“МІНЯЄМО КОЗЛА НА ДІВЧАТ”. ЯК ЯПОНІЯ ІЗ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ДІЙШЛА ДО ХМАРОЧОСІВ
30 липня 1912 року в імператриці Японії Секен ввічливо запитали, як здоров’я її чоловіка Муцухіто. Відповідь була по-азійськи квітчастою: “Його величність більше не пише своїх прекрасних віршів, і не відчуває чудовий запах хризантем”.
Цього дня пішла з життя людина, яка прославилася в ролі великого реформатора. Прийнявши в середині XIX століття державу з армією, озброєною луками та стрілами, безграмотними феодалами, жебраками-селянами, він зробив Японію такою, якою ми її бачимо зараз, — з хмарочосами, кращими у світі автомобілями, приголомшливою електронікою, і популярністю суші в будь-якому місті світу. Якби європейцям 1867 року розповіли, на що перетвориться дрімуча Японія через сто років після сходження Муцухіто на престол, вони б дуже довго сміялися…
…Японія ненавиділа все закордонне. З 1641 до 1853 року там була суворо заборонена всяка торгівля з іноземцями. За прийняття християнства страчували, причому досить оригінально – лили в горло розплавлений метал. За виїзд із країни без санкції уряду передбачали смертну кару. Будь-який іноземний корабель біля берегів Японії піддавався обстрілу. Імператор був символічним главою держави – він навіть не залишав меж палацу: він вивчав поезію, каліграфію, малюючи ієрогліфи, і проводив ритуали, що закликають захистити країну від землетрусів. Управлінням уже 200 років займався головнокомандувач армією — сьогун, старший син після смерті батька автоматично ставав сьогуном.
Справи йшли не так, щоб добре: під час голоду 1832-1833 рр. у Японії померло 3 мільйони людей, але сьогун і не подумав знизити податки.
Однак, великим державам потрібні були нові морські порти для своїх кораблів: тому США, Британія і Франція під загрозою війни змусили Японію відкрити міста для міжнародної торгівлі. В одній із перших комерційних угод французи обміняли привезеного з В’єтнаму гірського цапа для звіринця правителя Нагасакі на трьох дівчат-гейш — з метою розваги матросів. Японці дивилися на це в жаху.
Князі (дайме) почали висловлювати невдоволення, самураї з організації “сісі” (у перекладі – “люди високої мети”) вимагали оголосити іноземцям війну. Сьогун Токугава Йосінобу поцікавився в самураїв, чим вони воюватимуть — луками та стрілами проти рушниць і гармат? Але самураї були народом піднесеним. Вони вважали — головне, напасти на “закордонних варварів”, а там їм допоможе богиня Аматерасу. А якщо раптом не допоможе, вони себе вб’ють, ритуально споровши животи мечем — рішення-то просте, завжди на долоні. По всій Японії почалися бунти.
І тут, у розпал смути, помирає колишній імператор Комей, і на “хризантемовий трон” сходить юний 15-річний Муцухіто. Потім цей підліток бере й оголошує про відмову від посади сьогуна в принципі — не потрібен, мовляв, нам у Японії такий фельдмаршал, який продає батьківщину підлим іноземцям. Можна уявити собі реакцію Йосінобу – тільки вчора ти був воєначальник, як і його тато, а тепер двірником іди працюй. Звичайно, сьогун розлютився. Йосінобу зібрав 15 000 воїнів, і рушив на штурм столиці Кіото. Допомагали йому французькі військові радники, які славилися в Азії дуже крутими через славу Наполеона.
Союзники імператора з князівств Тесю і Сацума купили новітню зброю, і жменька бойовиків розгромила військо сьогуна. У битві при Тоба-Фусімі (в околицях Кіото) загинула 221 людина. “А що так мало?” – дивуються історики. Японці відповідають — воїни билися з повагою один до одного. Історики, зрозуміло, шанобливо замовкають. І, загалом, лише за рік війни імператорське ополчення змусило сьогуна здатися. Йосінобу пішов у відставку, займався на пенсії катанням на велосипеді, а також фотографуванням людей і тварин. Знайшла себе людина.
У Японії панувала народна радість. Японці думали — зараз імператор Муцухіто прожене до біса іноземців і роздасть усім безплатні суші.
Але виявилося, що взагалі-то Муцухіто подобаються західні перетворення. Він це просто приховував до певного часу. Реформи посипалися, як із рогу достатку. 1872 року в Японії побудували першу залізницю (раніше їздили на конях і биках): паротяги привезли з Європи, будівлю вокзалу спроєктували в США. У 1880 році чиновникам веліли одягатися в європейський одяг. У моду ввійшли страви з м’яса — раніше знать куштувала рибні страви, м’ясо асоціювалося з бідністю — мовляв, брудних свиней і буйволів їдять тільки селяни. Заснували двопалатний парламент за англійським зразком. У 1871 році князівства ліквідували: в Японії з’явилися префектури, а князів влаштували на держпосади.
З 1876 року дворянству перестали платити пенсію, яка з’їдала 30 відсотків бюджету, а самураям заборонили носити мечі-“катани”. Частина дворян пішла служити в поліцію, в школи та урядові установи. Деякі дайме зайнялися комерцією і тут же прогоріли, бо поняття не мали в торгових справах. Будувалися цегляні будинки замість дерев’яних, запалювалися газові ліхтарі. Японські купці їздили по всьому світу, сміливо захоплюючи ринки, і країна почала різко багатіти: до бюджету вперше за довгий час посипалися гроші.
Європейці та американці страшенно зраділи. Вони спали й бачили, як Японія впадає від них у повну залежність, сідає на голку імпорту, а Муцухіто перетворюється на маріонетку на ниточках. На них чекав облом. Виявилося — імператор зовсім не хоче сліпо копіювати все західне. Він брав тільки корисні речі для модернізації: закони, винаходи, запрошував для навчання провідних фахівців Заходу, не шкодуючи грошей. Але при цьому, відстоював внутрішній ринок імперії, не пускаючи туди дешеві західні товари, здатні розорити японських торговців: цієї політики острівна держава дотримується й досі. Усюди почали будуватися сучасні заводи й фабрики, з однією метою — випускати якісну продукцію.
До кінця XIX століття, лише за 35 років після “реставрації Мейдзі” (тронне ім’я Муцухіто, що перекладалося як “освічене правління”), відстала аграрна країна перетворилася на індустріальну, економічно розвинену і небезпечну у військовому відношенні державу. Японська дисциплінованість плюс західні технології призвели до того, що Японія спочатку перемогла Китай, потім окупувала Корею, вплуталася у війну з Росією, а в 1941-му році захопила половину Азії, розгромивши американські, британські та голландські війська.
Після капітуляції в 1945-му Японія повернулася до політики перших років правління Муцухіто, у стилі “вашу б енергію та в мирних цілях”. Сам імператор ніколи не висловлювався на підтримку воєн з Китаєм і Росією: навпаки, він писав вірші на тему, як бажає спокою країні, і мріє уникнути “частого брязкання обладунків”.
…Якби не Муцухіто, в Європі б зараз не замовляли суші додому, а американські автомобільні магнати не відчували б бажання застрелитися, бачачи, як Штати заполоняють недорогі та надійні японські машини. Покійний імператор дуже популярний у Японії, і через 106 років після його смерті його тронним ім’ям (“Мейдзі”) назвали улюблену в народі марку йогурту. Думається, він би не заперечував.
