Розділив всіх по крові
Всесвітній день донора крові відзначається сьогодні в пам’ять про єврейського доктора Карла Ландштейнер – вченого, який вперше довів, що у всіх різні групи крові, і тим самим врятував мільйони життів. Правда, в далекому 1901 році його відкриттю ніхто не надав значення – Нобелівська премія з медицини знайшла його тільки через 30 років, протягом яких він відкрив вірус поліомієліту, а незабаром і резус-фактор крові.
Зроблене ним відкриття мало колосальне значення для медичної практики. Воно досі допомагає рятувати мільйони людських життів. Однак спочатку ніхто не надав його відкриття ніякого значення, науковий прорив відбувся лише в кровопролитні роки Першої світової війни. І весь цей час досить сором’язливий Карл Ландштейнер, який повідомив про свої спостереження ще в 1901 році в статті «Про Аглютинативні властивості нормальної людської крові», продовжував свій «скромну» працю. Запізніле визнання його заслуг компенсувалося численними нагородами пізніше, серед яких і Нобелівська премія з фізіології та медицини за «відкриття груп крові людини».
А день народження Карла Ландштейнера, який поділив все людство світу на чотири групи за властивостями їх крові, зробили й пам’ятним днем для всього світу – Всесвітнім днем донора крові.
Карл Ландштейнер народився у Відні 14 червня 1868 року в єврейській родині Леопольда Ландштейнера і його дружини Фанні Хесс. Після смерті чоловіка Фанні повністю присвятила себе синові, якому тоді тільки-но виповнилося шість років. Талановитий музикант і викладач, вона не стала насильно змушувати юного Карла вивчати нотну грамоту. Знаючи сором’язливий характер свого сина, не стала вона й обтяжувати його гучними кружками різної спрямованості, зосередившись на домашньому навчанні та читанні книг. Давши йому блискучу освіту і кращих учителів, підтримуючи та розділяючи інтерес сина до біології, вона і заклала фундамент його майбутніх перемог. Кажуть, що відданий матері Карл був неймовірно, а її посмертну маску зберігав у своєму кабінеті все життя.
Після закінчення гімназії Ландштейнер вступив на медичний факультет Віденського університету, де захопився біохімією, а потім і імунологією. Крім навчальної програми він постійно перебував у пошуках додаткових знань.
Дотримуючись принципу Auditor et altera pars («Вислухай і іншу сторону»), він не приймав на віру точку зору своїх викладачів, відомих учених, до тих пір, поки повністю не вивчав все протилежні версії.
А тому після лекцій своїх викладачів ходив на лекції їхніх опонентів, частково відсікаючи непотрібне і розширюючи свій кругозір. Не дивно, що одночасно з отриманням диплома в 1891 році виходить і перша стаття Карла, присвячена впливу дієти на склад крові. Працюючи в університетських клініках, в Інституті гігієни, а потім в Інституті патології міста Відня, щорічно він публікував близько десятка робіт. Правда, з дитинства сором’язливий Карл не надавав особливої уваги їх масовому тиражуванню. Так що після чергової публікації він просто знову заглиблювався у свої більш ніж оригінальні для того часу імунологічні дослідження.
Так само сталося і з публікацією в 1901 році його статті «Про Аглютинативні властивості нормальної людської крові». Тоді разом з обґрунтуванням поділу груп крові молодий дослідник зробив і висновок, відомий сьогодні як непорушне правило Ландштейнера: «В організмі людини антиген групи крові (агглютиноген) і антитіла до нього (аглютиніни) ніколи не співіснують».
Не розгледівши в роботі потенціалу для практичних потреб медицини, світила науки відзначили спостереження цікавим, забувши про нього, як про «непотрібне», на довгі роки. Повною мірою важливість відкриття буде оцінена лише в роки Першої світової війни, коли тисячі покалічених на полях битв солдатів потребували переливання крові.
Відзначимо, що до цього експерименти з переливанням крові проводилися протягом багатьох століть. Ще в давнину люди помітили, що при втраті великої кількості крові людина гинула. Це створило уявлення про кров як про носія життя. У таких ситуаціях хворому давали пити свіжу кров тварини або людини. І перші спроби гемотрансфузії (переливання крові) почали практикувати в XVII столітті. Тоді запропоновану англійським лікарем Вільямом Гаррвієм теорію руху крові, за якою кров виштовхується серцем по замкнутому колу, просто висміяли. Він же вирішив, що якщо кров циркулює, чому б не спробувати перелити її при необхідності. На експерименти пішли десятиліття, і лише в 1665 році з’явився перший вірогідний запис про успішне переливання крові у тварин – від однієї живої собаки до іншої.
Медики продовжили експерименти на людях, але зовсім не оптимістичні результати привели до заборони переливання людині крові тварин. На початку XIX століття акушер Джеймс Бландел цілком успішно рятував життя породіль з післяпологовою кровотечею. Виживала, правда, лише половина пацієнток, але і це вважалося відмінним результатом. До середини позаминулого століття переливанням крові вже лікували різні захворювання. Але попри сотні врятованих життів, ніхто не міг зрозуміти, чому кров, перелита від однієї людини до іншої, в одному випадку сприяла одужанню, а в іншому – лише погіршувала його стан і приводила до смерті.
Ландштейнер взявся за справу, відібрав зразки крові у себе і своїх колег, відокремивши за допомогою центрифуги сироватку від еритроцитів. В ході експериментів з’ясувалося, що жоден зі зразків сироватки ніяк не реагує на додавання його еритроцитів. Але чомусь сироватка крові одного колеги склеїла еритроцити іншого. Це дозволило йому припустити, що існує як мінімум два види антитіл, названих їм А і В. У своїй крові Карл не виявлено жодного з них, припустивши, що є ще й третій вид антитіл, які він назвав С. Четверту і саму рідкісну групу крові два роки по тому виявить учень Ландштейнера, доктор Адріано Штурлі.
Як зазначалося вище, публікація Ландштейнера не справила в науковому співтоваристві належного фурору. І тому пізніше не раз виникали суперечки з «перевідкриттям» групами крові. Так, в 1907 році свої спостереження про поділ людей по крові на чотири групи – I, II, III і IV – висловив чеський психіатр Ян Янський. А в 1910-му чотири групи крові у зворотному порядку – IV III, II і I – описав і американець Вільям Мосс. Якщо першовідкривачем беззастережно визнали нашого героя, то ось з номенклатурою ще довгий час виникали проблеми, через те, що в одних країнах використовували чисельне, в інших – літерне позначення.
Закрити питання раз і назавжди сталося лише в 1937 році на з’їзді Міжнародного товариства переливання крові в Парижі, коли була прийнята нинішня термінологія АВ0, в якій групи крові іменуються 0 (I), A (II), B (III), AB (IV). По суті, це і є термінологія Ландштейнера, в якій додалася четверта група, а З перетворилася в 0.
На час розв’язання цього питання Карл Ландштейнер зробив уже чимало інших відкриттів і був за крок від ще одного значного прориву. Продовживши дослідження властивостей крові, він позначив властивості агглютинирующих факторів і здатність еритроцитів абсорбувати антитіла, описав ефект і механізми холодової аглютинації еритроцитів.
А з початку в Європі епідемії поліомієліту зайнявся пошуками його збудника. Через нестачу лабораторних тварин він переїхав з Відня в паризький Інститут Пастера, де спільно з іншими вченими заклав основу сучасних знань про імунологію поліомієліту. Він висунув припущення, що поліомієліт викликаний не бактерією, а невідомим вірусом, але до цієї ідеї знову ніхто не прислухався. Однак через рік Ландштейнер спільно з доктором Ервіном Поппером знайшов і виділив цей вірус в чистому вигляді.
Отримавши в 1911 році заслужене звання професора в Віденському університеті, він одружився, а після поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні, через розруху і голод, він переїхав до Нідерландів. Продовживши наукову діяльність і опублікував за три роки дванадцять статей, в 1923 році він отримав запрошення від Рокфеллерівського інституту медичних досліджень у Нью-Йорку. Прибувши туди з сім’єю та організувавши лабораторію імунохімії, він продовжив дослідження. І через сім років він отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття груп крові людини», зроблену ним за три десятиліття до цього.
А ще через десять років, в 1940 році, він відкрив і резус-фактор крові. І знову у відкритті не помітили спочатку ніякого практичного значення. Лише через рік встановили збіг, пояснюючи причину важкого захворювання у новонароджених в разі різних резус-факторів батьків. Знайшовши причину, знайшли і рішення, що рятує життя малюків і сьогодні.
Сам же Ландштейнер в останні роки життя намагався врятувати свою дружину, яка страждала на рак, і повністю присвятив себе дослідженням в області онкології. Кажуть, що, одержимий цією метою, він весь час проводив в лабораторії. Там же, на робочому місці, у нього і стався обширний інфаркт. А через два дні, 26 червня 1943 року, Карл Ландштейнер помер.
