Знаєте, що найстрашніше в старінні?…
– Знаєте, що найстрашніше в старінні?
– Що?
– Це коли ти стаєш невидимим.
Поки ти молодий, ти щось собою являєш, ти можеш бути гарний, потворний, сильний, привабливий, страшний, красивий, а з віком все це проходить.
Ти стаєш одним зі старих людей в поношеному піджачку.
Ти стаєш невидимим. Прозорим …
Це так. Єдиною індивідуальною рисою для бабусь і дідусів стає вік.
Зверніть увагу, про старих не говорять: він — інженер, або вона — бухгалтер. Кажуть — йому 76, а їй вже під 80 …
Після досягнення певного віку, кількість людей, які можуть знати стареньку людину, знати, ким вона була, що вона вміє, що любить, як живе, різко скорочується. Її друзі, колеги, або померли, або стали майже нерухомі. Вони виходять з дому лише в найближчий магазин і перестають бачитись один з одним.
Люди похилого віку – це майже безіменний світ.
Ми часто не розуміємо який вакуум поступово оточує наших старіючих батьків.
Не розуміємо, чому мама 5 разів на день телефонує нам на роботу і сильно заважає. Чому тато вимагає звіту про речі, які його зовсім не стосуються …
Люди похилого віку просто хочуть, щоб був хтось, хто впізнає їх по голосу.
Ось і дзвонять, боячись втратити й цю ниточку. Поспішають скористатися, поки вона не обірвалася …
