівник шведського павільйону на всесвітній виставці Чикаго, а потім вже як архітектор, де запропонував свій проєкт плавального басейну.
Далі його шлях лежав у Південну Африку, де Валленберг почав займатися бізнесом у компанії знайомого свого діда. Отримавши блискучу характеристику від роботодавця, він вирушив до Туреччини, до свого діда, дипломата Густава Валленберга. Той знайшов йому нову роботу. Він отримав посаду в «Голландському банку», і для служби в ньому вирушив до міста Хайфа, яке була на території підмандатної Британії Палестині. Тут спокійне життя молодого бізнесмена різко змінилося. Рауль познайомився з євреями, які зуміли втекти з нацистської Німеччини.
Враження від оповідань людей, що втекли з Німеччини, було схоже на природний катаклізм. Вони повністю змінили переконання Валленберга, змусивши згадати, що він також є нащадком єврейського роду. Ця приналежність до єврейства дала Раулю чіткі життєві орієнтири, той самий стрижень, який визначив подальшу поведінку та долю майбутнього Праведника Світу.
З Палестини Валленберг знову вирушив до Європи. Але його бізнес-проєкти у Швеції виявилися нікому не потрібними, як і американський диплом архітектора. Довелося знову влаштуватися в чужу компанію, цього разу до Центральноєвропейської торгової фірми, якою володів угорський єврей Калман Лауер. У справах фірми він багато їздив Європою, яка тоді вже поринала в трясовину Другої Світової війни. Як громадянин нейтральної держави Валленберг міг відвідувати різні країни, але скрізь бачив, що нацисти не церемонилися з євреями. Але поки що нічого для нещасних людей зробити не міг.
Ситуація змінилася в 1944 році. На той момент Німеччина зазнавала на полях битв одну поразку за іншою. Провідні світові держави перейнялися становищем євреїв на територіях, окупованих німцями, навіть було організовано Всесвітній єврейський конгрес. Користуючись нейтральним статусом, Швеція створила відповідну експортно-імпортну фірму, яка співпрацювала як з Німеччиною, так і з країнами антигітлерівської коаліції. Рауль Валленберг став її співробітником. Але в цій роботі була ще одна прихована від сторонніх очей деталей: шведський уряд доручив йому вивчити ситуацію з угорськими євреями. При цьому ініціатива виходила не так від шведського уряду, як від інших країн та міжнародних організацій, які з нацистами співпрацювати ніяк не могли. Причина такого інтересу полягала в тому, що в керівництві Угорщини, яке тривалий час співпрацювало з Німеччиною, відбулася переоцінка цінностей. Беззмінний лідер країни адмірал Хорті спробував розпочати переговори з представниками антигітлерівської коаліції, щоб вийти з війни з мінімальними для себе втратами.
У Німеччині про це дізналися, і незалежну Угорщину негайно окупували сили вермахту. Номінальним лідером країни став відвертий фашист Салаші. Політичні пертурбації не пройшли для місцевих євреїв стороною. Якщо до моменту окупації вони мали якийсь захист, то тепер ними відкрито почали займатися гестапо. Це означало, що євреї країни підлягали негайному арешту та переміщувалися спочатку у тимчасові табори Угорщини, а потім поступово вивозилися у спеціалізовані табори для фізичної ліквідації.
На момент прибуття Валленберга влітку 1944 року до Угорщини з 800 000 євреїв, що проживали в країні, більш ніж половина, а це 437 000, вже були вивезені з країни для знищення. Щоб молодому шведському представнику було простіше виконувати покладену на нього місію, Валленберга призначили на посаду першого секретаря шведського дипломатичного представництва у Будапешті. Чи знало про таємну місію цієї людини гестапо, історія замовчує, але достеменно відомо, що про неї знала радянська розвідка. Отже, за дипломатом велося пильне спостереження не лише з боку власного керівництва.
Познайомившись з ситуацією на місці, Валленберг жахнувся: по всій Угорщині відловлювали євреїв, що ще залишилися на волі. Тих, хто намагався хоч якось чинити опір, вбивали на місці. Решту відправляли до спеціально організованих таборів-відстійників, у яких нещасні чекали черги на завантаження в потяги, які відвозили їх на неминучу загибель. Єдиним легальним способом урятувати приречених людей була видача їм паспортів нейтральних держав. Зважаючи на те, що Валленберг сам був дипломатом держави з нейтральним статусом, він вирішив скористатися цією можливістю.
Варто зауважити, що шведська місія у Будапешті включилася до роботи з порятунку місцевих євреїв майже одразу після початку німецької окупації країни. Проте ця допомога була вкрай незначною. Валленберг, який прибув до Угорщини, поставив допомогу євреям, як то кажуть, на потік. Знаючи, як трепетно німці ставляться до документів, він особисто придумав так званий Schutz-Pass. Це був схожий на документ папір жовто-синього кольору із трьома коронами, гербом Швеції. Усередині знаходився текст німецькою та угорською мовами. Для більшої переконливості написане підтверджувалося одразу трьома печатками. Юридичної сили цей папір не мав, але на фашистів він мав просто магічний вплив.
Людина, яка пред’явила цей «документ», вважалася для німців іноземцем, і могла перебувати в Угорщині до того моменту, поки для неї не знайдуть спосіб евакуації в більш спокійне місце. А щоб не провокувати нацистів обличчам євреїв, що прогулювалися Будапештом, для всіх власників Schutz-Pass купувалося житло. Для цього особисто Валленберг купував у угорській столиці будинки, після чого оголошував їх власністю шведського посольства. Через ці рятівні житла пройшли тисячі євреїв, які мали шведські «паспорти».
Взагалі до справи порятунку людей від неминучої загибелі Рауль Валленберг підходив різнобічно. Користуючись своїм безперечним талантом переконувати людей, молодий дипломат іноді настільки морочив голови охоронцям ешелонів, що йому вдавалося витягувати, практично приречених людей із вагонів, призначених для відправлення. Але найбільшою перемогою Валленберга стали його переговори із групою німецьких генералів, які відповідали за ліквідацію Будапештського гетто. Описавши перед ними перспективу неминучої відповідальності за військові злочини, Рауль переконав німців не знищувати гетто. Підсумком стало збереження життів 97 000 євреїв, які були там, життя яких висіла буквально на волосині.
На жаль, факт виконання ним таємної місії для самого Валленберга зіграв злий жарт. Радянська контррозвідка, яка знала про таємне доручення дипломата, відразу після захоплення Червоною армією Будапешта заарештувала його разом із товаришем. 17 січня 1945 року Рауля востаннє бачили на волі. Після цього він зник, і як не намагалися шведські дипломати дізнатися про подальшу долю Валленберга, відповідні радянські структури зберігали мовчання. Пізніше стало відомо, що Валленберг помер ув’язнений у 1947 році. Лише у 2000 році Генеральна прокуратура Російської Федерації реабілітувала Рауля Валленберга. Раніше він вважався іноземним розвідником, який працював на користь недружнього СРСР держави.
