Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 9, 02
Однією з основних проблем, з якою стикався уряд автономної Карпатської України, завжди було питання фінансування краю. Щорічні витрати автономії сягали близько 350 мільйонів корун, з яких сама Карпатська Україна могла забезпечити лише 100 мільйонів корун. Решту завжди доплачувала Прага. Однак, починаючи з жовтня, чехи демонстрували все більше небажання вливати гроші в провінцію, яка на кожному повороті виявляла все сильніше й сильніше прагнення до емансипації — себто, звільнитися від чеського контролю. Спочатку українців це не турбувало і, очевидно, вони цим не переймалися ще навіть у січні цього року, коли стало цілком зрозумілим, що в разі, якби вони забезпечили надходження інвестицій в тому обсязі, в якому планували, їхній бюджет став би, як ніколи, великим. Німеччина, як наївно міркували вони, через свою зовнішню політику безпосередньо зацікавлена в Карпатській Україні, тож забезпечить їм всі необхідні кошти — чи то у формі позик, а чи у вигляді прямих субсидій. Однак наскільки я міг зорієнтуватися, жодних грошей з Німеччини до Хуста не надходило, і питання про це насправді ніколи не ставилося.
На час виборів оптимістичні надії уряду на таку фінансову допомогу, здається, ослабли. Ці надії повернулися в бік американських українців, які вже, певною мірою, виявили помітну готовність допомогти і, хоча зі скрипом, неохоче, але розпочалися переговори з центральним урядом у Празі. Щодо цих переговорів із Прагою, які, у цілому, були особливо бурхливими (що було тісно пов’язано з присутністю генерала Прхали), то згодом ми багато чого почули про них.
Однак німці, хоч і не надали коштів, виказували великий інтерес до передбачуваного економічного розвитку Карпатської України. Протягом двадцяти років існування першої Чехословацької Республіки Карпатська Україна була джерелом поставок деревини, солі, а також ставала все більше привабливим туристичним центром. Але така роль більше не влаштовувала українців. Вони мріяли про невелику державу, у якій лісове господарство й промисловість були б чітко збалансованими, де рівень життя поліпшився до стандартів якщо не Західної, то хоча б Центральної Європи. Вони не просили нічого більше — лише співпраці з німцями.
Група лісничих, яка зненацька з’явилася в Хусті напередодні виборів, мала ознайомитися з державними лісництвами та більш-менш точно оцінити, які обсяги деревини, потрібної Німеччині, могла забезпечити Карпатська Україна, а після цього мали відбутися переговори з подальшим підписанням торговельної угоди, за якою Карпатська Україна постачала б у Німеччину деревину, а також яйця, масло та будь-які інші можливі продукти сільського господарства, — натомість отримуючи устаткування, необхідне для спорудження фабрик та видобування таких видів сировини, як нафта й залізна руда. Пропонувалося також, що німці заснують автобусну компанію для поліпшення транспортного сполучення. Передбачалося, що за три роки Карпатська Україна отримає всю необхідну для неї техніку. Як варіант пропонувалося підписати тристоронню угоду з Румунією. За цією угодою Карпатська Україна й надалі експортувала б деревину до Німеччини, Німеччина експортувала б до Румунії, а Румунія розраховувалася б із Карпатською Україною за деревину поставками кукурудзи. Така угода цілковито влаштовувала би Німеччину, оскільки вона експортувала до Румунії велику кількість товарів, але не могла імпортувати достатньої кількості румунських виробів для збалансування платежів. Українці могли прийняти велику кількість кукурудзи, до двох тисяч вагонів за рік, оскільки кукурудза є одним із основних традиційних продуктів харчування; а, починаючи з жовтня, більша частина земель на рівнинах, де вирощується кукурудза, опинилася в руках угорців.
З-поміж запропонованих до побудови фабрик були одна плодоконсервна та ще одна — для виробництва целюлози, яка використовувала б деревину, що раніше вивозилася для цього до Угорщини. Передбачалося також спорудження цегляного та цементного заводів, щоб забезпечити будівельними матеріалами очікуваний будівельний бум. Батя, відомий виробник взуття, також розглядав можливість спорудження заводу в Солотвині для перероблення солі з копалень в різні хімічні продукти.
Видобуток нафти та залізної руди, на який українці та німці покладали великі надії, видавався дуже проблематичним. Прибули дві німецькі геологічні експедиції, проте від знайденого вони не були у великому захопленні. Чехи, які вели в Карпатській Україні досить детальні пошуки нафти, вирішили поки що обмежитися лише розпочатими буровими роботами в Ясіні. У лютому мине вже шість років, як вони безперервно ведуть ці бурові роботи. Вони пробурили свердловини на глибину 1200 метрів і, за твердженням експертів, їм залишилося пройти вже не дуже багато, оскільки нафта, на їхню думку, залягає на глибині від 1300 до 1500 метрів. Але, незважаючи на те, що буріння велося цілодобово, вони просувалися лише на три чверті метра за день. Казали, що робота зупинялася двічі через падіння у свердловину гайкового ключа, і кожного разу кілька тижнів витрачалося на те, щоб дістати той ключ. Вести буріння в пошуках нафти в будь-якому іншому місці видавалося зовсім не раціональним.
Чавуноливарний завод, який пропонувалося відновити, було закрито понад шістдесят років тому, а другий такий завод працював за старою технологією на деревному вугіллі. Тепер напрацьовувалися амбітні плани перевести ці заводи на використання бурого вугілля з пласту, що, як повідомлялося, було виявлено в околиці Довгого, — привабливого містечка в горах неподалік Хуста.
Предметом постійного обговорення були також плани відбудови прямого залізничного та автодорожнього сполучення із західними районами республіки. Але скоро від ідеї будівництва автобану до румунського кордону (щоб з’єднати його з тим, що вже почав будуватися недалеко від Праги) відмовилися. У гірській місцевості він коштував би десять мільйонів корун за кілометр. Залізниця зі звичайною шириною колії від Пряшева, — найближчої станції у Словаччині, до Хуста коштувала би близько 11 ООО 000 фунтів стерлінгів. Видається, що фінансування цих планів з боку Німеччини, про яке так багато писалося в іноземній пресі, було нічим іншим, як видаванням бажаного за дійсне всіма зацікавленими сторонами. Єдиним планом, який мав шанси на реалізацію, було забезпечення прямого сполучення між ГІряшевом та Хустом, запустивши вузькоколійну дрезину. Можна було би використати великі ділянки вже наявної вузькоколійки; і якщо б роботи розпочалися вже навесні, то цей проект можна було б реалізувати до кінця року. Гроші на це було б виділено з центрального бюджету.
Щодо величезної радіостанції, що будувалася в Хусті за німецькі гроші для поширення української пропаганди на сусідні країни, про яку так багато говорилося за кордоном,— то в Хусті жодних ознак її не було. Приїжджі кореспонденти, які не могли повірити, що ці чутки були вигадкою, багато часу й грошей витратили на її пошуки та на пригощання випивкою потенційних інформаторів,— проте всі їхні пошуки виявилися безрезультатними. Ще в січні мені було офіційно сказано, що будується трубопровід від Румунії до Братіслави для поставки нафти, яку Німеччина купуватиме з розподільчих центрів. Чи не розглядалася вже тоді начебто неочікувана німецько – румунська економічна угода, що так занепокоїла світ?
Допомога з боку українців з Америки та Канади,— навіть невеликого масштабу,— в будь-якому разі є відчутною. Вони утворювали групи за географічним принципом або на основі політичних поглядів—і діяли спільно. Час від часу вони надсилали в дарунок грошові перекази, але їхня допомога, що сприймалася з великою вдячністю, частіше надавалася натурою. Одна з груп, наприклад, надіслала взуття для школярів, ще одна група—одягом, тоді як інші групи погодилися збудувати в якому-небудь містечку лікарню, нову школу, бібліотеку, клініку чи якусь іншу громадську установу. На особливу радість Хустської адміністрації цих різних груп було створено величезну кількість, і конкуренція між ними помітно йшла на користь для Карпатської України. Казали, що обговорювалася також велика фінансова позика під заставу державного лісового фонду. Крім того, надзвичайно великий інтерес до подій у Карпатській Україні виказували також окремі українці з цілого світу Один українець, що натуралізувався в Норвегії якихось десять років тому та був задіяний у торгівлі деревиною в Осло, прибув до Хуста з наміром відкрити лісопилку в Ясіні. Ще один українець з Америки вирішив заснувати студію для виробництва українських кінофільмів в їхньому природному середовищі. Інші планували повернутися з Америки,— так що жодних сумнівів не було в тому, що якби Карпатська Україна існувала й надалі, то багато чого можна було б досягнути за допомогою окремих українців, багато з яких були готові піти на бізнесові ризики, якщо це могло б допомогти їхній рідній країні.
Далі буде…
Початок читайте за посиланням:
