Чому США ніколи не погодяться передати Україні “Томагавки”
Непослідовна позиція американського уряду навряд чи трансформується в рушійні дії, які можуть змінити ситуацію на полі бою в Україні.
Днями видання The New York Times повідомило, що в одному з секретних пунктів плану Перемоги, який напередодні представив президент України Володимир Зеленський, нібито міститься прохання про надання Сполученими Штатами Америки ракет “Томагавк” з дальністю 2400 км.
Очевидно, що ані поточна адміністрація президента США, ані наступні на такі рішення не погодяться. Ми бачимо, наскільки складно вирішується питання про надання сучасних зразків озброєнь та військової техніки, і тим паче не розв’язано питання про передачу “Томагавків”, які спроможні долати відстань в сім разів більшу, ніж ATACMS, які Україна вже має на озброєнні.
Є відповідні домовленості між США та Російською Федерацією щодо ракет середньої та малої дальності, і ці домовленості американська адміністрація ніколи не буде порушувати, бо це створить певний дисбаланс у світі. Тому ми можемо просити що завгодно, але на такі наші побажання американські партнери ніколи не зголосяться.
Будемо відверті – адміністрація США, очолювана Джо Байденом, продемонструвала свою неспроможність бути ефективною та дієвою у протистоянні з путінською адміністрацією. А непослідовна, імпотентна позиція США призводить до подальшої ескалації у російсько-українському протистоянні.
Ба більше, якщо ми розглядаємо постать президента Джо Байдена крізь призму його попередніх політичних посад, то ми пам’ятаємо, що російська анексія Криму сталася в той самий проміжок часу, коли президентом США був Барак Обама, а Джо Байден був віцепрезидентом. Чи продемонстрували вони тоді єдність та прихильність до утримання світоустрою, який було встановлено за підсумками Другої світової війни – відповідь очевидна.
Маю нагадати, що станом на лютий 2014 року перша рота морської піхоти, Феодосійського батальйону морської піхоти була дотична до сил негайного реагування НАТО – передбачалося, що наші морпіхи будуть діяти у складі певних стабілізаційних сил, якщо станеться якась криза на Європейському континенті. І ця ж діяльність передбачала зворотній зв’язок. Відповідно, тільки-но сталася кризова ситуація на теренах Криму та Севастополя, як безпосередній учасник тих подій можу запевнити, що жодного солдата НАТО ані в Севастополі, ані в Криму я не бачив.
Тому очевидно, що така непослідовна позиція американського уряду тоді навряд чи трансформується тут і зараз в якісь рушійні дії, які можуть змінити ситуацію на полі бою – на превеликий жаль, це наша даність.
І хоч наші американські партнери і намагаються певною мірою компенсувати свої зобов’язання, які вони взяли на себе після підписання Будапештського меморандуму, коли Україна відмовилася від третього за обсягом ядерного потенціалу в світі, цих дій недостатньо, щоб угамувати агресію РФ.
Якщо після президентських виборів посаду у Білому домі посяде Камала Гарріс, то я маю великі сумніви щодо зміни позиції США щодо надання Україні далекобійної зброї, тому що у діях демократів є певна спадковість. Що ж стосується Дональда Трампа, то тут можна сподіватися на певні зрушення. Але чи стануть вони нашою реальністю – досить важко прогнозувати.
Владислав Селезньов, колишній речник Генерального штабу ЗСУ, полковник запасу, військовий експерт, спеціально для Главреду
