Володимир Фенич. Як угорська “територія русинів на південь від Карпат” у 1918–1920 роках стала чехословацькою територією “Підкарпатська Русь”, ч. 1
Вступ
Територія – це поняття, а місце – це ім’я
Від найдавніших часів до кінця XVIII століття земля, на якій завжди проживали різні народи, ніколи не мала своєї офіційної чи навіть напівофіційної назви. Зазвичай такі землі називають місцем, а не територією. «Місце, – на думку угорського мислителя минулого століття Бейли Гамваша, – не слід плутати з територією. Різниця між місцем і територією у тому, що у території є чисельне вираження, а у місця – вигляд. Територію, за рідкісним винятком, можна точно позначити за допомогою циркуля і лінійки, розміри її можна вирахувати до квадратного кілометра. Територія – це завжди геометрична фігура. Місце – це завжди малюнок, живопис; місце завжди – унікальне, інших таких немає. У території є формула, у місця – геній…», «територія – це поняття, а місце – це ім’я».
У випадку із землями, що від 1945 року відомі нам під єдиною офіційною назвою Закарпаття (Закарпатська область), то лише з кінця XVIII століття вперше за всю історію місце стало окремою територією, а ім’я перетворилося в поняття. Однак, лише у 1918–1920 роках угорська «територія русинів на південь від Карпат» вперше стала серйозним об’єктом міжнародної політики в результаті чого опинилася в складі Чехословацької республіки під назвою Підкарпатська Русь.
Як це відбулося – пропоную послухати мій нинішній виступ на Міжнародному круглому столі присвяченому 100-річчю входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини.
- Короткий екскурс в історію як місце стало територією до 1918 року
Нічийна земля (terra nullis) / прикордонна земля (terra indagines)?
Останні тисячі років до включення Верхнього Потисся в склад Угорського королівства, що сталося на протязі ХІ–ХІІІ століть, регіон міг перебувати під владою різних держав: Дакійського царства, Римської імперії, Аварського каганату, Болгарського царства, Велико-Моравського князівства та князівства Бігар. Прямих археологічних чи писемних доказів цьому не має. Тому, з іншого боку, даний регіон міг якийсь час існувати як «нічийна земля» (лат. terra nullis), «прикордонна земля» (лат. terra indagines), тобто, нікому конкретно не належати.
Руська Марка (Marchia Ruthenorum) вільних королівських русинів (Ruthenen Jobbagiones Regales)
Від ХІ до XVI століття північно-східна частина Угорського королівства була заселена переважно русинами-землеробами та волохами-пастухами, яких влада наймала для несення пограничної служби. Первісна територія розселення вільних королівських русинів (Ruthenen Jobbagiones Regales) мала навіть назву «Руська Марка» (лат. Marchia Ruthenorum). Однак, незважаючи на те, що в цих «прикордонників» короля був свій верховода із титулом «dux Ruizorum» (наприклад, син Іштвана Імре), свого князівства чи окремої адміністративно-територіальної одиниці русини не мали ні тоді, ні пізніше за прихильного до них Матяша Корвіна Гуньяді. Не мали угорські русини жодних преференцій і за Ференца ІІ Ракоці, який за віддану боротьбу проти Габсбургів назвав їх «найвідданішим народом» (Gens fidellisima).
Гірська / Верхня Угорщина (лат. Hungaria Superior, нім. Oberungarn, угор. Felső Magyarország)
Від другої половини XVI століття ця земля почала називатися Гірською або Верхньою Угорщиною (лат. Hungaria Superior, нім. Oberungarn, угор. Felső Magyarország). Так тривало до початку ХХ століття. Для позначення частини цієї землі щодо періоду XVII–XVIII століть історикам краще користуватися кордонами архієрейської юрисдикції єпископа Мукачівської уніатської (від 1771 р. – греко-католицької) єпархії. Станом на 1773 рік це була територія 13-ти комітатів: Абауй, Береґ, Боршод, Ґемер, Мараморош, Саболч, Сатмар, Спіш, Торна, Уґоча, Унґ, Шариш, Земплин. Загальна площа цих королівських адміністративних одиниць становила 49 074 кв. км.
Ужгородський дистрикт 1785–1790 років площею 24 049 кв. км.
Перша офіційна назва даного регіону з’явилася під час адміністративної реформи Йосифа ІІ. Замість старих поділів земель на комітати, які очолювалися комесами (ішпанами, жупанами), у 1785 році постали нові дистрикти на чолі з королівським комісаром. Серед 10 дистриктів в Угорщині і 3-х у Трансільванії в період від 1785 до 1790 року існував і Ужгородський дистрикт. До його складу входили п’ять комітатів – Унґ, Береґ, Уґоча, Мараморош та Сатмар. Їхня загальна територія обіймала площу 24 049 кв. км. У перших чотирьох комітатах русини становили більшість серед місцевого населення.
Мукачівська греко-католицька єпархія до 1818 року площею 49 074 кв. км.
Найкращим підходом до розуміння русинської етнічної території в Угорщині служать кордони архієрейської юрисдикції єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. До 1818 року, часу, поки давня єпархія залишалася неподільною, влада єпископа русинів поширювалася на греко-католиків 13-ти із 45-ти королівських комітатів Верхньої (Гірської) Угорщини. Це була територія більша за площу сучасної Словаччини.
Конкретно мова йде про комітати Спіш, Шариш, Абауй, Ґемер, Торна, Земплин, Саболч, Боршод, Унґ, Береґ, Уґоча, Сатмар і Мараморош. Їхня загальна площа становила 49 074 кв. км. Із 1,6 млн. всіх жителів, які проживали на території 13-ти комітатів у 1816 році, 575,5 тис. осіб були греко-католиками, що вели свої історичні витоки від Мукачівської єпархії XV століття та Ужгородської унії 1646 року.
З них найчисельнішою етнічною групою були русини, яких у 1806 році налічувалося 345,7 тис. осіб, або 63,8% усіх греко-католиків великої єпархії. У 8-ми із 13-ти комітатів (Шариш, Береґ, Унґ, Земплин, Уґоча, Мараморош, Абауй і Боршод) русини складали від 98,65% – в комітаті Шариш до 55,85% – в комітаті Боршод загальної чисельності всіх місцевих жителів.
Отже, на початку ери націоналізму етнічним ядром угорських русинів була територія без офіційної назви 8-ми комітатів австрійської Угорщини загальною площею 34 689 кв. км.
Terra incognita (невідома / незвідана земля) 1826, 1843 років
Незважаючи на ці об’єктивні дані велику Мукачівську єпархію влада почала ділити за географічним та етномовним принципом. У 1818 році з неї утворилася окрема русинська Пряшівська греко-католицька єпархія (194 парафії із 158 615 вірниками), в якій понад 80% вірників складали русини (130 609 осіб). У 1823 і 1827 роках значна частина Мукачівської єпархії (72 парафії із 54 095 вірниками) відійшла до складу румунської греко-католицької єпархії Великий Варад (Нодьварод, Орадеа Маре).
У 1826 році словацький і чеський славіст Павло Йозеф Шафарик назвав цей край Верхньої Угорщини невідома / незвідана земля (лат. terra incognita). Аналогічно про неї відізвався у 1843 році й інший словацький письменник Богуш Носак-Незабудов. Все це пояснювалося лише одним: відсутністю офіційної назви регіону.
Ужгородський русинський округ 1849–1850 рік площею 17 945 кв. км.
Після придушення Угорської революції російськими військами у серпні 1849 року, що сталося на прохання австрійського імператора Франца Йосифа, в кінці жовтня 1849 року Габсбурги заснували Ужгородський русинський округ з центром в Ужгороді. Він, правда, проіснував лише до лютого 1850 року. До складу вдруге офіційно визнаної невідомої / незвіданої землі увійшли лише 4-и із 8-ми королівських комітатів, переважну більшість населення в яких складали русини: Унґ (столиця Унґвар), Береґ (столиця Мункач), Уґоча (столиця Севлюш) і Мараморош (столиця Сигот). Це була територія загальною площею 17 945 кв. км. У 1846 році на території цих 4-х комітатів проживало 408,8 тис. чол., з яких 235, 2 тис. вважали себе русинами.
До Ужгородського русинського округу імперський уряд не включив інші чотири комітати з переважно русинським населенням: Спіш (столиця Левоча), Шариш (столиця Пряшів), Земплин (столиця Шаторальяуйгелі) та Абауй-Торна (столиця Кошице). Ці комітати від 1818 року входили до складу Пряшівської греко-католицької єпархії.
Крім того, у 1853 році від Мукачівської єпархії до складу створеної у 1850 році румунської греко-католицької єпархії Ґерла (Самошуйвар) відійшли 94 парафії з 104 977 вірниками. І знову велика територія компактного проживання русинів в північно-східних комітатах австрійської Угорщини залишилася без офіційної назви.
Угорська Русь у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття площею 27 879 кв. км.
Неофіційною назвою регіону всіх 8-ми комітатів, в яких переважали карпатські русини впродовж ХІХ – початку ХХ століття, була Угорська Русь. Нею користувалися не лише в Угорщині та Європі, але й такі відомі російські українці як Михайло Драгоманов і Михайло Грушевський та австрійські русини із Галичини, як Іван Франко і Володимир Гнатюк.
Найкращий знавець етнографії угро-руських (угорських русинів) греко-католицький священик Мукачівської єпархії Юрій Жаткович у 1896 році окреслив територію їхнього проживання у 8-ми комітатах Верхнього краю Угорщини. Переважну більшість серед місцевого населення русини складали вже лише в 6-ти комітатах: Мараморош, Береґ, Унґ, Земплин, Уґоча та Шариш. Це була територія площею 27 879 кв. км.
За переписом 1910 року в Угорщині (Пряшівщина та Підкарпаття) налічувалося 456 027 осіб, для яких рідною мовою була русинська. В США станом на 1914 рік 152 тис. русинів були вихідцями з Угорщини.
Разом, таким чином, на початку ХХ століття мова йде про понад 600 тис. русинів ужгородської унійної традиції. Чисельність поселень, в яких карпатські русини становили не менше 50% жителів (від 300 до 1 800 мешканців у кожному), розмовляли русинською мовою або називали себе русинами, становила 770: з них 468 – на Підкарпатті, 291 – на Пряшівщині та 11 – у Мараморощі.
Якщо до початку ХХ століття відповідь на питання, бути чи не бути окремій етноконфесійній ідентичності русинів–греко-католиків ужгородської унійної традиції залежало від Габсбургів та Римського Престолу, то одразу після закінчення Першої світової війни про карпатських русинів уперше заговорили на міжнародній арені в секуляризованому світському середовищі. Мова йде про США та Францію, де від осені 1918 до осені 1919 року американські і європейські політики формували контури «території русинів на південь від Карпат» в складі новоствореної демократичної держави – Чехословацької республіки.
Як це відбувалося – йтиметься у нашому наступному сюжеті.
