“Батько” Фіделя Кастро
Він вигадав Фіделя Кастро і влаштував революцію на Кубі. Понад півстоліття саме Авраам Сімхович був таємним «комуністичним начальником No1 у країні».
Комуніст старої школи, Авраам Сімхович залучив Фіделя Кастро до соціалізму в 1948 році. На той момент майбутньому лідеру Куби було 22 роки. І до 1994 року, року смерті Сімховича, Кастро звертався тільки до нього за порадою. Саме Сімховича, а не Фіделя, світові ЗМІ називали «головним ідеологом революції» та «комуністичним босом No1 у країні».
«Потрібно було підготувати суспільство до того, що комуністична партія повинна правити, що комунізм не такий небезпечний, не такий страшний, не такий поганий. Так я і зробив», – згадував Сімхович через багато років.
Авраам Сімхович прибув на Кубу в 1922 році. Народився в селі Тшцяни Сувалківської губернії, нині в Польщі. На батьківщині він встиг пройти через в’язницю – туди він потрапив як член молодіжного відділу забороненої Комуністичної робітничої партії Польщі (KWPP). Після звільнення вирішив емігрувати.
Після Першої світової війни та Російської революції євреї виїжджали тисячами. Вони втекли від антисемітизму та призову на військову службу, і багато емігрантів опинилися в Латинській Америці. У 1925 році на Кубі проживало близько 8000 євреїв, у тому числі 5200 іммігрантів зі Східної Європи. Місцеві жителі прозвали їх «полякосами» – згодом стали називати емігрантів зі Східної Європи будь-якої національності. «Поляки» в основному займалися двома видами робіт – пошиттям одягу та взуття в майстернях, що належали їхнім одноплемінникам, або торгівлею. Корінні кубинці пародіювали мандрівних купців з перебільшеним єврейським акцентом: «Vendo korbatos baratos» – «Я продаю дешеві краватки».
Краватки Сімхович не продавав. Замість цього він влаштувався на роботу в швейну майстерню і вступив до профспілки кравців. Це офіційна версія комуністів. Американська преса, навпаки, запевняла читачів, що Сімхович був агентом Московського Кремля, який приїхав на острів для «дестабілізації» ситуації. “Ніхто ніколи не бачив Авраама за швейною машинкою, він у всіх анкетах писав слово “безробітний”. Але за свою квартиру в Гавані він заплатив більше, ніж найкращий кравець заробив за місяць. Звідки гроші?» — запитувала буржуазна преса.
У серпні 1925 року в Гавані була заснована Кубинська комуністична партія. На той час комуністи мали на острові дев’ять гуртків. Вони складалися з 80 осіб. У найбільшій, Гавані, було аж 20 учасників. На з’їзді з нагоди заснування партії були присутні десять учасників, щонайменше троє з яких були євреями, а один з них – Авраам Сімхович. З’їзд обрав генерального секретаря і його помічників, а також прийняв кілька резолюцій. У постанові No1 говорилося: вшанувати хвилиною мовчання пам’ять Володимира Ілліча Леніна. Резолюція No2: Передати вітання радянському торговому судну «Воровський», якому кубинська влада не дозволила зайти на острів. Сам Сімхович залишався осторонь під час розподілу партійних постів. У партійних документах проти його прізвища було написано лише одне слово – «координатор».
Комуністична партія Куби була заборонена в наступному році. Президент Куби Херардо Мачадо на прізвисько «Тропічний Муссоліні» почав переслідувати комуністів. Частину учасників вигнали з країни, інших вбили – за деякими даними, їх просто скинули зі скелі в море, прикували до ніг ланцюгами з важкими вантажами, прикованими до ніг. Кілька людей були “випадково” застрелені на вулицях Гавани та інших міст. Ймовірно, побоюючись репресій, Сімхович у 1929 році вийшов зі складу ЦК КПУ. З цього моменту він довгі роки не займав офіційних посад, але продовжував вважатися головним ідеологом і фахівцем з вербування нових членів.
У 1929 році Симхович відвідав Москву, де став членом латиноамериканської секції Комуністичного Інтернаціоналу. У Росії він познайомився з німецькими комуністами. Вони допомагали своїм кубинським товаришам грошима видавати журнали «Бандера Роха», «Червоний прапор» і «Сентінела», «Вартовий». Врятуватися від переслідувань влади на Кубі Сімховичу допомогла часта зміна псевдонімів. Незважаючи на це, його двічі заарештовували, а в 1932 році вислали з острова за звинуваченням у шпигунстві. Через Німеччину Сімхович повернувся до Радянського Союзу. Але потім сталося одразу дві речі. У серпні того ж року президент Мачадо був повалений і втік до США. Дора Штерн Вайншток, вірна товаришка по Комуністичній партії – і, за чутками, коханка Сімховича – переспала з сином високопоставленого чиновника, який на знак подяки виготовив кілька паспортів для депортованих комуністів.
У 1934 році Сімховича знову бачили в Гавані. У 1936 році він отримав кубинське громадянство, а через два роки на острові була знята заборона на Комуністичну партію. При цьому кількість комуністів зростала повільно, і тоді Сімхович придумав використовувати читалки на тютюнових фабриках. Виготовлення сигар – одноманітне рукоділля. Для стимуляції робітників в майстерні сидить спеціальна людина, яка читає їм вголос вірші та оповідання. Симхович, відомий тоді як Фабіо Гробарт, почав постачати читачів комуністичною літературою. У 1933 Комуністична партія налічувала 500 членів, в 1936 – 3000, в 1938 – 10 000. Після нововведення Сімховича-Гробарта ще 30 000 чоловік приєдналися до партії на сигарних фабриках. На виборах 1944 року за кандидатів від комуністів проголосувало 122 000 виборців, а на проміжних виборах 1946 року — 195 000. На той момент населення Куби становило близько шести мільйонів чоловік.
Про існування на Кубі «сірого кардинала», який привів комуністів до влади, стало відомо в Америці в 1946 році. Брати журналісти Джозеф і Стюарт Олсоп написали: «У Гавані радянський уряд утримує активний центр політичного проникнення в Центральну та Південну Америку. Але левову частку роботи виконує неофіційний радянський штаб, який очолює якийсь Фабіо Гробарт. Це фігура з фільмів Хічкока. Він може бути поляком, але у нього півдюжини паспортів… Крім Мексики і Куби, він керує основною комуністичною діяльністю в Бразилії, Чилі, Колумбії та Коста-Ріці.
У 1947 році американські журналісти називали його «найзагадковішою фігурою в кубинській політиці» і скаржилися, що він відмовляється не тільки давати інтерв’ю, але і відповідати на будь-які питання, навіть про погоду в Гавані. Він вважався комуністичним босом No1 не тільки Куби, але і всього Карибського регіону. Коли Комуністична партія Венесуели розкололася на три фракції, в країну приїхав лідер кубинських комуністів Блас Рока і передав наказ Гробарта знову об’єднатися. Наказ було виконано.
А ось ще одне повідомлення з американських газет за 1948 рік: «Зв’язки радянської Росії з латиноамериканськими комуністами ретельно приховуються. Важливою новиною стало нещодавнє повідомлення про те, що Фабіо Гробарта бачили, коли він входив до радянського посольства в Гавані рано вранці. У цьому посольстві немає високопоставлених дипломатів, які відкрито керують комуністами, як це робив Костянтин Уманський з Мехіко кілька років до війни. Російське фінансування не є очевидним”.
Ім’я Фабіо Сімхович вибрав сам на честь давньоримського консула Квінта Фабія Максима на прізвисько Кунктатор. Так називали людину, яка повільно і наполегливо йде до своєї мети, уникаючи вирішальних поєдинків, виснажує суперника і перемагає. Від цієї назви походить термін «фабіанський соціалізм», ідея якого полягала в повільному перетворенні капіталістичного суспільства в комуністичне.
У 1948 році Фабіо Гробарт знову був висланий з Куби. За іншою версією, він сам вирушив до Європи лікуватися від туберкульозу. Антикомуністи на Кубі стверджували, що перед від’їздом Гробарт провів серію зустрічей з Фіделем Кастро, 22-річним студентом юридичного факультету. Після цього світ отримав в особі Фіделя безкомпромісного революціонера і соціаліста. Коли Кастро вдалося влаштувати переворот на острові в 1959 році, одним з перших кроків його уряду було повернення «політтехнолога» Гробарта на Кубу. На той час він жив у Празі під ім’ям Антоніо Бланко. Ернесто Че Гевара і брат Фіделя Кастро Рауль приїхали, щоб переконати його повернутися.
Цікаво, що в перші роки після приходу до влади Фідель Кастро не називав себе комуністом. Революцію здійснив його Рух 26 липня та його товариші по зброї зі студентської організації 13 березня Революційної дирекції. У той же час більшість прихильників Кастро не могли терпіти комуністів, чия партія на Кубі тоді називалася Народно-соціалістичною партією (НСПК). Гробарт знову втрутився. Він організував перші консультації нового кубинського керівництва з представником Радянського Союзу, кореспондентом ТАСС в Гавані Олександром Алексєєвим. Зустрічі були таємними, адже після поїздки Микити Хрущова до США у вересні 1959 року радянське керівництво не захотіло псувати відносини з американцями. Однак після цих консультацій Фідель відкинув сумніви і взяв різкий курс на комунізм за зразком СРСР.
Гробарт навчив його, що на острові повинна бути тільки одна Комуністична партія, а для цього необхідно домовитися з НСПК. Крім того, ідеологію потрібно прищеплювати з молоді – для цього потрібні теоретичні курси для молодих активістів Руху 26 липня.
Щоб примиритися зі «старою комуністичною партією», Гробарт організовував таємні зустрічі в будинку рибалки в селі Кодзімар, в 15 км від Гавани, селі, яке прославив Ернест Хемінгуей, який вибрав його в якості місця дії для роману «Старий і море». У зустрічах взяли участь Фідель і Рауль Кастро, Че Гевара зі своїм заступником Раміро Вальдесом, командувач збройними силами революції Каміло Сьєнфуегос. Потім кількість посвячених зменшилася. Сьєнфуегос загинув в авіакатастрофі наприкінці 1959 року. Фідель і Че Гевара звинувачували в його смерті ворогів революції, а кубинські вигнанці звинувачували Фіделя. Від імені НСПК переговори вели її генеральний секретар Блас Рока, з яким Гробарт був знайомий понад 30 років, і двоє членів Політбюро. Сенс переговорів полягав у тому, щоб об’єднати сторони. Рока і його оточення повинні були переконати рядових комуністів в тому, що ватажком кубинських комуністів повинен стати товариш Фідель.
Тоді ж в 1959 році за проектом Гробарта була створена мережа спеціальних партійних шкіл, в яких «старі» комуністи навчали прихильників Фіделя марксизму-ленінізму – так вони готували нову еліту країни. За два роки в таких школах пройшли навчання близько 30 000 кубинців. За зразком Вищої партійної школи в Москві був створений її кубинський аналог – Центральна школа Ніко Лопеса Комуністичної партії Куби. Диплом цього навчального закладу був обов’язковою умовою для призначення на високу партійну або державну посаду.
Як і передбачав Гробарт, комуністам знадобилися роки, щоб об’єднатися. У квітні 1961 року Куба пережила висадку в затоці Свиней: десант кубинських вигнанців намагався повалити Кастро. На першотравневій демонстрації Фідель Кастро оголосив, що на Кубі більше не буде багатопартійних виборів, що країна побудує соціалізм і прийме соціалістичну конституцію. У грудні того ж року він заявив: «Я комуніст і залишуся ним до кінця свого життя».
До кінця своїх днів Фабіо Гробарт залишався його тінню. У 1960-х роках став редактором журналу «Соціалістична Куба». Цілком в його дусі було вести з «сірої» зони, залишаючись серцем і керівним центром ідеології. Це були його слова і промови, виголошені Фіделем і Раулем Кастро з високих трибун. Сам Гробарт з’являвся на партійних з’їздах лише для того, щоб внести чергову стандартну пропозицію про переобрання товариша Фіделя на посаду першого секретаря ЦК Комуністичної партії Куби на ще один термін.
Вважається, що саме Гробарт запобіг спробі змови в 1967 році. Тоді «старі» комуністи з НСПК за підтримки СРСР спробували усунути Кастро від влади. За наполяганням Ґробарта за ними вчасно організували нагляд. В результаті начальник кубинської служби безпеки Мануель Пінейро на прізвисько Руда Борода особисто записав переговори членів НСПК і представника КДБ при МВС Куби Рудольфа Шляпнікова, на яких обговорювалися деталі перевороту.
1 жовтня 1967 року всі змовники були заарештовані. Троє покінчили життя самогубством під вартою. 35 осіб були засуджені до різних термінів позбавлення волі. Найсуворіший вирок винесли ідеологу НСПК Анібалу Ескаланте – 15 років ув’язнення. Однак через три роки його звільнили і відправили до Праги. Рудольф Шляпніков був змушений повернутися в Москву.
Людина, яка «вигадала» Фіделя і кубинську революцію, померла 22 жовтня 1994 року. Йому було 89 років. Ще в 1975 році він був нагороджений радянським орденом Жовтневої революції. Хоча ні на Кубі, ні в СРСР багато хто не розумів, хто такий Фабіо Гробарт, він же Авраам Сімхович, і чому йому присудили цю нагороду.
*****************
Шановні добродії, дорогі українці, долучайтесь до допомоги ЗСУ. За ваші кошти БФ “Полонія” придбає для наших ЗСУ автомобілі та іншу необхідну техніку і матеріали. Вся інформація про використання Ваших коштів буде публікуватись на сайті fenixslovo.com:
Одержувач: БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ “БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД “ПОЛОНІЯ”
Код Одержувача: 45182991
Банк Одержувача: АТ «ОТП БАНК» в м. Київ
МФО 300528
Рахунок № UA743005280000026000000034874
Для допомоги ЗСУ.
