Уміти почекати — головний секрет щастя

Пам’ятайте: мрії здійснюються в певний момент. І цей момент називається: всьому свій час.
Коли тобі виповнюється тридцять п’ять із плюсом, усі друзі та знайомі починають делікатно так заспокоювати, мовляв, із роками витримка збільшується, і, як хорошому спиртному напою, це значно додає якості та вартості. Так, чорт забирай, вони мають рацію: що більше років, то більша витримка.

Скільки проблем виникає в житті через те, що не можеш почекати! Не потерпіти — з цим у наших жінок, як правило, перебір (їхнє всепрощення часом і зменшити не завадило б), а ось саме — почекати.

Не розлютитися тут же, коли начальник не у справі відчитав. Не відповісти цієї секунди, коли нахамили в магазині або в транспорті. Не дзвонити чоловікові, який не проявляє до тебе інтересу. Не поїхати через годину після сварки миритися до коханого, який сам завинив. Не накричати у відповідь, коли чоловік без попередження на підвищені тони перейшов.

І ще багато чого “не”, тому що, коли ти молода, емоцій і гормонів — через край, а любові до себе мало.

Коли ти стаєш зрілою особистістю, навіть ті, кому колись незмінно вдавалося вивести тебе з себе, відзначають: “Ну, у тебе й витримка!”. А ти вже не знаєш, радіти цьому чи засмучуватися. Бо, з одного боку, витримка — однозначно не ознака молодості, а, з іншого боку, інколи отримуєш неймовірний кайф від того, що вмієш керувати собою, що самодисципліна — не пусте слово, і ти таки можеш це.

У вашому житті, напевно, бувало або буває щось подібне… Написала одну гнівну смс, хочеться ще вісім навздогін настрочити й все пояснити. Посварилася телефоном із кимось близьким, розпирає одразу ж передзвонити й висловитися до кінця, і дзвонити доти, доки твій номер не заблокують. Не відчинила молода людина двері, будеш дзвонити у дверний дзвінок доти, доки міліцію не викличуть. Відправила останній прощальний електронний лист, а потім ще три найпрощальніших, а через два дні — один примирливий. Мамі все висловила, пішла з дому, назавтра ввечері повернулася, бо квартиру найняти — зовсім не казка. Вирішила з чоловіком розлучитися, заявою в запалі пригрозила, а через день прийшла гроші на чоботи просити. грюкнула дверима в кабінеті начальника, за пів години принесла заяву на звільнення, ніч проплакала і вранці погодилася на понаднормову роботу не за своєю посадою. Тим самим убила всі здобутки від першого кроку, втратила самоповагу і показала себе вкрай неврівноваженою особою. Зупинитися б тоді…

Припинити потік свідомості, коли вирують урагани в душі, дуже важко. Це високий клас — таке управління собою. Той, хто може в потрібний момент просто сказати собі: “Стоп!”, однозначно здатний виграти будь-яку війну і будь-яку партію. Вам обирати, що вам допоможе: рахувати до десяти або до ста, множити триста шістдесят п’ять на двісті сорок сім в умі, рахувати всі червоні предмети, що оточують. Або розбити до біса свій мобільник, якщо рука так і тягнеться набрати номер. Або піти поревіти у ванній. Або вийти на вулицю й обійти свій район разів п’ятнадцять. Або віджатися від підлоги п’ятдесят разів. Або ще купа способів, щоб привести себе до тями — до почуття власної гідності.

Одного разу в житті настає час, коли ти розумієш, що твоє твоїм буде, і разом із цим приходить спокій. Ти починаєш ясно усвідомлювати, що найкращий вибір може бути далеко не тим, який доля тобі підкидає зараз. Що якщо з якогось приводу хочеться плакати, то це варто робити одразу ж, але всі листи й смс надсилати вранці (якщо зі світанком на вулиці не настане світанок у душі). Що за твоїми тридцятьма п’ятьма роками, будуть і тридцять шість, і тридцять сім років… І життя не зупиниться: і чоловік гідний зустрінеться, і діти народяться, і робота буде до серця. Що вже про двадцять п’ять говорити, чого вже там коней гнати?

Схоже, вміти почекати — чи не головний секрет щастя. Не хапати перший-ліпший варіант, а взяти саме той, про який мріяла, не ляпнути перше, що спало на думку і про що пошкодуєш, а сказати влучно, тонко та влучно — і отримати справжнє задоволення від того, що змогла витримати й вразити ціль. Тому що правильне рішення — така страва, яку найкраще подавати холодною.

Ви можете заперечити: “А як же емоційний інтелект, якщо свої емоції пригнічувати?”. Не придушувати, а усвідомлювати їх і керувати ними, відповідно, допомагати мисленню. Рідкісні рішення, ухвалені зопалу, бувають ефективними. Емоційний інтелект — це точно не істерика.

І, найголовніше, твоя витримка породжує повагу до тебе. Це те, чого напевно варто в житті вчитися.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *