Найважливіший ресурс в житті
Нещодавно одна жінка, яку я дуже поважаю і до чиєї думки прислухаюсь останні двадцять років, сказала мені приблизно таке:
– Найнеобхідніша людина в моєму житті — це я. Перш за все, я вкладаю все в себе. Без мене нічого не станеться. Тому важливо, щоб мені було добре…
Цим вона мене збентежила. Подумки я хмикнула, не погоджуючись.
Головне – я…
Але як же, як же? Безкорислива любов до своїх дітей, до своїх батьків? Питання етики, самопожертви? Так, нарешті, заїжджене «світячи навколишнім, я спалюю себе»? Що з усім цим робити, як змиритися з озвученою мені презумпцією безумовного егоїзму?
І ось, серед внутрішнього пихкання, я згадала, що зі мною сталося майже два роки тому.
Тоді був своєрідний бум в нашій родині, як в однойменному фільмі. Ми купили квартиру, яка, крім величезних іпотечних платежів, вимагала безперервного вливання плитки, ламінату, шпалер і тому подібних дурниць, які висмоктували гроші.
Загострилася хвороба дідуся, який живе з нами.
Моя робота вимагала від мене нескінченних розумових зусиль і часу.
А дочка лаялася, мріючи кинути школу, з гаслом «Я не хочу вчитися, а хочу пити, божеволіти й розважатися».
Я розривалася між роботою й обов’язками медсестри з прикутим до ліжка пацієнтом, намагаючись при цьому бути уважною дружиною і турботливою матір’ю. Мені зі своїм недоліком відмінника хотілося догодити всім і відразу, а про себе зовсім забула. Я жила інтересами інших, намагаючись допомогти всім одночасно.
І знаєте що? Всі навколо мене були незадоволені мною.
Чоловікові не подобалося, що стан батька погіршувався, попри всі мої старання, і я ставала якось нервовою. На роботі бажали неодмінних трудових подвигів в ім’я компанії, лаяли мене, що їх не існує. Дочка була незадоволена тим, що я приділяю їй мало уваги, і, мабуть, вся епопея з киданням школи почалася на зло мені. Мама була незадоволена всім і відразу — вона завжди незадоволена мною …
Цей гніт невдоволення висів на мені, розчавив мене, забарвивши моє життя в безнадійні тужливі тони. Я ніби сиділа на дні колодязя, дивився на світ крізь маленький круглий отвір з далекого темного дна…
По-перше, тиск підскочив до неймовірних цифр. Тоді я, яка вважала себе абсолютно здоровою жінкою, як вирок почула думки лікарів про мої запущені хронічні захворювання, які раптом все відразу дали про себе знати. Одного разу, як Попелюшку в одному черевику, мене забрали з роботи в кареті швидкої допомоги…
І я крутилася з останніх сил, намагаючись дати всім максимум і нескінченно звинувачуючи себе в тому, що не вийшло. Я залучала свої ресурси величезними порціями для тих, хто їх потребує. Я думала, що у мене є бездонна бочка цих ресурсів.
Але ні, виявилось, що не бездонна. І такими темпами я швидко вичерпала свою бочку до дна. Мені більше нічого було дати.
Зрештою, попри всі мої зусилля, дідусь помер, чоловік пішов з сім’ї, дочка кинула школу. А мама все ще дивиться на те, як мене використовували незнайомі люди. Спасибі, принаймні, що хоч не вигнали з роботи. Залишився з жалості на довгі роки сумлінної праці.
Я залишилася, як то кажуть, біля розбитого корита. Самотня, хвора, постаріла жінка. Без свого головного ресурсу — себе.
Тепер збираю себе в крапельки, як ртуть з розбитого градусника. Клею, додаю. Кладу. Але мені все одно здається, що в моїй посудині дірка, і все, що я в неї наливаю, випливає з якогось невидимого для мене кінця. Це виявилося дуже складно, навіть, мабуть, неможливо відновити себе. Я залишуся на все життя — як склеєна чашка, з деталями, які не приклеєні один до одного надійно.
Життя дало мені сильний, хороший урок.
Не можна себе нескінченно вичерпувати заради будь-яких, навіть найкращих, цілей. Залиште себе собі. Коли ви спорожнієте, вам нічого буде подарувати іншим, навіть найулюбленішим.
Якщо ви виснажили себе до дна, ви не зможете допомогти своїй дитині й стареньким батькам. І коханий чоловік не буде щасливий поруч з вами.
Не допускайте виснаження свого ресурсу, адже тоді ви вже не зможете нікому допомогти. А без вашої допомоги нічого не вийде. Ви не будете. Головне, щоб вам було добре, решта піде.
Ваш головний ресурс — це ви. Бережіть це заради інших. Ось такий парадокс.
