Грибна компенсаторика
Мабуть, в рейтингу найбанальніших питань до мене: – У тебе тепер всі чуття посилились?
Скажу так: – якщо вам і вдасться неподалік від мене в приміщенні відкрити пляшку червоного сухого беззвучно, не думайте, що операція пройшла непомітно для мене.
Зазвичай за менше ніж хвилину мій ніс сигналить, що сорт винограду та рік витримки — такі, як мені до смаку. Тому приховано пити напій вийде не довго.
Тобто, буває по-різному, буває, увага зовсім іншими чуттями зайнята. Проте, можна впевнено сказати — ніс старанно допомагає компенсувати темряву хоч троки.
В цього явища є і зворотна сторона — невдалі, скажімо, парфуми. Дим цигарок став ще нестерпнішим, він здається тепер направленим отруєнням. Проте зовсім інший вимір вдихання для мене тепер відкритий у лісі, в горах чи у квітучому саду фруктових дерев.
Це розцінюю як бонус.
Здається, рослини запахами спілкуються. Іноді вони просто гіпнозують мене — йди в ліс, кажуть, і я йду)))
В лісі, до речі, я одного разу попросила мене залишити саму на деякий час. Оце була свобода! Я одразу ж загубилась, загубила все, що мала при собі: палицю, воду… спокій. У відчаї сіла медитувати. Допомогло. Заспокоївшись, все знайшла, тоді вже почала насолоджуватись самостійною прогулянкою. Одразу ж відчула присутність царства грибів.
Важко передати той вирій емоцій що я пережила, коли знайшла гриб. Хоч би він був найотруйніший у світі.
Назбирала тих мухоморів повні кишені й пішла назад — до людей. Вони поводились доволі голосно, тому напрямок знайти було легко. Виявилось, щоправда, що поміж нами замість огорожі — чагарники, і лише в одному місці — прогалина для проходу.
Звісно, прогалину я проґавила…. Але людей досить скоро все одно знайшла. Знайдені люди провели ревізію мого грибного урожаю і дві третини грибів виявились не їстівними… Та, хіба це важливо?)))
Отже — ніс знайшов для мене в лісі умовно їстівні харчі, слух — вивів мене до людей. Якщо не уточнювати, що то було всього метрів сто і близько години тривало блукання, то можна сказати — я вижила в диких умовах)))
