Сьогодні Іван Дмитрович Попович має файних 75 літ

Але це ще не все, з чим потрібно вітати ювіляра. Бо нині ще і 50-річчя творчої діяльності Народного артиста України. Пів віку на професійній сцені! Тільки уявити собі! А це постійні концерти, гастролі, переїзди, холодні зали, засніжені сцени, стадіони… Це десятки нових пісень, тисячі шанувальників, ряд нових країн… Таки цікаве життя в артиста!

Але і це ще не все. Нині рівно 25 років з дня першого виконання пісні “Золото Карпат”.

Пригадую, як 19 квітня 1999 року подзвонив мені, тоді ще молодому вчителю Довжанської школи, теж молодий тоді, але вже відомий співак і композитор Степан Гіга. Подзвонив і каже: “Слухай, Василю. Нашому другові Івану Поповичу через кілька днів 50 років. Може б ми йому подарували спільну пісню?”

Такі слова не просто надихають, але і організовують. Я перегорнув гору паперів і таки знайшов. “Евріка!” – це був один із моїх вигуків у той момент.

Не пригадую точно, але, здається, що текст я відправляв факсом наступного дня. А написаний він був 1997 року.

Степанові слова так зайшли, що через годину він мені вже дзвонив і наспівував приспів. Відтак 20 квітня пісня була готова. А 22-го уже мав бути ювілейний концерт в Ужгороді. Тож Степан Гіга, а нам хотілося, щоб на концерті пісня уже звучала, із нотами та клавішами у руках, зустрівся з Іваном і наспівав йому: Золото Карпат, золото пісень/ Я несу до вас в цей святковий день!

– Степане! Ви з Кузаном генії! – на радощах вирвалося у Поповича.

Аранжування пісні робилося у Степана Гіги на студії у ніч перед самим концертом. Степанові допомагали хлопці, які тоді з ним працювали.

Ювілейний концерт Івана Поповича починався і закінчувався піснею “Золото Карпат”.

А вже наступного 2000 року вперше в історії закарпатської музики Іван Попович, Степан Гіга і я отримували на сцені столичного палацу “Україна” нагороди фестивалю “Пісня року”. Це була моя перша нагорода такого рівня за пісню. Крім приємних спогадів про той день залишився ще і якийсь поганий осад. Бо рівень русифікації тоді був настільки зашкалюючим, що на найпрестижнішій сцені держави українською говорили тільки ми – закарпатці. Але це вже інша історія.

Сьогодні ж ми вітаємо ювіляра. Зичимо йому здоров”я, щастя, наснаги, нових злетів, нових пісень, Божої благодаті під мирним небом після скорої нашої Перемоги над московськими окупантами.

Будьмо, Іване Дмитровичу!

І я вже чую, як над Карпатами лунає його традиційне і незалежне: “Ге-е-е-е-й-й-й-й-й!!!”