СУЇЦИДАЛЬНА ДЕРЖАВА
Чим довше триває наша війна з росією, тим більше переконуюсь, що без капітального ремонту України ми її програємо. Бо ресурсів у нас значно менше, аніж у ворога, а влада робить усе, аби нестримне бажання захищати батьківщину та креатив, які творили дива у 2022-му, випарувались вщент.
Україна справді стоїть перед фундаментальним вибором:
1) або почати ставитись до власних громадян, як до партнерів, коли громадяни захищають державу, а держава захищає та піклується про громадян – і тоді, як в Ізраїлі, не потрібна буде “бусифікація”, показові рейди ТЦК по концертах та ресторанах та стоголова корупційна гідра відкупу від мобілізації,
2) або перетворюватись на репресивну диктатуру – наплювати на права людини та її гідність, знищити рештки вільної преси, заблокувати соцмережі, розкрутити маховик репресій, запровадити смертну кару, створити загранзагони – і почати на практиці втілювати в життя радянську формулу “мы за ценой не постоим”.
Боюсь, що на перший варіант влада не піде, а другий – не подужає, все ж таки Україна – справді не росія. Та й росія наразі не наважується перетворити “СВО” на тотальну війну.
Тоді залишається тільки один вихід – набратися мужності подивитись правді у вічі та докласти максимум зусиль, аби в озорій перспективі зупинити війну на тих рубежах, де ми наразі здатні зупинити путінську навалу. Так, це несправедливо. Так, це не відповідає статуту ООН. Так, це не передбачає покарання військових злочинців та репарацій з країни-агресора. Але такий варіант бодай передбачає для України шанс вижити та змінитись. Аби підготуватись до наступного раунду війни, як до неї наразі готується Польща, яка вивчила вічну істину “Si vis pacem, para bellum”.
Бо повторюсь, без капітального ремонту держава Україна приречена на поразку у цій війні. І сипатись – за такої інтенсивності бойових дій і такого рівня несправедливості в українському суспільстві та неефективності державного управління – вона почне вже наступного року.
Останній приклад, який вчергове підтвердив мої висновки. У ПДМШ є задавнена суперечка з Мінветеранів. Ветерани Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова часів АТО змушені у судовому порядку буквально вигризати собі УБД за наявності усіх потрібних для цього документів. Днями Верховний Суд вчергове підтвердив законність нашої позиції: кавалер ордена “За Мужність” III ступеня лікар-хірург Вадим Козловський, який рятував наших захисників в Авдіївці ще за часів малої війни й в Бахмуті – вже за часів великої, нарешті поставив крапку у тривалій суперечці з міністерством, яке – згідно з назвою – мало б захищати права українських ветеранів. Але – коштом платників податків, тобто нас з вами – воює проти них у судах до останньої інстанції, в якій раз у раз програє.
Оцініть абсурдність ситуації. Щонайменше чотири однотипні справи (в яких змінюється тільки прізвище позивача та дати участі в АТО) проходять всі судові інстанції: від першої до касаційної. В усіх цих справах Міжвідомча комісія з надання статусу УБД при Мінветі програє ветеранам ПДМШ. Ще з десяток аналогічних справ знаходяться на різних стадіях розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій. Що б мав зробити державний орган у притомній державі? Напевно визнати, що неправильно витлумачив закон і надати статус УБД заявникам з аналогічним набором документів. Що робить Мінветеранів? Знов і знов відмовляє заявникам, а потім судиться з ними, раз у раз програючи судові справи.
Так може варто послати цих заброньованих від мобілізації держслужбовців, які отримують зарплату з наших з вами податків і за цю зарплату воюють з медиками-добровольцями в судах, послати на фронт? Не певен, що з них вийдуть добрі бійці, але принаймні вони припинять марнувати бюджетні кошти на несправедливу та безнадійну (оскільки вже встановлено усталену судову практику) тяганину в судах з тими, хто врятував сотні життів наших захисників…
Воістину Україна суїцидальна держава. Її не змогла знищити орда. Але вона сама щоразу стріляє собі у скроню. І якщо їй найближчим часом не провести капітальний ремонт, вона просто завалиться під тягарем власної неефективності та абсурду.
P.S. Кому цікаво переглянути першоджерела, welcome до Єдиного державного реєстру судових рішень – справи ветеранів ПДМШ, в яких Верховний Суд поставив остаточну крапку:
– справа №300/3724/20 у адміністративному провадженні № К/9901/22592/21;
– справа № 380/13615/21 у адміністративному провадженні № К/990/17353/22;
– справа № 580/11207/21 у адміністративному провадженні № К/990/18641/22.
