Непрофесійність нинішньої влади як одна із загроз для національної безпеки нашої держави, тим більше, в умовах війни

До чого це я веду? А до того, що в результаті такого поступового сповзання нашої країни до диктаторських методів управління фактично втрачають свою цінність та правове призначення і самі державні інститути, в тому числі і ті, які напряму відносяться до президентської вертикалі, а ще гірше, що деградують і судова та законодавча гілки влади, які також фактично підпорядковані Президентові України та його Офісу, правда до кінця не зрозуміло ще, кому більше.

Ну самі зверніть увагу хоча б на кадрові призначення в нашій країні: що зміна, то тільки на гірше. Для прикладу, говорять уже який раз про зміну нинішнього Генерального прокурора, який відверто у професійному плані виявився ще слабкішим ніж Ірина Венедиктова, яка хоча б на початку своєї каденції подавала вигляд, що намагається вчитись на прокурора.

Зовсім недавно поширювались розмови про його призначення послом, як і заведено зараз в Україні з усіма високопосадовцями, які не справились із покладеними обов’язками на попередніх високих посадах на державній службі. Але, на жаль, і на його місце, скоріше всього буде, призначена особа, ще більш неприйнятніша ніж він. Ви ж чули вже про деяких таких претендентів.

Паралельно з цим, досить тривожними і на мою думку – небезпечними для нас є і постійні поступки з боку нашої влади несправедливому тиску та вимогам з боку наших, так званих, «партнерів» в питаннях подальшого руйнування нашої правоохоронної системи та навіть розстановки підконтрольних їм кадрів, що також край негативно впливає на стан не тільки правопорядку в нашій країні, а і на боротьбу із злочинністю та корупцією, в тому числі і в організованих формах, що я пізніше обов’язково продемонструю.

Кількість правоохоронних органів (або їх зараз стали називати «органами правопорядку), в першу чергу, так званих, «антикорупційних», доведена до небаченої не тільки у Європі, а і у всьому світі! Тільки вслухайтесь: окрім звичних Національної поліції, СБУ, прокуратури і податкової міліції (до 2014 року) у нас під тиском ззовні створено: Державне бюро розслідувань, НАЗК та АРМА, Бюро економічної безпеки (БЕБ), яке ніяк скільки вже часу не може запрацювати на повну силу, НАБУ, спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), яка після недавно проголосованого Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціальної антикорупційної прокуратури» фактично виявилася другою, паралельною прокуратурою до вже існуючої скільки років в нашій державі, що не передбачено нашою Конституцією.

А якщо до них додати і створення особливого суду – Вищого антикорупційного, що теж заборонено нашим Основним законом, то такого розмаїття правоохоронців, прокурорів і суддів немає в жодній країні світу!!!

В той же час, наголошую вже в котрий раз, будь-яких зрушень в частині посилення боротьби із злочинністю, особливо – організованою та у сфері економіки, а тим більше корупцією, не відбулося протягом цих останніх майже 10 років проведення цих багатообіцяючих «реформ», які нав’язують фактично в обмін на гроші, хоча, ті ж США не спішать їх надавати, але свої вимоги нав’язують постійно і систематично, так би мовити «авансом». Єдине, що було неминучим наслідком їх впровадження – це непомірне навантаження на наш і так збіднілий державний бюджет, що з кожним роком тільки ще більше лягає тягарем на плечі платників податків, а особливо, в умовах кровопролитної війни із окупантами!

При цьому, зверніть увагу, що не дивлячись на відверті негативні результати роботи новостворених антикорупційних органів, на вимогу наших «партнерів» їх фінансування тільки продовжує зростати.

Візьміть хоча б останні рекомендації МВФ та посольств Великої сімки про необхідність збільшення штатів детективів НАБУ та, так званого, «посилення незалежності САП» і вам стане все зрозумілим. І це говорю вам я, не політик, а простий громадянин, який сьогодні не симпатизує жодній політичній силі, якому просто обідно за нашу державу, яку намагаються знищити окупанти, з одного боку, а так звані «партнери» з іншого, крок за кроком обмежуючи нашу незалежність і суб’єктність.

Більше скажу, як закономірний результат всіх цих негараздів в державному управлінні, що тільки ослаблює нашу здатність захищатись від ворога, є і деградація законодавчої діяльності Верховної Ради України, яка, за твердженням багатьох експертів, перетворилась фактично на структурний підрозділ Офісу Президента України, в результаті чого якість приймаємих нею законів стрімко тільки погіршується.

Взяти хоча б так розпіарений нашими «партнерами» і «грантоїдами» Закон щодо посилення самостійності Спеціальної антикорупційної прокуратури, яким фактично «узаконили» другу, паралельну, так званому, Офісу Генерального прокурора, спеціалізовану прокуратуру, який, до речі, наш Президент, як гарант Конституції, не дивлячись на відверті «ляпи» в ньому, підписав і навіть припідніс його як своє величезне досягнення, чим тільки підірвав свій авторитет.

Коли я, у свою чергу, ознайомився із цим Законом, то був просто шокований. Про його неконституційність я вже дещо писав (читати попередню публікацію на Фейсбук і Телеграм).

Так, із листа про наміри Уряду України до МВФ та Меморандуму про економічну та фінансову політику від 19 червня 2023 року чітко вбачається, що посилення, так званої, «інституційної автономії» САП має відбутися лише в межах, визначених Конституцією України, і стосуватися лише регулювання власної організаційної діяльності, а не процесуального та нового організаційного відокремлення цього органу від загальної системи прокуратури нашої держави, як це наші законодавці і Глава держави реалізували на практиці!

Тобто, проголосованими Верховною Радою змінами порушено принцип єдності системи прокуратури, гарантований ст. 7 Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, хіба можна було визнавати САП юридичною особою публічного права, яка має відокремлене своє майно, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, свою печатку із своїм найменуванням, коли структуру і штат САП визначає її керівник?

Я вже мовчу про наділення керівника САП повноваженнями приймати і звільняти прокурорів з роботи, притягати їх до дисциплінарної відповідальності, утворювати окремі підрозділи для забезпечення діяльності САП, навіть окрему, знову ж таки, спеціальну дисциплінарну комісію і т.д., що прямо суперечить вимогам профільного закону, в тому числі і про те, що спеціалізовані прокуратури можуть утворюватись або на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, або на правах обласних та окружних прокуратур!!!

Порушенням єдності системи органів прокуратури є і передбачення іншого підходу до оплати праці антикорупційних прокурорів, яка є набагато вищою ніж у аналогічних прокурорів законно створеної прокуратури, навіть у рази! Хіба це буде нормальним, коли у керівника САП, бувшого детектива НАБУ, посадовий оклад складає 75 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, його заступників 60, в той час як Генеральний прокурор, нехай і на папері, але їх керівник, матиме (чи вже має) лише 55?!

Тим більше, що до кінця так і не зрозуміло, а який розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, буде застосовано до прокурорів САП: чи як просто працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури – 1600 грн., чи той, що застосовується для всіх інших представників органів правопорядку, суддів та інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальним законом – 2102 грн.!?

Не змінив я своєї позиції і з приводу конституційної заборони участі іноземних держав у формуванні органів державної влади України, бо і при прийнятті цього закону такі порушення вимог нашої Конституції мали місце. Зокрема, як і раніше, коли це стосувалося формування НАБУ та особливого суду, в ньому передбачено, що під час процедури відбору керівника САП теж обов’язковим є включення до складу конкурсної комісії представників іноземних держав, що є грубим порушенням вимог нашого Основного закону, де чітко зазначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади.

Тобто, самостійність державної влади в Україні означає, що вона сама, без участі інших сил, спроможна приймати необхідні правові акти та забезпечувати їх виконання, а також, що вона незалежна від будь-якого впливу всередині країни, а тим більше – із-за її меж.

Як було влучно написано у висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради України з приводу обґрунтованості даного закону, «співпраця України із міжнародними організаціями може здійснитись шляхом отримання рекомендацій, проте, не повинна полягати в законодавчо закріпленій участі міжнародних та іноземних організацій у формуванні органів державної влади і обов’язку призначати осіб, запропонованих цими організаціями, на посади у тих чи інших державних органах!!!

Суттєве протиріччя закріплене в цьому законі і в частині того, хто може бути в складі комісії з проведення оцінки діяльності САП і кому заборонено. Так ось, на перший погляд, правильно передбачено участь у складі цієї конкурсної комісії осіб, які мають не менше 5-ти років досвіду із здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням, підтримання публічного обвинувачення в судах, здійснення правосуддя (можна так зрозуміти, що й в Україні), чого, на жаль, не передбачено в Законі «Про Національне антикорупційне бюро». В той же час, серед тих, хто не може бути членами такої комісії, названо осіб, які уповноважені на здійснення функцій держави відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», до яких, наголошую, і відносяться слідчі, детективи, прокурори і судді.

Отже, фактично всі громадяни України, які мають такий досвід процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та здійснення правосуддя, набутий в Україні, і відносять до заборонених категорій громадян, що неминуче тільки обмежуватиме можливість їх обрання членами конкурсної комісії, одночасно розширюючи можливості допуску іноземних громадян!

А зараз про дещо інше хочу наголосити: про елементарну безграмотність даного правового акту, наче його творці не те, що не мають юридичної освіти, а навіть ніколи не вчились в середній школі. Та навіть і у такому випадку у Верховній Раді і у Офісі Президента повинні бути спеціалісти, які хоча б могли виправити попередньо граматичні помилки у текстах таких важливих нормативних документів, тим більше Законів, до їх підписання.

Зокрема, беремо пункт 6 ч. 2 ст. 8-1 внесених змін до Закону «Про прокуратуру», наводжу його дослівно, щоб ті, хто його складав, голосував за нього в сесійній залі і підписував, пояснили суспільству, про кого там іде мова (читати уважно): «Після отримання підрозділом внутрішнього контролю Спеціалізованої антикорупційної прокуратури дисциплінарної скарги про вчинення прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури дисциплінарного проступку зобов’язаний протягом 20 робочих днів здійснити попередній розгляд обставин, викладених у дисциплінарній скарзі, та за наявності підстав – провести службове розслідування».

Здогадатись, дійсно, і то з трудом, можливо, а як же тоді з приводу дотримання принципу правової визначеності правових норм?

Або візьмемо п. 3 цієї ж статті 8-1 цього Закону, у відповідності до якої на спеціалізовану антикорупційну прокуратуру тепер покладають функції, які не в повній мірі відповідають повноваженням законно існуючої прокуратури, як складової судової гілки влади, починаючи ще із 2016 року.

Ну, наприклад, звідкіля наші нинішні законодавці взяли, що до сьогодні прокуратура, нехай і антикорупційна, продовжує здійснювати «нагляд за додержанням законів», тим більше, «під час проведення оперативно-розшукових дій, які проводить Національне антикорупційне бюро України»?! Або, невже до цих пір наші законодавці не знають, що прокурори підтримують у судах не державне (хоча я теж підтримую саме таку назву), а публічне обвинувачення, як це зазначено в Конституції і Законі України «Про прокуратуру»?!

А коли я побачив у цьому підписаному вже Президентом України Законі, у зв’язку з чим мені за нього стало соромно, про те, що, начебто, антикорупційна прокуратура здійснює навіть «представництво інтересів громадян в суді» у випадках, передбачених цим Законом і пов’язаних із корупцією, то ще більше здивувався, бо знаю чітко про відсутність таких повноважень у прокурорів ще з часу прийняття нового Закону «Про прокуратуру» в 2014 році!!!

Те ж саме можна сказати і про ч. 8 згаданої статті, де також законодавці покладають і на прокурорів Офісу Генерального прокурора повноваження по здійсненню нагляду за досудовим розслідування корупційних кримінальних правопорушень, в разі їх вчинення прокурорами САП.

І це ще не апогей, вибачте, дикої безграмотності нинішнього складу парламенту України. Вони вже планують, як наділити новостворене Бюро економічної безпеки повноваженнями не тільки проводити досудове розслідування, а і здійснювати, не смійтесь, «нагляд за додержанням законів при розслідуванні кримінальних правопорушень детективами БЕБ!!! Ви тільки вдумайтесь в смисл цих намірів!!!

Але і це ще не всі «перли» нинішніх народних обранців. Є і такі, що вже готують законопроект про створення ще однієї спеціалізованої прокуратури – «економічної», тобто вже третьої по рахунку з такими ж підходами до «самостійності» та комплектації кадрів з участю іноземних представників, яка повинна здійснювати процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, яке буде здійснюватися Бюро економічної безпеки.

Якщо так підуть і далі наші, так звані, народні обранці, то скоро такі ж спеціалізовані прокуратури будуть створені і у сфері розслідування злочинів проти особи і злочини, в тому числі про умисне вбивство, проти виборчих прав і т.д., фантазії у таких випадкових людей, як «засідають» у нашому парламенті безмежні.

Виходячи хоча б із цих відвертих «ляпів» нашої влади, що тоді ми будемо чекати від результатів діяльності всієї «антикорупційної інфраструктури» держави, коли САП створена в порушення вимог Конституції України?! Відповідаю впевнено: нічого втішного, На жаль!

Слава Україні!

Слава Збройним силам України!