СПОВІДНИКИ ВІРИ… ПРОТОІГУМЕН О. АНТОНІЙ… МОНДИК АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ
Андрій Андрійович, у чернецтві о. Антоній, народився 19 січня 1913 р. в с.Доробратово в селянській сім’ї. Після закінчення 8 класів Доробратівської народної державної школи поступив до Мукачівської русинської гімназії, яку закінчив на відмінно у 1931 р. В тому ж році вступив до Свято-Миколаївського монастиря на Чернечій горі, де відбув вступну пробу послушників та склав тимчасові обіти. Далі вивчав дві ступені схоластики[1] в Ужгородському монастирі. Далі продовжив студії в Богословській семінарії Мукачівської греко-католицької єпархії, а завершив в Оломовцях (Моравія). 30 липня 1939 р. був висвячений на священника і прийняв чернече ім’я Антоній. Після свячень викладав латинку в Мукачівському монастирі, а відтак в Маріяповчі. У 1943 р . Генеральною курією у Римі о. Антонія Мондика було призначено Протоігуменом підкарпатської гілки василіан. За каталогом “Провінції Василіанського Ордена Св. Йосафата в Угорщині” у 1944 р. вона поділялася на три віцепровінції (угорську, русинську та румунську), Найбільшу частину становили монастирі й монахи русинської гілки (Coetus monasteriorum ruthenorum), До неї належало 5 монастирів: Боронявський, Малоберезнянський, Імстичівський, Мукачівський, та Ужгородський. У цілому провінція станом на 1944 р. нараховувала 100 монахів.
Осінню 1944 р. після приходу Радянських військ, Мукачівський монастир ,як і всі інші монастирі ЧСВВ та всі греко-католики Закарпаття, були взяті під особливу увагу радянських спецслужб: СМЕРШ (смерть шпигунам). НКДБ та політорганів 4-го Українського фронту. З перших днів в монастир стали навідуватись військові. Прямо з монастиря були мобілізовано «добровольцями» декілька молодих хлопців, які працювали в монастирі. Серед них і 19-річний доробратівчанин Шекмарь Іван, який 23.04.1945 р. загинув в боях на території Словаччини. З монастиря було забрано декілька добрих коней, підводи, зерно і вино. Після прийняття Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, о. Антонія, як і інших ігуменів монастирів та Клір всієї єпархії стали схиляти публічно підтримати Маніфест і скріпити своїми підписами. Але на це ніхто не погодився. Начальник політвідділу 17-го гвардійського корпусу генерал-лейтенант Н.С. Демін у своїх мемуарах викладених в книзі «Война и люди» Воєниздат МО СССР -1972 г. описує, що “в Закарпатті ми стикнулися з вороже налаштованим греко-католицьким духовенством, монахами, монашками й населенням, яке тісно пов’язане з Ватиканом і не йшло на співробітництво з політорганами.”
Коли Підкарпатська Русь, відповідно до договору між СРСР і ЧСР, юридично була приєднана до СРСР та була утворена Закарпатська область в складі УРСР, почався відвертий, посилений тиск на церкву і монастирі.
Мондика А. систематично стали викликати в органи міліції, безпеки, де відбувались цілодобові допити й звинувачення у співробітництві з іноземними шпигунськими організаціями проти СРСР, про зв’язки з Ватиканом, робились пропозиції про співробітництво. В Уповноваженого в справах релігії по Закарпатській області пропонувалось підписати заяву про саморозпуск василіанських монастирів і перейти на служіння в РПЦ, де на його вибір йому буде надана можливість займатись духовною діяльністю.
В Уповноваженого при розмовах часто був присутній учасник Львівського собору Львісько-Тернопільський архієпископ Макарій (Михайло Оксіюк), який очолив новостворену Мукачівську єпархію РПЦ. Уповноважений організував примусовий перегляд нібито документального фільму про Львівський собор, який оголосив про самоліквідацію УГКЦ і з’єднання з РПЦ. Коментував фільм ієромонах ЧСВВ з Львівщини, теж учасник Львівського (псевдо)собору, який перейшов до РПЦ. Він разом з єпископом Макарієм переконували монахів, що Закарпаття вже стало частиною України і їм потрібно послідувати прикладу братів василіан з Галичини та об’єднатись з РПЦ, яка є справедливою вірою. Попри погрози, цілодобові допити та заманливі пропозиції душпастирства в РПЦ, о. Антоній не змінив своїй Вірі, Мукачівській єпархії і єпископу Т.Ромжі. Залишалися вірними своїй Церкві та греко-католики Закарпаття.
Вони відмовлялися переходити до РПЦ. З метою пропаганди у всіх селах «крутили» на пересувних кіноустановках фільм про Львівський собор. В пресі публікувались пасквілі проти греко-католицької церкви Закарпаття, в яких духовенство звинувачували у всяких гріхах. які вони не скоювали.
Для ведення активної пропаганди серед населення проти греко-католицької Церкви та агітації на перехід в РПЦ, в Мукачівську православну єпархію РПЦ, по рекомендації міністра держбезпеки УРСР Р. Савченко, було направлено для служіння десятки перевірених священників з Галичини з колишніх греко-католиків.
В цей час о.Антоній Ватиканом був таємно призначений уповноваженим Протоархимандрита закарпатських Василіян з правами Протоігумена. Після вбивства єпископа Т.Ромжі, тиск на монастирі ще більше посилився. Відбувались щоденні «візити» різних чиновників, комунальних служб, міліції. Стали висуватись вимоги або підписати заяву про саморозпуск і перехід в РПЦ або табори..
22 березня 1947 р. о. Антонія та ігумена о.Івана Сатмарія знову викликали в міський відділ НКВС в м. Мукачева, де їм запропонували підписати заяви про з’єднання з РПЦ. При відмові їм погрожували відправити до «білих ведмедів» Над ранок їх відпустили й пригрозили, що дають їм два дні на роздуми. Над ранок 24. березня 1947 монастир оточила міліція. Всі монахи знаходились в трапезній. Начальник відділу НКВС запитав, хто згоджується об’єднатись з РПЦ? Всі мовчали. Поступила команда всіх монахів з особистими речами посадити на вантажівки і їх відвезли в монастир с. Імстичева Іршавського району.
У квітні 1950 р. Імстичівський монастир був ліквідований. Мондик Андрій Андрійович пішов працювати лісорубом в Загатянський лісгосп. Бувши об’єктом пильного нагляду і контролю з боку КДБ, він ретельно налагоджував підпільну роботу монашого життя в Закарпатті. Через деякий час він захворів і важка праця лісоруба стала йому непідсильною. Довелось знайти легшу роботу: у виноградній бригаді колгоспу «Радянське Закарпаття» с.Доробратова. Там пропрацював до 1973 р.
З часу закриття Імстичівського монастиря Андрій Андрійович проживав у свого родича Боговича Андрія, якого влада всіляко переслідувала за надання йому притулку. На вільній земельній ділянці родичі побудували для Андрія Андрійовича невеликий будиночок, у якому він проживав до кінця свого життя. Цей будиночок був місцем ревних та палких молитов о.Антонія за витривалість у вірі всіх доробратівчан і всієї греко-католицької Церкви.
Протоігумен о.Антоній, завдяки добре організованій підпільній роботі, налагодив активну душпастирську діяльність монахів василіан в краї. Була налагоджена також підпільна підготовка кандидатів до чернечого життя та священицький сану. Як монах, о.Антоній мав добре серце і доброзичливий характер. Доробратівчани, в тому числі й православні, зверталися до нього за поміччю в молитвах. В архівних документах віднайдені свідчення про дружбу між протоігуменом о.Антонієм і о.Юстином – доробратівським православним священником.
Помер о.Антоній (Мондик Андрій Андрійович) 20 листопада 1989 р. в рідному селі. Похоронна відправа відбулась на свято Архистратига Михаїла, на якому було все село та його духовні побратими з усієї області. Доробратівчани похоронили о. Антонія на території Доробратівської греко-католицької церкви, яка на той час була під юрисдикцією РПЦ. Ця могила, окрім тлінних останків одного з найбільших Василіян, містить в собі також історію не лише Доробратівської, але й цілої Греко-католицької Церкви краю.
Зусиллями побратимів о.Антонія по чину, за ініціативою і стараннями Протоігумена о.Павла Райчинця на його могилі було встановлено надгробний пам’ятник, який заохочує цінувати свою віру в Бога та приналежність до Церкви Христової та шанувати тих, хто віддав своє життя за збереження цієї віри.
Голова ГО «Відродження і розвиток Доробратова» М.Садоха.
**
[1]Схоластика – тип семиступеневої релігійної філософії. На першій ступені (тривіум) вивчали діалектику, основи формальної логіки, іноземні мови, риторику, латинську граматику зі ступенем знань, що передбачають вільне читання книг античних авторів. Другий ступінь (квадріс) охоплює такі дисципліни як: геометрія, арифметика, географія, космографія, астрономія, музика та образотворче мистецтво.
