Росія повертається до сталінського майбутнього
У 1968 році американський дослідник Джером М. Гілісон описав радянські вибори як “психологічний курйоз” – ритуалізоване, перформативне утвердження режиму, а не справжнє голосування в будь-якому сенсі цього слова. Ці постановочні вибори з їхніми майже одностайними офіційними результатами, писав Гілісон, слугували для ізоляції нонконформістів і приварювання народу до режиму.
Минулої неділі Росія завершила коло і повернулася до радянської практики. Державні виборчі комісії повідомили, що 87 відсотків росіян віддали свої голоси за Володимира Путіна на загальнонаціональних виборах, що дало російському президенту п’ятий термін на посаді. Мало того, що багато з оголошених цифр були математично неможливими, так ще й вибору більше не було: Всі видатні опозиційні діячі були або вбиті, або ув’язнені, або вислані. Як і в радянські часи, вибори також приварили росіян до їхнього режиму, ставши референдумом щодо війни Путіна проти України. Загалом, вибори минулих вихідних у радянському стилі закріпили перетворення Путіним посткомуністичної Росії на репресивне суспільство з багатьма рисами радянського тоталітаризму.
Повернення Росії до радянських практик виходить далеко за межі виборів. Нещодавнє дослідження, проведене російськими журналістами в еміграції з Proekt Media, показало, що сьогодні Росія є більш політично репресивною країною, ніж Радянський Союз за часів усіх лідерів, починаючи з Йосипа Сталіна. За останні шість років, згідно з дослідженням, режим Путіна висунув звинувачення 5 613 росіянам за явно політичними звинуваченнями, включаючи “дискредитацію армії”, “поширення дезінформації”, “виправдання тероризму” та інші передбачувані злочини, які широко використовувалися для покарання за критику війни Росії проти України та виправдання захисту Україною своєї території. Ця кількість значно більша, ніж за будь-який інший шестирічний період радянської влади після 1956 року – тим більше, що населення Росії становить лише половину населення Радянського Союзу перед його розпадом.
Окрім репресивних кримінальних звинувачень і вироків, за останні шість років понад 105 000 осіб були притягнуті до адміністративної відповідальності, яка передбачає великі штрафи і примусові роботи на строк до 30 діб без права на апеляцію. Багато з цих людей були покарані за участь у несанкціонованих маршах або політичній діяльності, зокрема антивоєнних протестах. Інших звинуватили в порушенні правил, пов’язаних з пандемією COVID. Такі адміністративні покарання призначаються та виконуються швидко, без часу на оскарження.
4 березня 2022 року, трохи більше ніж через тиждень після початку російського вторгнення в Україну, маріонетковий парламент Росії швидко прийняв поправки до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів РФ, які встановили кримінальне та адміністративне покарання за невизначені правопорушення, пов’язані з “дискредитацією” російських військових або поширенням “неправдивої інформації” про них. Це значно розширило репресивні повноваження держави щодо кримінального переслідування за політичні переконання та діяльність. З моменту прийняття нових законів кількість кримінальних переслідувань різко зросла, що, ймовірно, призведе до різкого збільшення кількості політичних в’язнів у найближчі роки. Зокрема, покарання за “дискредитацію армії” або “виправдання тероризму” – що включає в себе підтримку права України на самооборону – призвело до винесення сотень вироків щороку з початку війни. Нещодавній такий випадок: 27 лютого 70-річний співголова правозахисної групи “Меморіал”, лауреат Нобелівської премії миру Олег Орлов був засуджений до двох з половиною років ув’язнення за “дискредитацію” російських військових.
Як зловісно підсумовує звіт “Проекту”, “за рівнем репресій Путін давно перевершив майже всіх радянських генеральних секретарів, окрім одного – Йосипа Сталіна”. Хоча цей висновок сам по собі важливий, він є лише верхівкою айсберга тоталітарної держави, яку Путін поступово і систематично відбудовує.
Чоловік голосує на виборах президента Росії в сибірському місті Новосибірську 15 березня. LADIMIR NIKOLAYEV/AFP VIA GETTY IMAGES
Як і в радянські роки, сьогодні в Росії немає незалежних ЗМІ. Останні з них були заборонені або втекли з країни після тотальної війни Путіна проти України, в тому числі “Проект”, “Медуза”, “Ехо Москви”, нобелівський лауреат “Новая газета” і телеканал “Дождь”. Натомість, суворо зорієнтовані на режим газети, соціальні мережі, теле- і радіостанції випромінюють постійний барабанний дріб мілітаристської пропаганди, пропагують російську імперіалістичну велич і оспівують Путіна як непогрішимого головнокомандувача країни. У черговому рецидиві тоталітарної практики списки заборонених книг були різко розширені, а тисячі назв прибрані з полиць російських бібліотек і книжкових магазинів. Заборони поширилися на численні сторінки Вікіпедії, соціальні мережі та веб-сайти.
Правозахисники та незалежні громадські лідери потрапляють до в’язниць, зазнають фізичних нападів, їх залякують, щоб змусити замовкнути, або виганяють у вигнання. Громадські організації, які демонструють незалежність від держави, забороняються як “небажані” і піддаються штрафам і переслідуванням, якщо вони продовжують свою діяльність. Серед останніх таких організацій – Фонд Андрія Сахарова, “Меморіал”, легендарна Московська Гельсінська група та Форум громадянського суспільства ЄС-Росія. Замість них держава фінансує широкий спектр прорежимних і провоєнних груп, причому значні державні ресурси спрямовуються на підтримку молодіжних груп, які просувають культ Путіна і виховують дітей на мілітарних цінностях, готуючи їх до військової служби. Крім того, відбуваються численні вбивства опозиційних лідерів, журналістів та активістів у країні та за кордоном. За допомогою цих різноманітних засобів майже всі критичні російські голоси були змушені замовкнути.
Приватне та сімейне життя також дедалі більше потрапляє в сферу державного регулювання та переслідувань. Павутина репресій особливо зачіпає ЛГБТ-спільноту, наражаючи велику кількість росіян на пряму небезпеку. Рішенням суду в 2023 році “міжнародний ЛГБТ-рух” було оголошено екстремістським і заборонено веселковий прапор як заборонений символ, за яким швидко послідували рейди та арешти. Гомосексуальність була перекваліфікована в хворобу, а російські організації з захисту прав геїв припинили свою діяльність, побоюючись переслідувань. Законодавство, спрямоване на зміцнення “традиційних цінностей”, включно з правом чоловіків дисциплінувати своїх дружин, призвело до скорочення термінів покарання і декриміналізації деяких форм домашнього насильства.
Багато методів тоталітарного контролю, які зараз діють по всій Росії, були вперше випробувані на територіях, де Кремль поширював війну і конфлікт. Чечня стала першим випробувальним полігоном для широкомасштабних репресій, включаючи величезну кількість жертв, які зазнали ув’язнень, страт, зникнень, тортур і зґвалтувань. У поєднанні з нещадними атаками на цивільне населення під час двох російських воєн у Чечні, ці практики нормалізували безглузду злочинну поведінку в російських структурах державної безпеки. У цьому горнилі страху і залякування Путін сформував культуру і способи управління, які отримали подальший розвиток в інших місцях, куди вторглася Росія, і врешті-решт прийшли в саму Росію.
В окупованому Росією Криму та на сході України з 2014 року ведеться широкомасштабна кампанія стеження, позасудових страт, арештів, тортур і залякувань – все це цілком відповідає радянській практиці щодо підкореного населення. Зовсім недавно до цього додалася стара практика примусових політичних зречень: Телеграм-канал під зловісною назвою “Кримський СМЕРШ” (портфоліо російських слів, що означають “смерть шпигунам”, вигаданих самим Сталіним) опублікував десятки відео з переляканими українцями, які відмовляються від своєї української ідентичності або демонстрації української символіки. Ці відео, зняті під час поліцейських операцій, схоже, були скоординовані зі службами державної безпеки.
У частинах України, нещодавно окупованих з 2022 року, правозахисні групи широко документують порушення прав людини та потенційні воєнні злочини. Серед них – викрадення дітей, ув’язнення українців у системі фільтраційних таборів, що нагадують радянські ГУЛАГи, систематичне застосування зґвалтувань і тортур, щоб зламати волю українців. Також застосовувалися кастрації українських чоловіків.
По мірі того, як російське насильство в Україні розширювалося, зростало і сприйняття цих мерзот на державному рівні та в більшій частині суспільства. Як і за часів Сталіна, культ жорстокості та культура страху сьогодні є правовими та моральними нормами. Клімат страху, який спочатку використовувався для встановлення порядку в окупованих регіонах, тепер застосовується до самої Росії. У цьому контексті вбивство Олексія Навального напередодні президентських виборів стало важливим посланням Путіна російському народу: Альтернативи нав’язаній ним війні та репресивному політичному порядку, частиною якого є ліквідація Навального, більше не існує.
Зверху: Люди несуть плакати радянського лідера Йосипа Сталіна та інших радянських лідерів у Москві 7 листопада 1952 року. AFP VIA GETTY IMAGES
Внизу: Прихильники президента Росії Володимира Путіна збираються на мітинг з нагоди четвертої річниці анексії Криму Росією на площі Нахімова в Севастополі 14 березня 2018 року. ЮРІЙ КАДОБНОВ/AFP VIA GETTY IMAGES
Всі методи і засоби репресій свідчать про злочинний режим, який зараз дуже нагадує тоталітарне правління Сталіна, якого Путін зараз повністю підтримує. Після того, як Путін вперше прийшов до влади в 1999 році, він часто вихваляв Сталіна як великого воєначальника, не схвалюючи його жорстокість і брутальність. Але в міру того, як Путін переорієнтувався на війну і репресії, Росія систематично просуває більш позитивний образ Сталіна. Підручники для середньої школи не лише прославляють його спадщину, але й відбілюють його режим терору. Спостерігається зростання кількості нових пам’ятників Сталіну, яких сьогодні налічується понад 100 по всій країні. У підконтрольних державі ЗМІ російські пропагандисти постійно мусують тему величі Сталіна і підкреслюють схожість між його керівництвом у воєнний час і Путіним. Обговорення сталінського терору зникло, як і вшанування пам’яті мільйонів його жертв. Якщо в 1990-х роках лише один з п’яти росіян позитивно ставився до Сталіна, то опитування, проведені за останні п’ять років, показують, що ця цифра зросла до 60-70 відсотків. Нормалізуючи Сталіна, Путін не замовчує злочини тирана; скоріше, він свідомо нормалізує Сталіна як виправдання власної війни і репресій.
Зараз Путін схожий на Сталіна більше, ніж на будь-якого іншого радянського чи російського лідера. На відміну від Микити Хрущова, Леоніда Брежнєва, Костянтина Черненка та Юрія Андропова, не кажучи вже про Михайла Горбачова та Бориса Єльцина, Путін має беззаперечну владу, яку не поділяють і не обмежують парламент, суди чи Політбюро. Державна пропаганда створила культ особи на кшталт Сталіна, який возвеличує абсолютну владу Путіна, його геніальність як лідера і роль блискучого генералісимуса воєнного часу. Він зображує його як грізного і всемогутнього главу мілітаризованої нації, який, як і Сталін, прагне перемогти “нацистський” режим в Україні і відновити гегемонію над Східною і Центральною Європою. Так само, як Сталін ефективно використовував Російську православну церкву для підтримки зусиль Росії під час Другої світової війни, Путін ефективно використовує Російського православного патріарха Кирила як критично важливого союзника і натхненника жорстокої війни Росії в Україні. І так само, як і Сталін, Путін зробив вторгнення в сусідні країни та анексію територій центральним напрямком зовнішньої політики Кремля.
Молодий комуніст тримає прапор із зображенням Сталіна перед покладанням квітів до його могили в Москві 5 березня, під час меморіальної церемонії з нагоди річниці смерті радянського вождя.ALEXANDER NEMENOV/AFP VIA GETTY IMAGES
Падіння Путіна до тиранії супроводжувалося його поступовою ізоляцією від решти суспільства. Як і пізній Сталін, Путін почав жити ізольованим життям холостяка ще до початку пандемії COVID-19. Як і пізній Сталін, Путін не має стабільного сімейного життя і, як вважається, замінив його низкою коханок, деякі з яких, як повідомляється, народили йому дітей, для яких він залишається віддаленою фігурою. Як і Сталін, він не спить до пізнього ранку, і, як радянський диктатор, Путін зібрав навколо себе невелику групу довірених осіб, переважно чоловіків у віці 60-70 років, з якими він підтримує дружбу протягом десятиліть, включаючи бізнесменів Юрія Ковальчука та Ігоря Сєчіна, міністра оборони Сергія Шойгу і керівника служби безпеки Миколу Патрушева. Ця компанія нагадує невелику мережу наближених Сталіна: шефа служби безпеки Лаврентія Берії, воєначальника Климента Ворошилова і функціонера Комуністичної партії Георгія Маленкова. Для інших на керівних посадах Путін є далеким, абсолютним лідером, який відкрито принижує, здавалося б, впливових чиновників, як, наприклад, шефа розвідки Сергія Наришкіна, коли той, здавалося б, вагався у своїй підтримці під час оголошення Путіним війни Україні.
Завдяки майже тотальному контролю над внутрішнім громадським життям і ЗМІ, розширенню кампанії репресій і терору, невпинній державній пропаганді, що просуває культ його особи, а також широким геополітичним амбіціям, Путін свідомо наслідує сталінську стратегію, особливо ту її частину, що стосується Другої світової війни. Навіть якщо Путін не має любові до радянської комуністичної ідеології, він трансформував Росію та її народ у спосіб, який є не менш фундаментальним, ніж зусилля Сталіна, спрямовані на формування нової радянської людини.
Переконлива перемога Путіна на виборах у радянському стилі, що відбулися минулих вихідних, означає ратифікацію російським народом його жорстокої війни, мілітаризації російського суспільства та встановлення тоталітарної диктатури. Це вдалий момент, щоб визнати, що скочування Росії до тиранії, мобілізація суспільства на війну, поширення ненависті до Заходу та індоктринація населення імперіалістичними тропами є набагато більшою загрозою для України, ніж просто загрозою. Перетворення Росії на неосталіністську, неоімперіалістичну державу становить зростаючу загрозу для Сполучених Штатів, їхніх європейських союзників та інших держав на периферії Росії. Визнаючи, наскільки глибоко змінилася Росія і як багато Путін запозичує зі сталінської стратегії, ми можемо краще зрозуміти, що протистояння сучасній російській загрозі вимагатиме такої ж послідовності і такої ж глибокої відданості, як і тоді, коли Захід зіткнувся зі сталінським Радянським Союзом у розпал холодної війни.
