З Днем вчителя у нас приблизно як з Днем захисників та захисниць — це найменше зараз свято
Освіта деградувала так, що я не знаю, чи виберемося з цього провалля коли-небудь…
Все, що не знищив локдаун, знищує війна. І не лише тому, що війна. А через низьку спроможність освітніх менеджерів, тих, від кого залежить якщо не розвиток, то хоча утримання галузі в межах пристойності.
Марія Воротило, яка викладає історію, написала гіркий пост. В ньому є відповідь на питання — чи повернуться діти з-за кордону? Не «коли», а «чи»?
«Завтра у нас День Вчителя. Це буде лонгрід, сумний.
Так, у нас війна. На неї багато чого списується.
Так, все погано з освітою. Але падіння пришвидшилось і не те що з кожним роком стає гірше — з кожним місяцем.
Це будуть пости із добіркою новин.
Просто для того, аби змалювати загальну картину.
Важливо сказати, що вчителі терпіли дуже довго. Я не знаю, чому не «рвонуло” раніше — можливо, тому що дітей люблять і їх шкода. Це головний (і мені здається, що єдиний) аргумент, чому це тривало так довго.
Влітку цього року був тренд. Десятки, сотні вчителів показово закінчили роботу у школі. Знімались відео, пости писались. Фото щасливих зморених людей — при чому, не залежно від віку.
Чому?
Тому що бідність.
Отже, 1 вересня 2024 року, наш міністр сказав, що середня зарплата вчителя по Україні є 12 тисяч гривень. Повинно бути 24 тисячі, але війна.
У педагогів-дошкільнят зарплата 6 тисяч. Їм докидають, щоб вийти на рівень прожиткового мінімуму.
Але це СЕРЕДНЯ зарплата. Що означає, значна частина викладачів мають ще менші суми.
Зарплату також можуть знизити на кілька %, бо підвищили військовий збір (що є правильно), але це критично погані новини для тих, хто заробляє мінімалку і часто має дітей дома.
Ви прекрасно знаєте, скільки вам особисто треба на життя у вашому місті або селищі. Ви знаєте, що 12 тисяч — це на межі.
Я відкрила work.ua. Подивилась, скільки пропонують за роботу прибиральниці.
12 000 – це мінімальне. Часто мова йде про 13-16 тисяч. Це люди будь-якого віку, без освіти, без жодних вимог. І вчителі мають меншу зарплату, аніж у них.
Отже. Вчителі масово йдуть зі школи.
У відповідь МОН не йде на діалог, не шукає гроші. Натомість продукує мільйон дивних проєктів (про то згодом) і наказ, що у класі повинно бути мінімум 20 дітей (щодо максимуму — тиша). Всі інші класи та школи закриваються.
Це сільські заклади освіти. Дітей звозять в одну школу. Де викладають вчителі, які залишились. Поки що.
Ще частину шкіл позакривали, бо там не встигли побудувати укриття. Про те, як повинні все ж виглядати укриття сказали кілька місяців тому. Коли у 2022 році на це був запит — від шкіл відмахнулись, дозволивши робити як завгодно. Тепер вони не проходять перевірку.
Укриття мусила побудувати громада. А у громади немає грошей.
Все, кінець.
Вчителі, які залишились, виснажені документацією, перевірками, обстрілами, перевантаженістю класів і т.д.
МОН пропонує рішення, які ситуацію не виправляють.
Значна кількість вчителів вважає, що їх просто не чують. Міністерство і новини на одній планеті, вчителі на іншій. Дуже багато обіцянок та ініціатив, на які йдуть великі кошти — але віз все там же.
Вчора у школах була отака ініціатива: старшокласники викладають малюкам замість дорослих.
Вчора мої учні сказали — все, ми побачили, що то таке. У майбутньому хто завгодно, аби не вчитель. Дуже важко: шум, гам, діти щось не розуміють, їх дуже багато, не встигаєш нічого зробити із запропонованого.
Угу, саме так.
Вчителі масово йдуть зі школи. Хвилі нових вчителів не буде. Школи масово закриваються. Грошей немає.
“Але у нас є ідеї!” – каже МОН.
Які — розповім трохи далі. Бо якщо цей пост був про сум, то наступне у мене викликає дуже велику злість».
