Марія ГУЛОВІЧОВА (Марія Гулевич Лю). Русинка, розвідниця з чарівною посмішкою
Сто років тому народилася забута героїня опору Марія ГУЛОВІЧОВА. Коли Марія ГУЛОВІЧОВА народилася 19 жовтня 1921 року в Якубанах, її батьки не могли припустити, що вона проживе молодість, якої вистачить на кілька романів. Під час Словацького національного повстання вона працювала в русі опору з 1944 по 1945 рік як агент американської та англійської спецслужб. Після війни вона залишилася в США, що врятувало її від переслідувань, які відбувалися стосовно словаків та русинів, які воювали на боці іноземних союзників, таких як пілоти британських Королівських ВПС …
Марія Гуловічова прожила непомітне дитинство. Оскільки її батько був греко — католицьким священником, а мати — вчителькою, то її кар’єра була вирішена. Закінчила греко-католицьку вищу школу для вчителів у Пряшові, а в 1940 році стала вчителем початкових класів у Джарабіні. Однак війна не дозволила їй та її родині жити мирним сільським життям.
Розвідувальні місії
Банська Бистриця була центром Словацького повстання у вересні 1994 року. 17 вересня 1944 року на польовому аеродромі біля с. Зольна приземлилися одномоторні винищувачі Lavochkin La-5FN 1-го Чесько-Словацького незалежного винищувального авіаполку з командиром штабним капітаном Франтішеком Файтлом. Два американські чотиримоторні бомбардувальники B 17 G Flying Forcess з італійської бази в Барі були розміщені в сусідньому повстанському аеропорту Три Дуби. Далекобійні винищувачі Mustang патрулювали повітря, щоб запобігти нападам Німеччини. Американською місією на території повстанців у Словаччині командував лейтенант Джеймс Холт Грін. Він співпрацював з генералом Яном Голіаном і повідомляв штаб — квартиру в Барі, Італія, про те, що відбувається на території повстанців.
Наступної ночі, 18 вересня, четверо англійців на чолі з майором Джоном Сеймуром зійшли з англійського літака “Галіфакс” в аеропорту Три Дуби. Це були солдати підрозділів спеціальних операцій, до складу яких також входили чехословацькі солдати Йожеф Габчик та Ян Кубіш, які 27 травня 1942 р. здійснили вбивство протектора Богемії та Моравії Райнхарда Гейдріха. Перекладачем обох місій була Марія Гуловічова. Як вона потрапив на цю роботу?
Життя розвідниці
Під час війни Марія Гуловічова продовжувала викладати у Грішовій, і не було жодних ознак того, що її життя може змінитися. Однак у 1944 році вона взяла участь в Опорі після того, як друг-єврей Юлій Гольдбергер попросив її сховати сестру та її п’ятирічного сина від німців. Вона ховала їх з квітня по червень 1944 року, але потім хтось зрадив її. Марії пощастило, що по неї пришов підпільний учасник антифашистського Опору Мілан Полак. Він переконав її стати кур’єром. Вона переїхала до Банської Бистриці. Її першим завданням — контрабанда короткохвильового радіо мало не закінчилось фіаско. Гестапо зупинило потяг і почало проводити обшук, але Марію врятувало те, що вона добре знала німецьку. Один офіцер навіть допоміг їй вивантажити радіо з поїзда.
Після початку Словацького національного повстання, володіючи п’ятьма мовами, вона почала працювати перекладачем в Опорі. Спочатку вона працювала у радянській військовій розвідці, пізніше — в Управлінні стратегічних служб (OSS) – службі військової розвідки, створеній за наказом тодішнього президента США Франкліна Делано Рузвельта. Вона була призначена в місію за наказом командувача повстанської армії в Словаччині під час Словацького національного повстання, генерала дивізії Рудольфа Міхала Вієста.
Бронзова зірка
Коли в жовтні 1944 року фашисти придушили повстання, Марія Гуловічова допомогла американцям, які відступали, перетнути гори. Погода була поганою. У грудні вони потрапили у завірюху у гірській хатині в Гомольці біля села Поломка. На другий день Різдва Марія, двоє американців та двоє британців вирушили шукати їжу та ліки. Після їх відходу німецький каральний підрозділ Abwehrgruppe 218, більш відомий як Едельвейс, прийшов у їхню схованку та полонив американських та англійських солдатів, яких потім фашисти розстріляли 24 січня 1945 р. у концтаборі Маутхаузен.
Марія Гуловічова пережила зиму в горах, але в березні 1945 року вона потрапила до Бухареста, а потім до Барі. Її прийняли на постійну роботу в штаб – квартиру OSS перекладачем. Життя її налагодилось після встановлення дружніх стосунків з офіцером OSS Алленом Даллесом. Згодом він став першим директором Центрального розвідувального управління (ЦРУ). Він допоміг їй емігрувати до США та вступити до престижного коледжу Вассар у штаті Нью -Йорк.
У 1946 році Марію вшанували на церемонії, що відбулася в Військовій академія у Вест -Пойнті. Її було нагороджено американською бронзовою медаллю, яку носив, наприклад, письменник Ернест Хемінгуей. Того ж року вони написали розлогу статтю в газеті Los Angeles Time. У 1952 році вона отримала американське громадянство і переїхала до Каліфорнії. Вона жила повсякденним життям, поки в 1989 році не дала меморіальне інтерв’ю The Washington Post.
Відвідування Словаччини
Вона стала популярною у Словаччині лише у 1994 році, коли в Поломці відкрили пам’ятник американським солдатам, які загинули під час війни у Словаччині. Делегацію очолював посол США в ООН, а згодом і державний секретар США Мадлен Олбріґт, делегацію генералів США — заступник міністра оборони США Тог Вест. В делегації були й ветерани війни з США, у тому числі Марія Гуловічова.
Було опубліковано дві книги про її життя — у 2004 р. Словацький переклад книги Другої світової війни: «Трагедія OSS у Словаччині” з 2002 р. Таку назву мала книга, написана американським автором Джимом Даунсом за записками Марії Гуловичової, а у 2008 книга: «Героїня Другої світової війни OSS: Шкільна вчителька, яка врятувала життя американців у Словаччині» Соні Н. Ясоновей.
Марія Гуловічова була одружена двічі та мала двох дітей зі своїм першим чоловіком, адвокатом Юдженом С. Пеком. Пізніше вона вийшла заміж за Ганса П. Лю. Вона померла від раку 25 вересня 2009 року у своєму будинку в Порт -Уенеме, штат Каліфорнія.
Джерело:
На той час він очолював операції американської розвідки в Європі. У Джарабіне, де Мері раніше працювала вчителем, подейкували, що вона закохана в Даллеса, але їх кохання так і не відбулося.
