Закон Балансу — один із найважливіших законів між Брати та Давати
Стосунки — це завжди обмін і рух. Рухатися можна або вгору, або вниз. Або стосунки міцніють і розвиваються, або вмирають і деградують.
Оскільки розставлення захопили мене надійно і давно, то мені хочеться писати про них багато і докладно. Я вже писала про те, що таке розставлення і які закони в них діють. Але я не згадала один важливий закон. Тому що про нього хочеться сказати окремо. Він не належить до ієрархії, але пронизує собою все життя. Він є — на мій погляд — основою будь-яких гармонійних стосунків. І будь-які складні стосунки так чи інакше його порушують.
Це закон балансу
У будь-яких стосунках ми маємо дотримуватися балансу між “брати” і “давати”. Гармонійні стосунки в цьому випадку схожі на гімнаста на канаті під куполом. З довгою жердиною в руках. Він може встояти тільки балансуючи. А якщо один бік жердини переважить — гімнаст зірветься вниз. Так само і стосунки.
Як ми порушуємо Баланс
Наприклад, жінка за своєю суттю дуже любить давати — служити, допомагати, підтримувати. І при цьому для багатьох є проблемою брати. Приймати подарунки, компліменти, допомогу. У цей момент здається, що ти знову і знову щось винна. Набагато простіше не приймати, щоб не бути боржницею. І знову давати, давати, давати…. Я це дуже добре знаю по собі. І саме така поведінка жінок руйнує стосунки.
Також є люди, які з дитинства звикли брати — вони чітко знають, що їм потрібно. Це таке “споживацтво” або “паразитування”. І вони роблять те, що потрібно їм. І намагаються скрізь брати по максимуму. При цьому вони не люблять віддавати будь-що — навіть старі речі. Багато хто не любить платити податки, але дуже любить соціальні пільги та допомоги. Таких прикладів теж багато.
Звісно, більшість із нас не є такими, що стовідсотково віддають або стовідсотково беруть. У якихось ситуаціях ми занадто багато беремо, а в якихось багато даємо. Але важливо розуміти, що має бути баланс у будь-яких стосунках.
Якщо ти весь час даєш і даєш, але нічого не береш — людина залишається перед тобою у величезному боргу. Ти ніби вішаєш їй на шию величезний кредит, який вона ніколи не віддасть. По-перше, ти не береш у неї нічого. А по-друге, там і відсотки капають, і пеня… Людина не може жити з таким вантажем — і в неї немає іншого варіанту, крім як піти. І після цього вона ще лишається винною — бо я віддала їй найкращі роки свого життя.
Якщо ти весь час береш, але нічого не даєш, то рано чи пізно, партнер виснажується. Настає момент, коли він не може більше давати. І він починає щось хотіти за всі ці роки. Він просить, вимагає, ображається, злиться… Якщо ти не готовий віддавати щось, то стосунки також приречені.
Як підтримувати баланс
Вважається, що отримуючи щось хороше, завжди необхідно віддати людині трішки більше. Тобто, наприклад, він тобі приніс шоколадку, а ти йому завтра — дві. Тоді він тобі завтра — три. А ти йому — чотири. І в таких стосунках любов збільшується щомиті. Тому що кожен момент часу обидва думають про те, як ощасливити свого коханого і дати йому трішки більше. І тут усе зрозуміло 🙂
Але є й інший обмін. Якщо хтось робить іншому боляче. Що потрібно зробити? Сидіти й усміхатися? Сказати: “Я тебе великодушно прощаю?” Чи зробить це стосунки міцнішими? Ні.
Наприклад, чоловік зрадив. Приходить із повинною. А дружина ні сльозинки, ні докору. Прощає. Одразу. Що відбувається? Його почуття провини множиться в сто разів (я така сволота, а дружина в мене свята!). Вона стає вищою за нього. І сім’я вже приречена. Любов у них помирає, бо за такого дисбалансу вона жити не може. Він житиме з нею з почуття Вини. Вона — з почуття Боргу.
Це не про те, що не можна прощати. Навпаки. Прощати потрібно. Але з позиції рівності. Із системного погляду, у цьому разі потрібно відповісти партнеру чимось поганим, але трішки меншим.
Тобто у відповідь на його зраду дружина ЗОБОВ’ЯЗАНА влаштувати скандал, не розмовляти з ним якийсь час і так далі. Тобто зробити йому боляче. Але трішки менше. І тоді все погане в сім’ї буде прагнути до нуля.
Баланс має бути скрізь
Але найважливіше, що обмін стосується всього навколо. До стосунків у бізнесі, на роботі, з друзями.
Помічали, що коли людина всю душу віддає на роботі за мізерну зарплату, її чомусь звільняють?
Чи друзі, яким ти весь час допомагаєш, часто нахабніють і рвуть стосунки?
Також і бізнес, з якого постійно витягують гроші, нічого не вкладаючи, рано чи пізно гине.
Це природні закони зростання і розвитку всього навколо. Нам дуже важливо навчитися дотримуватися балансу. Важливо брати все те, що нам дається партнерами, і віддавати — стільки, скільки потрібно.
Єдині стосунки, в яких закон працює трохи інакше — дитячо-батьківські. Батьки завжди тільки віддають дітям. Діти тільки беруть у батьків. Для того, щоб потім віддати — але вже не батькам назад, а своїм дітям. Тобто потрібно і взяти, і віддати. Просто “в інші руки”.
Енергія тече від предків нащадкам, і ніколи навпаки. Ми не можемо повернути річку любові назад, а якщо й зробимо це, то результат буде сумним.
Батьки дають нам життя, і це неоплатний борг. Наше завдання в тому, щоб прийняти цей дар. Прийняти всім серцем. Погодитися, що ми ніколи не зможемо їм це повернути. Ніколи. Це божественний дар, який ми отримуємо через своїх батьків.
Наше завдання в тому, щоб передати цей вогонь Життя далі — своїм дітям. І не вимагати від них повернення боргів. Просто дивитися, як вони передають енергію своїм дітям і, так далі. Про це я напишу окремо, бо тема надто широка й животрепетна.
Як застосувати це до себе
Усе написане рекомендую застосовувати тільки до себе. Тільки тоді є можливість щось змінити. Не думати про партнера, куди ставиться він. А подумати — куди ставлюся я, що я роблю, а чого — ні.
Якщо я багато даю, то що робити? Потрібно тимчасово перестати активно давати. І вчитися брати. Якщо дають. Якщо ж поки що не дають, то вчитися не чекати, коли почнуть давати.
Якщо я багато беру, що робити? Тимчасово перестати брати та почати вчитися давати. Якщо не беруть, то що робити? Як мінімум, перестати брати.
Як виміряти “більше” і “менше” – у поняттях повернути трішки більше хорошого чи трішки менше поганого? Своїми власними відчуттями та своєю власною совістю. Кожен із нас усередині себе завжди знає, де ця межа.
Чи скрізь повертати погане і, чи нормально це? З мого погляду, ненормально удавати, що все добре. І в будь-яких стосунках необхідно допомагати партнеру рости за допомогою критики в тому числі. Форма критики може бути різною. У відповідь на зраду — ми зобов’язані реагувати, інакше стосунки зруйнуються остаточно. У відповідь на хвилинну неувагу — на свій розсуд, залежно від ступеня душевного болю.
Стосунки — це завжди обмін і рух. Рухатися можна або вгору, або вниз. Або стосунки міцніють і розвиваються, або вмирають і деградують. Особисто мені ці знання допомагають розвивати стосунки. Саме тому я про це і пишу.
Я бажаю кожному знайти ту точку, в якій буде комфортно й легко брати все те, що дається життям, Богом і людьми. І при цьому так само легко й радісно буде віддавати щось інше Життю, Богові й людям.
