Іван Попович: У нашого народу є одне каверзне. Усьо най буде, лем не своє (відео)

З нашим знаменитим земляком, Народним артистом України, президентом Всесвітньої спілки українських митців Іваном Поповичем ми зустрілись в затишній кав’ярні «У центрі», що в селі Ільниця, яке знаходиться недалеко від рідного села Івана Дмитровича – Осой.

• Чому не в Осої? – питаю.
• Та знаєте, Степане Іллічу, малом Вас пошкодовав. До Осоя ще нормальну дорогу не зробили.

За чашкою кави торкнулися багато цікавих тем. Згадали про наші перші зустрічі з паном Іваном, про проблеми творчого росту хресника Івана Поповича – Михайла Хому (сценічний псевдонім – Дзідзьо) та про сучасне гуманітарне виховання та музикальне виховання сучасної молоді, в якої почало переважати «кліпове» сприйняття світу.

Приведемо декілька цікавих думок Івана Поповича, яку ми подаємо у першій частині відеорозмови:

– Незнання історії свого народу приводить до того, що ми починаємо забувати своє коріння, свої звичаї, свої народні співанки. Уже й на гостині своє не співаємо, бо не знаємо.

–   У нашого народу є одне каверзне. Усьо най буде, лем не своє.

– У популярних модних «однодневках» є одна властивість. Вони появляються, як прищі на тілі і швидко зникають.

– Десь в середині 90-тих нас, нафталінових» співаків пробували зіпхнути зі. Мало хто пам’ятає колись популярний проєкт «Територія А», який дав багато популярний молодих співаків. Але на сьогодні «вижили» хіба що двоє: Іра Білик та Олександр Пономарьов.

– Чому я «довговічний» і популярний? Я ніколи не був повією у музикальній сфері. Я завжди був сам собою.

– Наші співанки не треба обробляти, їх треба співати такими, як вони є.

– «Закарпаття моє» – ось уже багато років є гімном і візітівкою мого краю.

Динамічна і щира розмова з Іваном Дмитровичем Поповичем, думаю, зацікавить нашого глядача і слухача.