Казус Кулеби: що стало причиною гучного скандалу в Польщі та які висновки варто зробити Києву

Історична політика знову стала проблемою, що отруює відносини України та Польщі.

Про це свідчить гучний скандал, що виник минулого тижня навколо необережної заяви очільника МЗС України Дмитра Кулеби.

А головне – цей скандал вийшов на рівень прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, який зазвичай уникає таких тем.

І це може стати вкрай тривожним сигналом для Києва.

Старт скандалу дала заява Дмитра Кулеби, зроблена під час панельної дискусії в Ольштині, де український міністр разом із польським колегою Радославом Сікорським брали участь у Campus Polska Przyszłości.

Дмитра Кулебу запитали про зняття Україною заборони на ексгумаційно-пошукові роботи щодо поляків, які загинули на Волині від рук українців під час Другої світової війни.

Несподівано український міністр змінив тему, вирішивши нагадати про злочинні дії поляків проти українців, а саме про операцію “Вісла” 1947 року.

“Чи знаєте ви, що всі ці українці були примусово переселені з українських територій на проживання до різних місць Польщі, в тому числі й до Ольштина? Якби ми, політики, почали копатися в історії, якість розмови була б зовсім іншою. Ми могли б повернутися вглиб історії і почати згадувати все те погане, що поляки робили українцям, а українці – полякам. Тому залишмо ці речі історикам“, – заявив Кулеба.

Згодом він повернувся до питання, розповівши, що ця тема обговорюється з польською стороною і що Україна не проти надати дозвіл, але має свої прохання до польської влади щодо вшанування пам’яті українців, і тоді теж зробить зустрічний крок.

Нагадаємо, що детальніше про цю проблему у відносинах із Польщею та про причини накладання цієї заборони можна почитати в інтерв’ю народного депутата та колишнього голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича.

Але повернімося до нинішнього скандалу. Відповідь Дмитра Кулеби складно назвати вдалою.

Насамперед міністр неповно подав позицію України щодо дозволів на ексгумації – після домовленостей у 2019 році президентів Володимира Зеленського та Анджея Дуди Київ готовий надати такі дозволи (хоча й чекає на виконання Варшавою своїх зобов’язань), проте за п’ять років з польської сторони таких запитів так і не надійшло. Нехай навіть у Варшаві стверджують протилежне.

До речі, якщо вже міністр і вирішив згадати операцію “Вісла”, то було би не зайвим нагадати скандальне торішнє рішення польського Інституту національної пам’яті, який припинив розслідування цього примусового переселення, заявивши, що ознак злочину проти людяності виявлено не було – масова примусова евакуація нібито була просто “охоронним заходом”.

Показово, що такий крок не викликав критики серед польських політиків, і єдиним, хто оскаржив його у судовому порядку, стало Об’єднання українців у Польщі.

Можливо, глава української дипломатії свідомо уникав жорстких заяв та звинувачень.

Тим несподіванішим виглядає масштабне обурення серед польських політиків. А головне – причина обурення.

Цією причиною стали слова Кулеби про “українські території”, які в опозиційній партії “Право і справедливість” протлумачили ледь не як територіальні претензії. А окремі депутати навіть запропонували заборонити українському міністру в’їзд до Польщі.

“Висловлюємо жаль, що деякі сили, які не зацікавлені в дружніх українсько-польських відносинах, намагаються помістити слова міністра в контекст нібито територіальних претензій, яких глава українського зовнішньополітичного відомства ніколи не висловлював і не міг висловити”, – відреагували на критику в українському МЗС.

Проте зупинити вал критичних заяв це пояснення вже не могло.

Тим більше, що досить несподівано до хору критиків приєднався й голова польського уряду Дональд Туск, який досі уникав заяв на тему історичних суперечок з Україною.

Голова уряду Польщі заявив, що має “однозначно негативну оцінку того, що сказав український міністр”.

А крім того, Дональд Туск заявив, що “Україна не буде членом Європейського Союзу без згоди Польщі”, а відповідно, Україна повинна буде “виправдати польські очікування з погляду не стільки поховання історії, скільки облаштування наших відносин на основі правди про цю історію”.

Варто уточнити: подібні заяви не вперше лунають від опозиційних партій “ПіС” та особливо від “Конфедерації”. Так само подібну риторику можна було почути і від представників коаліції, проте досі схожі заяви озвучував лише віцепрем’єр та міністр оборони, а за сумісництвом лідер правої Польської селянської партії Владислав Косіняк-Камиш.

Проте його позиція донедавна виглядала скоріш як ознака його слабкості. Очолювана ним політсила активно конфліктує з іншими коаліційними партіями, що змушувало політика демонструвати більшу принциповість у питаннях, важливих для його електорату.

Заява Туска – це набагато тривожніший дзвоник.

Польський прем’єр, який досі уникав тем історичних суперечок, несподівано заговорив про них, при цьому солідаризувавшись із правим табором.

Можливо, це пов’язано з тим, що Campus Polska Przyszłości, де й пролунали контроверсійні заяви, був організований однопартійцем Туска Рафалом Тшасковським – мером Варшави та найімовірнішим кандидатом від “Громадянської платформи” на президентських виборах 2025 року.

Та є й інше пояснення. Політичну стратегію Дональда Туска часто напівжартома називають “диктатурою соцопитувань”. Він готовий підіймати теми, які навіть суперечать ідеології його партії, але наразі є популярними серед електорату.

Схоже, що теза про “невдячність України” стає дедалі популярнішою серед польських політиків – і нам треба бути до цього готовими.

Саме тому ми більше не маємо права на необережні заяви і на формулювання, сенс яких може бути вирваний з контексту.

Це означає, що українським урядовцям потрібно чітко артикулювати, чому в ситуації із забороною на ексгумації неконструктивною є саме позиція Польщі. І натомість що Україна готова до видачі нових дозволів.

А ще – реагувати на відверто антиукраїнські дії польських органів влади, як це було із закриттям справи про операцію “Висла”.

Варто зрозуміти: промовчати вже не вийде. Тепер наше мовчання не “ховає” проблему, а лише укріплюватиме польське суспільство у думці, що ми не праві й взагалі не хочемо віддячити Варшаві за допомогу.

А в ідеалі, ця позиція має стати консенсусом для українського політикуму.

Щоб у Варшаві не було сподівань, як це було у 2019 році, що чергові вибори (коли б вони не сталися) та можливе оновлення влади зроблять офіційний Київ більш поступливим до польських вимог.

Україна і Польща дійсно потребують детального аналізу суперечливих моментів своєї історії.

Проте цей діалог буде ефективним лише тоді, коли польські еліти позбудуться звички розмовляти з українцями з позиції старшого брата.

На щастя, це розуміння поступово приходить.

Зокрема, у нинішньому скандалі приємною несподіванкою стала конструктивна позиція спікера польського Сейму та лідера партії “Польща-2025” Шимона Головні.

Політик наголосив, що Україна має бути членом ЄС “попри ті чи інші речі” (тобто без вирішення історичних суперечок із Польщею).

“Але ми і надалі матимемо деякі розбіжності між нами і українцями щодо Волині, щодо нашої історії. Ми матимемо їх, і ми обговорюватимемо їх і надалі, але вже у безпечній екосистемі Євросоюзу”, – додав він.

Навіть попри те, що ця позиція залишається в Польщі у меншості, вона дає шанс на конструктивніший діалог із Варшавою щодо складних моментів спільної історії.