«Або війна стає всенародною, як на початках, або ми маємо прийняти перспективу перемовин з путіним», — Геннадій Друзенко
В американському Time опублікували інтерв’ю з президентом України Володимиром Зеленським та людьми з його оточення, які розповіли про складну ситуацію на фронті, проблеми з мобілізацією та корупцією в Україні. Стаття викликала резонанс у суспільстві, бо в ній йдеться також про те, що Захід втомився від війни в Україні, тому дедалі більше проблем з наданням їй необхідної допомоги. Все частіше на Заході постає питання — Україна має продовжувати боротьбу чи вести з рф перемовини про мир. Що потрібно для того, щоб ми перемагали на фронті, розмірковує у своєму блозі на Facebook керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко.
«11 листопада 2022 року українські війська звільнили Херсон. Після цього характер російсько-української війни радикально змінився. Війна забуксувала. Кожна зі сторін буквально вигризає одна в одної квадратні кілометри території, перетворюючи в суцільні руїни міста та села на лінії розмежування.
Якщо минулого року ми звільнили Київщину, Житомирщину, Сумщину, Харківщину та Правобережжя Дніпра, то цього — Андріївку (в якій до війни проживало менш як 100 осіб), Роботине (480 осіб), Старомайорське (682 особи) тощо. Найбільшим військовим трофеєм цього року залишається Бахмут. На жаль, не нашим…
Війна забуксувала у кривавій мʼясорубці. Ба більше, психологічно для значної частини українців вона перемістилась кудись далеко. Так, ми більшість з нас досі активно донатить, волонтерить, вірить в ЗСУ, але черги у військкомати залишились у далекому минулому. Всі, хто прагнув воювати, давно на війні, на небі чи в госпіталях.
Так само пробуксовує міжнародна підтримка України. Нам наче дають зброю, яку ми просимо, але дають так, аби ми не програли — для перемоги її явно бракує. Як все більше бракує мотивованих бійців, які вміють цією зброєю користатися та прагнуть узяти її в руки. Листопадове число журналу Time вийшло з підзаголовком-анонсом головної статті на обкладинці: «Самотня боротьба Володимира Зеленського». Цей заголовок пояснює інший: «Минуло близько двох років. росія все ще контролює пʼяту частину української території. Десятки тисяч загинули. Глобальна підтримка війни скорочується».
Нам дуже хочеться вірити, що ми виграємо війну. І ця віра конче потрібна, аби цю війну не програти. Але віри в ЗСУ наразі вже замало. Або країна справді почне ставати на військові рейки з усіма лихами та тяготами великої війни, коли війна знову стає всенародною, як на початку, або ми маємо прийняти перспективу перемовин. Бо ніхто не любить довгих воєн. Політикам треба продавати своїм виборцям видимі успіхи, а не нескінченну боротьбу за цінності та ідеали.
Зеленському треба нарешті зрозуміти, що без радикальних змін всередині країни, він змушений буде домовлятися з путіним. І це буде його політична смерть. А для цього він має усвідомити, що час коли він усім подобався і був національним та глобальним героєм, минув. На часі зняти камуфляж і відкривати другий фронт — фронт радикальних реформ — всередині країни. Черчілю та Рузвельту не потрібна була військова форма, аби перемогти Гітлера. Натомість Сталін, Мао, Фідель та й той самий Гітлер — не вилазили з військових френчів.
Згадана вище стаття в TIME, у заголовок якої винесено цитату українського Президента: «Ніхто не вірить в нашу перемогу, як я вірю! Ніхто!», має стати холодним душем для нього. Його акторські таланти більше не зачаровують світ. Його ораторське мистецтво втратило свої чари. Чим довше буксуватиме війна у кривавій м’ясорубці, тим менш охоче допомагатимуть нам друзі та партнери.
А це значить, що прийшов час робити ставку на внутрішні ресурси. Прийшов час продемонструвати своїм співгромадянам, що президент готовий почати війну на внутрішньому фронті, фронті радикальних реформ. Війну проти кричущої корупції, соціальної несправедливості, вбивчої бюрократії та буйної реінкарнації радянщини в усіх сферах життя. Ключ до перемоги на фронті наразі лежить в радикальних реформах у тилу.
Бо посадити Борисова чи звільнити Резнікова — то гарне шоу. Яке тільки збільшило корупційну ренту «за ризики». Поламати систему та створити нову — справжній виклик для справжнього лідера. Без цього рано чи пізно Зеленському прийдеться бодай для себе визнати, що ми не надто відрізняємось від росіян. А визнавши це, сідати домовлятися з путіним про умови миру. Що для Зеленського однозначно є політичним самогубством.
Але для радикальних реформ всередині країни президенту потрібна радикально інша команда, аніж та, з якою йому комфортно працювати й з якою він пройшов 20 місяців війни. І це для нього найбільший виклик і найбільше випробування. Бо вірність, зухвалість і навіть креативність аж ніяк не гарантують системність, глибину та доброчесність. Для радикальних реформ президенту потрібні соратники, які мріють про згадку в підручниках історії, а не про маєток в Конча-Заспі. А таких наразі навколо Зеленського не густо…
Вистояти — не значить перемогти. Наразі очевидно: харизми Зеленського бракує, аби тримати в тонусі наших друзів та партнерів. Її бракує, аби робити дива на фронті. Її бракує, аби реформувати країну. Час харизми минув — потрібні радикальні реформи!
В мене немає жодних сумнівів, що Зеленський одержимий бажанням перемогти путінську росію. Але увійти в історію президентом-переможцем він зможе тільки ставши президентом-реформатором. А з цим у нього, на жаль, великі проблеми…”
