Завжди йдіть вчасно!
Додому, навіть якщо на вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей без “посошка”, від недоречних зв’язків і поганих звичок, від депресії та похмурих думок, від важких спогадів, зі стосунків, що вичерпали себе, від людей, які руйнують вас або тих, що руйнують вашого партнера поруч із вами…
Не скупіться, не відбирайте в інших їхні шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а в себе — свої. Тому що кожен із нас перебуває у своїй точці еволюції, і рухається у своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, і вібрує на своїй хвилі, і отримує свій досвід. І якщо ви увійшли з кимось у резонанс — ви знайшли одне одного і ваш спільний танець, якщо в тривалий дисонанс — отримаєте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте і… йдіть вчасно. Не приводьте в рух механізм, який придавить вас жорстким гнітом обставин, коли ви будете змушені ухвалювати це рішення в умовах значно менш зручних для вас і де вам доведеться вислизати з-під жорен вельми поверхневих, але боляче боляче ранячих, “громадських” суджень, яким байдуже, що ваші істинні, щирі й життєві мотиви не важливі, що вичерпалося, що вичерпалося, що вичерпалося, що ви виснажилися, що ви виснажилися, що ви намагаєтеся щось “зберегти”, що вас когось “врятувати”.
Ідіть вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибоких шрамів, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини, — почуттям, яке з неймовірною старанністю відштовхує вас від свого винятково єдиного життя, і тільки вашого, і вас самих від себе самих. Ідіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.
Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Ідіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище за ваше, бо тримати вам відповідь першочергово за своє життя і тільки потім за чиєсь. Ніхто не прийшов у це життя бути принесеним на жертовний вівтар. І життя людині дароване не для того, щоб вона прагнула до жертвопринесення дарованих їй згори великих дарів: життя і здатність любити!
Не складно втратити себе, не складно розчинити себе в іншому, у чиємусь іншому житті, у чиємусь іншому світі, у чиїйсь іншій реальності. Не складно навіть це вимагати і бажати. Знайти себе — важко. Тільки ми можемо визначати і допускати міру використання себе. Адже жертвуючи собою вхолосту, понад відведену вам міру участі в чиємусь житті, ви автоматично не додаєте собі (а може, й комусь, хто цього щиро потребує), або на якомусь іншому відрізку вашого життя вам не вистачить зовсім трохи — саме тих даремно витрачених сил… Будь-які стосунки плідні, коли в них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець.
Але якщо ви почали відтоптувати один одному ноги до болю і крові, — потрібно припинити цей танець, і залікувавши рани, почати новий красивий танець, можливо, з новим партнером. І так у будь-яких взаємовідносинах, партнерських, сімейних, робочих… Вчіться йти вчасно, як усередині ситуації, що склалася, так і від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент, довіряйте собі, не вмовляйте себе, не обманюйте себе і не обманюйте інших…
Немає поганих людей, як би нам посперечатися про це не хотілося. Є люди, які відрізняються від нас. Бо істинний Задум цього священнодійства під сакральною назвою Життя, нам не відомий, але ним наповнене абсолютно все, що всередині і зовні, понад наше розуміння і в його межах, одухотворене і неживе. І немає в Бога інших рук, окрім наших із вами, та іншої відповідальності, окрім нашої з вами перед собою і один одним, але спочатку — перед собою.
Усе, що відбувається в нашому житті, усе, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору, — не тільки з дозволу Всевишнього, а й нашого з вами!
Ми дозволили нашому життю бути таким, яким воно є, ми привели цей час змін у дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що вирвалася з усією стислою й нагнітеною силою і б’ється тепер у конвульсивно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам у нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами у своєму власному житті.
Озирніться, можливо, настав час… піти від цього. Неймовірно важко кинути все те, що вичерпало себе і піти, де б хто про це не писав, — я стверджую, що це не так. Йти важко, але йти вчасно — просто необхідно. Визрівайте всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але — йдіть вчасно.
Ідіть вчасно від суджень і думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших, іншому, іншій. Видам вам секрет — її там немає! Як немає щастя в комусь, якщо його немає у вас. Ідіть вчасно від нав’язливих ілюзій і нав’язаних страхів, але продовжуйте прагнути, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати. Не бійтеся помилитися — адже це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її на 100% передбачити, поки не зробите задумане, а якщо зможете, — тим паче страх безглуздий. Але у вас буде шанс… вчасно піти. Так, саме піти, і рухатися далі.
Ми розуміємо, коли в нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали, але ми ніколи не замислюємося над тим, від чого нас уберегли, не давши нам бажаного зараз. Істина проста — все приходить вчасно, навіть чудеса. Тому… йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Бо якщо ви затримуєтеся — сценарій життя вже переписується і для інших людей…
