Уповільнення зростання тривалості життя спростовує теорії про вічне життя
Ми живемо довше, ніж будь-коли, але темпи зростання тривалості життя говорять про те, що ми наближаємося до деяких фундаментальних меж. Величезна кількість медичних досягнень подовжила життя людей у більшості багатих країн.
Однак нова стаття стверджує, що роздуми про вічне життя або навіть про життя до 150 років не відповідають спостережуваним тенденціям. Ба більше, навіть якщо наше життя буде подовжено, ми не можемо припускати, що вже досягнуті успіхи в галузі охорони здоров’я триватимуть і надалі.
Два століття тому середня тривалість життя людини була меншою, ніж половина від нинішньої, навіть у найбагатших країнах, і не надто відрізнялася від тієї, що була впродовж більшої частини історії людства. Початкове вражаюче зростання тривалості життя, спочатку в кількох багатих країнах, а потім і на більшій частині планети, було в основному результатом зниження дитячої смертності. Ті, хто доживав до дорослого віку на початку 20-го століття, не могли розраховувати на те, що проживуть набагато довше за своїх прадідів, але ймовірність того, що вони побачать смерть своїх дітей або онуків, стала значно нижчою.
Попри те, що антивакцинаційні кампанії сприяли поверненню кору та кашлюку, дитяча смертність продовжує знижуватися, оскільки програми, що дозволили досягти цього прогресу, доходять і до найбідніших країн світу. Однак у більшій частині світу подальший прогрес має бути досягнутий на іншому кінці життя — серед людей старше 60 років.
Професор С. Джей Ольшанський з Університету Іллінойсу в Чикаго та його співавтори стверджують у новій статті, що нам не варто очікувати надто багато. У міру того як фокус медичних досліджень зміщувався з хвороб молодих людей на хвороби середнього та похилого віку — і бюджети на дослідження зростали — був досягнутий значний прогрес. Кількість людей, які доживають до 100 років, різко зросла, навіть якщо не брати до уваги дані з так званих “блакитних зон”, дискредитовані шахрайством.
Однак, як зазначають Ольшанський і співавтори, у тих частинах світу, які першими відчули переваги прогресу, це зростання сповільнилося. Подальше поліпшення здебільшого пов’язане з більш широким розповсюдженням технологій. “Більшість людей, які доживають до похилого віку, живуть коштом часу, подарованого медициною”, – сказав Ольшанський у своїй заяві. “Але ці медичні “пластирі” дають дедалі менше додаткових років життя, хоча й застосовуються дедалі частіше, що свідчить про те, що період швидкого зростання тривалості життя добіг кінця”.
Ольшанський вивчив зміни тривалості життя у восьми країнах, де вона зараз найвища, а також у Гонконзі та США. Автори зізнаються, що дебати, в які вступає стаття, не нові, і конкуруючі гіпотези “обмеженого способу життя” і “радикального продовження життя” існують принаймні з 1990 року. Та й сам Ольшанський у ті роки був одним з ініціаторів цих дебатів. Почасти з цієї причини автори обрали період 1990-2019 років для вивчення змін тривалості життя у відібраних країнах.
Дедалі більше людей доживають до 100 років, але заяви про те, що незабаром ця цифра становитиме половину населення, не відповідають дійсності.
Вони виявили, що тільки Гонконгу і Південній Кореї вдалося домогтися збільшення тривалості життя на три роки за десятиліття, що відповідає гіпотезі радикального продовження життя. У разі Гонконгу це сталося тільки в період з 1990 по 2000 рік, в основному завдяки боротьбі з курінням — результат, який важко повторити. Тільки в Гонконзі спостерігалося зростання частки людей, що доживають до 100 років, яке можна було б вважати експоненціальним, — ще один ефект, пророчий прихильниками радикального продовження життя. В інших країнах кількість довгожителів зростала скромнішими темпами. Велика частина прогресу полягала в тому, що люди стали частіше доживати до 60 або 70 років, а не в різкому зниженні смертності серед людей, старших за 90 років.
Ольшанський не перший, хто помітив, що тривалість життя в багатих країнах не зростає так швидко, як раніше. Ба більше, у США тривалість життя фактично знизилася. Проте, все ще є багато людей, які продають мрії про майже вічне життя, тоді як інші вимагають підвищення пенсійного віку, виходячи з того, що більшість із нас скоро житиме довше 100 років. Наприкінці двадцятого століття писали книжки та есеї про те, що люди, які живуть у той час, являють собою “останнє смертне покоління”, а люди, народжені у 21 столітті, ніколи не помруть.
Натомість Ольшанський і співавтори дійшли висновку, що за умови збереження нинішніх тенденцій не більш як 15 відсотків жінок і 5 відсотків чоловіків доживуть до 100 років принаймні в поточному столітті. Автори підрахували, наскільки необхідно знизити щорічну смертність серед літніх людей, щоб тривалість життя в 150 років стала поширеною, і вважають це малоймовірним. “Наш результат спростовує загальноприйняту думку про те, що природна межа тривалості життя нашого виду знаходиться десь на горизонті попереду нас, — сказав Ольшанський. – Навпаки, вона позаду нас — десь у діапазоні від 30 до 60 років. Ми довели, що сучасна медицина дає дедалі менший приріст тривалості життя, попри те, що медичний прогрес відбувається з шаленою швидкістю”.
Це не означає, що прогрес має зупинитися. “Це скляна стеля, а не цегляна стіна”, – сказав Ольшанський. Нещодавнє скорочення тривалості життя серед білих американців було частково спричинене COVID-19, але більшою мірою – “смертями відчаю”, пов’язаними зі зростанням кількості самогубств і вживання знеболювальних. Розв’язання цих проблем може вимагати підходів, відмінних від тих, які застосовуються до традиційних причин смерті, але це не означає, що медичні дослідження не відіграватимуть жодної ролі.
Проте автори вважають, що майбутнє медицини — це насамперед поліпшення якості життя літніх людей, а не просто продовження їхнього життя.
Дослідження опубліковано в журналі Nature Aging.
