За що журнал “Time” визнав Гітлера людиною року і що писали про фюрера ЗМІ після початку Другої світової
Так, людиною року в різні періоди визнавали Франкліна Рузвельта, Йосипа Сталіна, Вінстона Черчилля, Махатму Ґанді. Отримав цей титул і Адольф Гітлер, йшов 1939 рік і на редакцію журналу негайно вилилася величезна порція критики. Чим же керувалося ЗМІ напередодні Другої світової війни, називаючи людиною року її ініціатора?
Досі цю ситуацію, що мала місце ще в минулому столітті, підносять як ще один доказ лицемірства “четвертої влади” і подвійних стандартів, якими оповита вільна американська журналістика. Як же в’яжуться демократичні ідеології з тим, що людину, яка увійшла в історію як найжорстокіший деспот, роблять людиною року? Заради справедливості варто зазначити, що до моменту присудження цього титулу Гітлер ще не встиг зробити й половини своїх злодіянь.
Це для сучасників Гітлер сприймається навіть не як людина, яка так само дихала, думала і мріяла, як і всі інші. Це такий собі предмет жаху, уособлення зла і руйнування, що змусив людство боротися за виживання. Попри те, що з моменту його самогубства минули десятиліття, він і далі продовжує існувати, як якийсь абсолют, що перетинається з мораллю. Не дарма його часто називають найгіршим із тих, хто жив коли-небудь. Попри те, що така оцінка не може претендувати на об’єктивність, просто подумайте, а кого можна назвати ще гіршим?
На обкладинці американського журналу Гітлер з’являвся кілька разів. Спочатку 1931 року, де він зображений експресивним оратором. Насправді в ту пору він увірвався на світову політичну арену і прославився сміливим і яскравим оратором і пропагандистом. З’являвся він і 1945 року, після закінчення війни. Але ці зображення не мають стосунку до титулу, який йому присудили американські журналісти 1939 року за підсумками року минулого.
Звичайно ж, після такого несподіваного вибору, до редакції виникли запитання. І вони поспішили порозумітися. Засновник журналу Генрі Люс пояснив, що згідно з їхнім колегіальним рішенням, тепер “персона року” – це не частина і не позитивна відмітна риса для людини, яка сильно вплинула на світову історію за цей часовий проміжок. На світові події цілком можна впливати й в негативному ключі, і цей негатив може бути набагато сильнішим і руйнівнішим, ніж уся позитивна динаміка. І цього не можна приховувати. Ось що хотів сказати журнал, висуваючи Гітлера як людину року.
Дійсно, до цього часу переважна частина людей, які ставали “персоною року” за версією журналу, скоріше трактувалися з позитивного погляду. Але не завжди. Приміром, серед тих, кого вважали людиною року, є й іранський лідер Рухоллу Хомейні, чиїми зусиллями було розв’язано Ісламську революцію, а країна перетворилася на авторитарну республіку.
Для читачів було підготовлено навіть підказку, на випадок, якщо вони не зрозуміли таємний сенс такого вибору редакції. Але й натяк виявився настільки тонким, що й він не допоміг громадськості до кінця розібратися в тонкощах, деталях та іносказаннях. Зазвичай про “людину року” на обкладинці журналу повідомлялося портретним фото. Гітлер же зображений у вигляді крихітної фігурки, спиною до глядача, що грає на величезному органі. Попереду його жертви, які обертаються на колесі Святої Катерини. Напис внизу говорить “Від нечестивого органіста, гімн ненависті”. Куди вже зрозуміліше.
Та й сам текст статті, написаний у момент захоплення Австрії та Чехословаччини, теж був вельми однозначним. Попереду вторгнення в Польщу і розгортання Голокосту. Світ про це ще не знав, але журналісти “Time” виявилися вельми обізнаними в політичних іграх, що визначили в Гітлері джерело головного зла ще до того, як він ним став.
У ніч з 29 на 30 вересня 1938 року в Мюнхенській резиденції Гітлера було підписано угоду, яка нібито мала принести Європі мир. В історію ця зустріч увійде як “Мюнхенська змова”, адже мир, що тривав після цього менш як рік, закінчився найстрашнішою війною в історії людства.
Після приєднання Австрії головною метою Гітлера щодо Європи став розгром Чехословаччини. Для початку варто було приєднати Судетську область, у якій мешкало понад 3 мільйони німців. Однак головною причиною було те, що регіон був важливим військово-промисловим центром, там розташовувалися важливі військові об’єкти й прикордонні укріплення. У разі, якщо територія відійде Німеччині, то це істотно б послабило обороноздатність Чехословаччини.
Для початку Гітлер намагався використати політичні способи й в Судетській області в травні 1938 року відбулися масові заворушення з вимогою приєднання до Німеччини. Паралельно біля кордону йшла концентрація німецьких збройних сил. Гітлер уже підписав військову директиву, згідно з якою вторгнення мало розпочатися 1 жовтня. У цей час Велика Британія, Франція та СРСР надавали уряду Чехословаччини дипломатичну підтримку. Однак вона скоріше полягала в тому, що йшло спонукання до поступок німецькій стороні, задля об’єднання всіх німців у рамках однієї держави.
На Мюнхенській угоді було складено остаточний текст документа. На зустрічі не було представників СРСР. У підсумку було ухвалено рішення про передачу Німеччині Судетської області разом з усіма заводами та об’єктами до 10 жовтня. Мюнхенську угоду підтримала Америка, а ось радянська сторона виступила різко проти, оцінивши це як спробу спрямувати військову силу на схід.
Ці події шокували нації, які всього два десятки років тому перемогли Німеччину у світовій війні. А тепер методичні події підводили світ до нової війни через Чехословаччину. Коли ж Гітлер, не проливши жодної краплі крові, зробив сусідню державу своєю маріонеткою й отримав свободу дій, отримавши гарантію невтручання від Англії, а потім і Франції, це й зробило його людиною року за підсумками 1938-го. До цього часу про Гітлера заговорили далеко за межами Німеччини, невеликі сусідні держави намагалися не провокувати конфлікти.
Звертаючи увагу світової громадськості на одіозну постать диктатора, журналісти хотіли звернути увагу на його гонор, що набирає обертів. І це не тільки тому, що до цього часу він уже прийняв під свою абсолютну владу понад десять мільйонів людей (7 млн австрійців і 3,5 млн жителів Судет). Хай там як, а редакція американського журналу била в усі дзвони, вбачаючи в новому лідері величезну загрозу не тільки демократії, а й мирному співіснуванню багатьох країн.
Йосип Віссаріонович ставав “Людиною року” за версією американського журналу двічі. Перший раз це сталося відразу після Гітлера. І теж стало негативною оцінкою політичної діяльності товариша Сталіна. Що ж викликало негативну оцінку іноземних ЗМІ в діях Сталіна? Пакт Молотова — Ріббентропа, відомий більше як пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. Цей договір настільки розбурхав Захід, що журналісти прозвали його дипломатичним демаршем. Нібито саме дії Сталіна змінили чинний досі баланс сил у Європі та дозволили “людині року” за 1938 рік почати військовий марш Європою.
Через деякий час Сталін знову з’явиться на обкладинці американського журналу. Тепер уже як позитивний герой. Взагалі з початком Великої Вітчизняної війни, коли СРСР узяв на себе основний удар і знайшов у собі сили протистояти фашизму, риторика західної преси й американського журналу сильно змінилася. І ось уже 1942 року товариш Сталін красується на обкладинці “Time”, а західні журналісти називають його “крутим хлопцем” (спробували б означити його в такій панібратській оцінці в радянських газетах).
У 1942 році, після Сталінградської битви, яка і за версією західних журналістів стала переломною в ході Другої світової війни, Сталін постає в образі героя, який зробив неможливе — відкинув гітлерівських загарбників від Москви. Однак, як зазначали журналісти, Сталін домігся значно більшого, вдруге змусивши Гітлера втратити все, до чого він прагнув.
Гітлер і сам високо оцінював роль ЗМІ в політичних іграх. Пропагандисти досі використовують методи Геббельса, який зміг зробити найдикіші ідеї цінністю нації.
