Ще й як брали! Хабарництво при Сталіні
Радянська держава обіцяла жорстко боротися з хабарниками, але до кінця правління Сталіна довелося визнати, що ця боротьба безнадійна.
Міф про те, що «був порядок при Сталіні!» малось на увазі, крім усього іншого, віру в те, що чиновники під час його правління боялися зловживати своїм становищем і дотримувалися букви закону набагато суворіше, ніж раніше і пізніше в російській історії. Насправді звичайно, все це всього лише спроба сталіністів видати бажане за реальне. Цей міф сягає своїм корінням в сталінські часи, коли газети проголошували корупцію буржуазним пороком капіталістичних країн, а хабарництво в СРСР намагалися не афішувати.
Найсерйозніші справи великих хабарників розглядалися за зачиненими дверима, і більшість казнокрадів і хабарників не несли заслуженого ними покарання.
В кінці правління Сталіна прокуратура була змушена визнати, що попри всі кампанії проти хабарництва, хабарі поширювалися повсюдно, а особливо в тих органах, які повинні були карати хабарників. У 1952 році начальник слідчого управління прокуратури СРСР Александров прямо повідомив, що «відносно рідкісне порушення справ про хабарництво пояснюється не тим, що випадки хабарництва нечисленні, а тим, що вони рідко розкриваються через явно незадовільну боротьбу з хабарництвом», в той час, як «великий відсоток припадає на факти давання хабарів співробітникам тих органів, які покликані боротися з хабарництвом».
«Я мало не найняв шахрая: він дав мені хабар, а гроші виявилися фальшивими…» Радянська карикатура.
«… Ленінградський слідчий прокуратури Рогозін (…) в листопаді 1946 року взяв хабар в розмірі 700 рублів (близько місячної зарплати) і кілька разів проходив лікування (загальною вартістю 216 рублів). За версією слідчих, Рогозін прийшов до будинку обвинуваченого хабарника. Там він почав скаржитися на те, що його сім’я знаходиться у відчайдушному матеріальному становищі: у нього було п’ятеро дітей, свекрухи не давали карток, йому не вистачало навіть хліба. Рогозін наказав обвинуваченому принести молоко і провізію у свій кабінет і поїв під час допиту. Його визнали винним у хабарництві, засудили до 4 років виправної праці» (Хайнцен Д. Ст. Хабарництво, корупція за Сталіна, 1943 – 1953, Москва, 2021).
Про те, наскільки високо піднялися шахраї при Сталіні, свідчить справа, розслідувана в 1948-1949 роках новопризначеним генеральним прокурором СРСР Г. Н. Сафоновим – всього за пів року він викрив кілька груп хабарників в Московському міському суді, Верховному суді СРСР і Верховному суді СРСР, тобто у вищих судових інстанціях країни (сума хабарів там нерідко досягала 15 тисяч рублів). Фігурантами розслідування Сафонова були сотні працівників суду – від суддів до прибиральниць-посередників. До кінця 1949 року в цій справі було заарештовано 249 осіб, в тому числі голова Московського міського суду А. В. Васнєв, який перебував на цій посаді 10 років і був засуджений до такого ж терміну ув’язнення. Також з’ясувалося, що судді часто відразу після виправдувального вироку злочинцям (розкрадачам і спекулянтам) весело ходили до них в гості, щоб відсвяткувати припинення справ. Подібні групи хабарників пізніше були виявлені й в інших великих містах – Києві, Краснодарі, Уфі …
Й. В. Сталін. (Вікісховище)
У 1944 році з’ясувалося, що секретар Московського військового трибуналу О. В. Спримон сфальсифікував документи про пом’якшення вироків і з червня 1943 року до кінця 1944 року таким чином «відпустив» 11 засуджених, отримавши при цьому хабарі близько 200 тисяч рублів.
Масштабність проблеми також демонструють деякі цифри. У 1940 році за зловживання службовим становищем (тобто часто розкрадання державних грошей) було засуджено 47 тисяч осіб, в 1944 році – 48, 5 тисяч, в 1946 році (під час чергової кампанії проти розкрадачів) – 72 тисячі У 1947 році на тлі масового голоду було посилено покарання за розтрату державного майна – раніше мінімальний термін становив 3 місяці ув’язнення, а зараз – 7 років (максимальний – до 25 років). Під тиском «зверху» суди стали набагато частіше ініціювати відповідні справи, і в тому ж році було винесено 454 000 вироків за розтрату державного майна; через пару років кампанія закінчилася, і кількість вироків скоротилося до 180 тисяч в 1952 р. Тільки за офіційними оцінками, розкрадання завдало щорічної шкоди в 1, 5 мільярда рублів, в той час, як міністр юстиції К. П. Горшенін вважав, що реальна картина набагато гірша. Особливо прикрим для партійного керівництва було те, що занадто часто зловживанням службовим становищем і розкраданнями займався стовп соціалістичної держави – комуністи. У період з 1945 по 1951 рік за ці злочини з партії було виключено 180 000 осіб.
Хабарництво і крадіжки процвітали далеко за межами КПРС — скрізь, де радянському громадянину потрібно було обійти закон або отримати те, що йому насправді заборгували, але швидше і легше, ніж зазвичай. Наприклад, в ЖЕКах. Люди, відомі на весь Союз, також брали участь в махінаціях з квартирами. Так, щоб отримати кращу квартиру, письменник Костянтин Симонов, як з’ясувалося на початку 1951 року, заплатив 25 тисяч рублів, співачка Клавдія Шульженко (приблизно в цей же час) – 8 тисяч рублів, актор Михайло Гаркаві – 4850 рублів, а син митрополита Миколи – 28 тисяч рублів! Деякі «брокери» (посередники хабарників) в житловій сфері «заробляли» таким чином колосальні суми, як, наприклад, якась Шульгіна, яка заробила 800 тисяч рублів і у якої була картотека на 450 «клієнтів». У слідчих і міліціонерів вони зазвичай легко відкуповувалися – грошима або квартирами.
К. М. Симонов. (culture.ru)
Крали також директори колгоспів і радгоспів, брали хабарі залізничники – за бронювання або своєчасне доставлення вантажів на підприємства; співробітники паспортних відділів (для паспортів і посвідок на проживання) і РАГСів, лікарі в поліклініках (довідки про звільнення від призову на строкову службу і лікарняні), співробітники навчальних закладів (приймання з проваленими іспитами), чиновники Міністерства бланків (скорочення плану і приховування недостач), міліціонери й даішники (ну тут все зрозуміло), працівники торгівлі (купують «хлібну» посаду, купують якісний товар для перепродажу і т.д.) та інші сфери.
Історик Д. Хайнцен, автор недавно опублікованої монографії про хабарництво при Сталіні, дійшов висновку, що радянська бюрократична система і дефіцит стимулювали повсюдні зловживання: «Режим своєю політикою і діями створив умови для розквіту корупції, яку намагався викорінити». Люди поширюють “впевненість в тому, що офіційні канали просто неефективні і нечесні”. «Сильна рука» вождя ніколи не перемагала крадіжок і махінацій, приписуваних буржуазному світу.
