Планети-в’язниці: чи може синдром Кесслера пояснити, чому ми не можемо знайти прибульців?
Космос не дарма називають космічним простором: його дуже багато. Від відстані між планетами до крихітного розміру супутників порівняно з обсягом орбітального простору навколо Землі, здається, що існує багато вільного простору, доступного для космічних польотів.
Але все не зовсім так, як здається, і місця на земній орбіті стає з кожним роком все менше і менше. Це відбувається через ефект, який став відомим як “синдром Кесслера”, що отримав таку назву на підставі фундаментальної роботи, написаної в 1978 році астрофізиком і співробітником НАСА Дональдом Кесслером.
У роботі “Частота зіткнень штучних супутників: Створення пояса сміття” Кесслер і його співавтор Бертон Кур-Пале зазначили, що в міру збільшення кількості штучних супутників на навколоземній орбіті ймовірність зіткнень між супутниками зростає. Ба більше, будь-яке початкове зіткнення супутників призводить до утворення орбітальних фрагментів — цілих хмар ненавмисних “снарядів”, що летять зі швидкістю десятки кілометрів за секунду, кожен з яких збільшує ймовірність подальших зіткнень, що призведе до так званого “каскадного зіткнення”.
Коли експоненціальний ланцюг зіткнень почнеться, він триватиме десятиліттями, доки навколо Землі не утвориться “оболонка” з уламків, що обертаються на високій швидкості та здатні знищити будь-який інший об’єкт, що потрапив у зону руйнування.
І це не гіпотеза: за словами Дональда Кесслера, все вже почалося. “Каскад відбувається просто зараз”, – сказав Кесслер в інтерв’ю газеті Guardian. Початок йому поклало зіткнення 2009 року двох супутників зв’язку – Iridium 33 і старого покинутого російського військового супутника “Космос-2251”. Вважається, що внаслідок цього зіткнення утворилося близько тисячі уламків, які, ймовірно, обертатимуться навколо Землі протягом наступних 10 000 років.
Якщо сценарій Кесслера здійсниться в найближчі десятиліття, це матиме серйозні наслідки для сучасного суспільства — каскадні зіткнення супутників і “мертва зона”, що виникла, яка обмежує нашу здатність виводити супутники на орбіту, можуть внести хаос у телекомунікації, прогнозування погоди та інші системи, що залежать від цієї технології.
Але є й інший можливий наслідок: чи може орбітальна оболонка зі сміття вирости до таких розмірів і щільності, що вона стане практично непроникною для космічних апаратів, які намагаються покинути планету?
Наразі перетин поля уламків здається меншою проблемою, ніж загроза для супутників, що перебувають у межах цієї небезпечної зони — як каже Кесслер, “перейти жваву дорогу набагато безпечніше, ніж жити посеред неї”.
Але якщо дійти до крайнощів, чи можливо, що жителі планети можуть стати її “в’язнями” протягом століття після того, як їхня цивілізація навчиться долати гравітацію і спробує стати космічною цивілізацією?
Одним словом: чи може відповідь на парадокс Фермі – “якщо інопланетяни існують, то де всі?” – полягати в тому, що всі вони ізольовані на своїх власних планетах, замкнені орбітальним сміттєвим полем, створеним їхнім власним технологічним успіхом?
Хочеться сподіватися, що будь-яка розвинена цивілізація врешті-решт зможе знайти спосіб розчистити шлях, щоб знову з’явилася можливість покинути свою планету. Але все ж, нам слід додати варіант “планети-в’язниці” до списку запропонованих відповідей на парадокс Фермі, таких як гіпотеза зоопарку і теорія “Великого фільтра“.
*****************
Шановні добродії, дорогі українці, долучайтесь до допомоги ЗСУ. За ваші кошти БФ “Полонія” придбає для наших ЗСУ автомобілі та іншу необхідну техніку і матеріали. Вся інформація про використання Ваших коштів буде публікуватись на сайті fenixslovo.com:
Одержувач: БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ “БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД “ПОЛОНІЯ”
Код Одержувача: 45182991
Банк Одержувача: АТ «ОТП БАНК» в м. Київ
МФО 300528
Рахунок № UA743005280000026000000034874
Для допомоги ЗСУ.
