Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.8

23.12.202023.12.2020 fenixslovo 0 коментарів Закарпатська Україна, Петро Годьмаш, Підкарпатська Русь

Стосовно дій комуністів підкарпаторусинського крайкому Компартії Чехословаччини і командування 4-го Українського фронту, спрямованих на відторгнення Підкарпатської Русі і її приєднання до Радянської України стало відомо Е. Бенешу. Він повідомив про це голові ЦК компартії Чехословаччини, яка була зареєстрована в Комінтерні, Клементу Готвальду.

US diplomacy and the Czechoslovak communist coup d'etat of 1948: a story of naïveté and shock | Radio Prague International — Йосип Сталін та Клемент Готвальд

Йосип Сталін в особистому посланні Едуарду Бенешу 23 січня 1945 року писав: «Вельмишановний пане Президенте Бенеш! Я тільки сьогодні дізнався від товариша Готвальда, що чехословацький уряд дуже стурбоване подіями в Закарпатській Україні і тим що вона припускає, начебто радянський уряд має намір вирішити закарпатську проблему в односторонньому порядку, всупереч угоді, яке існує між двома державами … Радянський уряд не перешкоджав і не може перешкоджати населенню Закарпатської України проявити народне волевиявлення … Оскільки проблема Закарпатської України була піднята самим народом, то, природно, вона повинна бути вирішена … після війни, коли обидві сторони визнають це своєчасним».

Отже, під впливом США і Англії вирішення питання про приєднання Підкарпатської Русі до Радянської України було відкладено до закінчення війни.

Однак дії командування 4-го Українського фронту в Пряшівській Русі щодо її приєднання до Закарпатської України дуже турбували Тимчасовий уряд Словаччини, в яке входили: К. Шмідке, Г. Гусак, Р. Сланский, Л. Новомески (всі – від комуністичної партії), Я. Урсіні і І. Стик та інші. Воно звернулося до Е. Бенеша з пропозицією поступитися Радянському Союзу Підкарпатською Русю з неодмінною умовою, щоб Москва залишила Пряшівську Русь в складі Словаччини. Хоча переважна більшість жителів Собранецького, Спішського, Ганушевського, Межлаборського, Стопковського, і Північно-Бардієвського округів Пряшівського краю і понині вважають себе русинами за національністю.

pryashiv — Пряшівська Русь. 30-40 роки минулого століття

Про дії Радянського Союзу по анексії (приєднання шляхом окуппаціі) чехословацької Підкарпатської Русі повідомляли газети і радіо країн Європи і Америки. Французька газета «Ле Монд» 21 січня 1945 року стверджувала: «Крім того, дуже активні прорадянські елементи Підкарпатської Русі ведуть кампанію по приєднанню цієї автономної республіки до Радянської України». Оскільки це повідомлення розкривало справжні наміри Радянського Союзу, то 29 січня 1945 року в лондонській газеті «Обсервер» він (СРСР-прим.) спростував це повідомлення так: «Радянський Союз заявляє, що він не має намірів анексувати частину чехословацької території (…), жителі самі Підкарпатської Русі просять про приєднання до СРСР».

Не відмовляючись від ідеї приєднання Закарпатської України до Радянського Союзу на правах союзної республіки, Народна Рада (уряд) Закарпатської України, за санкцією генерала Л. Мехліса, вирішила приєднати до Закарпатської України русинську територію Румунії – 15 русинських сіл і місто Мараморош-Сигот.

З цією метою ЦК КПЗУ організував та 28 січня 1945 року провів в Мараморош-Сиготі міські збори активу місцевих русинів. Ці збори прийняли рішення провести 4 лютого 1945 з’їзд делегатів від усіх русинських населених пунктів Румунії. На цей з’їзд прибули 426 делегатів, а також 133 гостя із Закарпатської України. У їх числі було чимало переодягнених в цивільний одяг представників Політуправління 4-го Українського фронту і спецслужб відомства генерала Н.Селівановского. Очолював гостей від Закарпатської України член ЦК КПЗУ М. Клімпотюк, завідувач відділом агітації і пропаганди ЦК КПЗУ, він же редактор газети «Закарпатська правда».

Делегат від міста Мараморош-Сигота І. Одовінчук виступив на з’їзді першим. Він запропонував не чекати юридичного оформлення приєднання русинської території Румунії до Закарпатської України, населення якої вже давно вважає себе приєднаним. Тому русини Румунії «вже дали Червоної армії 1600 добровольців – кращих синів русинського округу» Румунії, – сказав Одовінчук.

Мараморошський з’їзд русинів прийняв рішення про приєднання їх національної території до Закарпатської України і обрав Мараморошський окружний Народний Комітет Закарпатської України на чолі з І. Одовінчуком.

Після цього з’їзду парламент Закарпатської України від 9 лютого 1945 року прийняв Декрет № 39 «Про організацію державно – адміністративного управління Закарпатської України». Цей Декрет встановлював структуру та повноваження центрального і місцевих органів влади, а також адміністративно-територіальний поділ Закарпатської України. У параграфі третьому цього Декрету сказано, що Народна Рада Закарпатської України (НРЗУ) (цитуємо) «є одночасно законодавчим і найвищимм виконавчим органом Закарпатської України згідно Постанови 1-го З’їзду Народних Комітетів Закарпатської України від 26 листопада 1944 року. Місцем перебування НРЗУ є столиця Закарпатської України місто Ужгород. НРЗУ складається з Президії НРЗУ в складі голови, двох заступників і 14 членів, які називаються Уповноваженими НРЗУ з визначенням ввіреного їм Уряду виконавчої влади. Виконавча влада Закарпатської України складається з наступних підрозділів (міністерств-прим.):

Президії Народної Ради Закарпатської України;
Внутрішніх справ і державної безпеки;
Комунального господарства;
Фінансів;
Землеробства;
Лісового господарства;
Промислу, торгівлі, заготівель і постачання;
Юстиції;
Освіти;
Комунікацій;
Охорони народного здоров’я;
соціальної опіки».

У 7-му параграфі цього Декрету № 39 викладено повноваження керівника держави:

«Голова Народної Ради Закарпатської України:

а) представляє Закарпатську Україну і НРЗУ зовні, затверджує окружних і міських суддів; …

б) видає розпорядження загального характеру для втілення в життя законів та декретів НРЗУ ».

У 10-му параграфі записано: «Окружні Народні Комітети знаходяться в окружних центрах: Берегово, Великий Березний, Волове, Іршава, Мараморош-Сигот, Мукачево, Перечин, Рахів, Свалява, Севлюш, Тячів, Ужгород та Хуст».

Параграф 17-й Декрету № 39 викладено так: «Містами Закарпатської України є: Ужгород, Мукачево, Берегово, Севлюш, Хуст і Мараморош-Сигот. Міста Закарпатської України не входять в структуру округів і є адміністративними одиницями, які безпосередньо підпорядковуються НРЗУ».

Отже, Декретом № 39 парламент і уряд Закарпатської України були об’єднані в один законодавчо – виконавчий орган із загальною для нього назвою Президія. Головою Президії був затверджений І. Туряниця, а П. Сова і П. Лінтур – його заступниками. Так в руках залежного від Радянського Союзу І. Туряниця сконцентрувалися політична, законодавча і виконавча влада суверенної республіки Закарпатська Україна.

Узаконивши структури і повноваження вищих органів влади Закарпатської України, а також її адміністративно-територіальний поділ, НРЗУ приступила до перетасування кадрів в органах місцевої влади, в тому числі в судах, прокуратурі та міліції. На звільнені в ході цієї перетасовки посади, які займали місцеві громадяни Закарпатської України, призначалися надіслані Києвом громадяни Радянської України. Практично всі посади в службі державної безпеки і міліції були зайняті громадянами Української РСР, які більше підпорядковувалися Києву і Москві, ніж Народній Раді. Прикомандировані до Міністерства державної безпеки фахівці фабрикували компромат проти посадових осіб з числа місцевих жителів, на підставі якого звільнялися керівні посади для прибуваючих з Радянської України радників, консультантів і фахівців. Нерідко сфабрикований компромат переростав в кримінальну справу, а його жертву позбавляли волі і відправляли в Сибір.

Однією з причин насадження Москвою і Києвом керівних працівників в правоохоронних органах суверенної Закарпатської України ще до її приєднання до Радянської України послужила Кримська (Ялтинська) конференція глав урядів США, Англії та СРСР – Ф.-Д. Рузвельта, У. Черчілля і Й.Сталіна за участю міністрів закордонних справ та начальників генеральних штабів цих країн, яка відбулася 4 -11 лютого 1945 року. На ній було прийнято ряд рішень: про знищення мілітаризму і нацизму; «Декларацію про звільнену Європу»; про створення Організації Об’єднаних Націй (ООН) і також:

– про основні засади спільної політики щодо післявоєнної організації світу в Європі;

– про непорушність кордонів держав-учасників війни.

Таким чином, сталінський план приєднання Підкарпатської Русі – Закарпатської України в ході війни Кримської (Ялтинської) конференцією був остаточно «похований».

На конференції нову силу отримав принцип державного і національного суверенітету. У тому числі – заборону проведення в інших державах підривної діяльності, спрямованої на повалення уряду, а також заборона на створення і підтримку в суверенних державах антиурядових збройних угруповань, що борються за захоплення влади незаконним шляхом. У тому числі – шляхом відторгнення частини території існуючих суверенних держав.

На Кримській конференції було визнано, що плебісцит, яким вирішується питання про відокремлення або передачі будь-якої частини території однієї держави іншому, припустимий при дотриманні ряду умов, що гарантують повну свободу волевиявлення населення. У тому числі: відсутність іноземної армії і створення з числа місцевого населення спеціального органу влади для проведення плебісциту.

Отже, створення Радянським Союзом на території суверенної Чехословаччини непідвладної їй Закарпатської України, так і проведення референдуму (опитування) в присутності Червоної армії, яка брала активну участь у проведенні цього «референдуму», було кричущим порушенням міжнародного права. Кримської конференції, яка по суті, засудила діяльність Радянського Союзу в Чехословаччині, яка зводилася до анексії частини території ЧСР на користь Радянського Союзу.

Тому прийнятий на Першому з’їзді делегатів Народних комітетів Підкарпатської Русі Маніфест і збір за нього підписів були «добровільним» волевиявленням народу Підкарпатської Русі по її приєднання до Радянського Союзу по суті були анексією. В результаті Москва і Київ призупинили неприховані дії по приєднанню Підкарпатської Русі до Радянської України, відтермінувавши її на післявоєнний період. Щоб вже розпочата анексія Підкарпатської Русі після війни не вислизнула з рук Москви, на керівні посади в Закарпатській Україні масово насаджувалися радники, консультанти і фахівці з числа громадян Радянської України.

Далі буде

Петро Годьмаш