Анекдот про Рабіновича та Страшний Суд
Помирає старенький Рабінович. Страшний Суд, Архангели, особиста справа…
– Дружину зраджував?
– Ну, було якось…
– Ясно. Податкову обманював?
– Ні, ну не те щоб, але…
– Теж ясно.
І так за всіма пунктами. Зрозуміло, що жива людина. Хто з нас без гріха?
Підводять підсумок:
– Загалом, мужик ти непоганий, але накосячив неабияк. Одне липове банкрутство твоє чого варте! Коротше — хотіли б тобі допомогти, але — ніяк. Засуджуєшся до пекла!
Заходять супровідники, ввічливо, але суворо беруть його під руки й відводять.
Нескінченний коридор, двері, двері. Звідкись долинають крики, стогони. Паленим пахне. Таблички на дверях: “Ірландці”, “Малайці”. На одних дверях навіть “Інуїти” написано. Доводять Рабіновича до дверей із написом “Євреї”.
– Ну, удачі тобі, гріховоднику, — і всередину заштовхують із криком: “Приймайте поповнення!”.
Заходить Рабінович, озирається з острахом. Спекотно. Однак — он виноградники видніються, будиночки симпатичні неподалік, білі, під металочерепицею. Поля доглянуті, кругом автоматичні системи зрошення. А на горизонті — взагалі мегаполіс якийсь, хмарочоси, склобетон — ландшафтний дизайн.
Тут до нього мужичок на навороченому квадроциклі під’їжджає і шолом мотоциклетний простягає:
– Новенький? Поїхали, підкину до житла.
Рабінович у легкому шоку:
– А-а-а-а… Скажіть, це ось усе навколо — це пекло?
– Ех, мужик. Ти не бачив, що тут 70 років тому було.
