Дещо з історії української адвокатури: Недолюстрована адвокатура

На зорі становлення Незалежної України в її новітній історії адвокатурі була приділена особлива увага. У 1996 році адвокатура була визначена конституційною інституцією, а її функції прописані у Основному Законі нашої держави. Адвокатура була визнана незалежною професійною спілкою юристів-професіоналів, які в установленому законом порядку отримали право на ведення такої діяльності.

Андрій Портнов, який у 2010 році за вказівкою Віктора Януковича здійснював ряд правових реформ, метою яких було взяття владою під абсолютний контроль всіх правових інституцій держави, прекрасно розумів, що для повного домінування у правовій сфері, яка є основною у встановленні правопорядку в країні, для влади мало впливати на правоохоронні органи, прокуратуру і суди. Для забезпечення повного контрольованого правового круговороту в українському суспільстві необхідно взяти під контроль ще й адвокатуру, яка є найбільш незалежною професійною організацією з найменшою залежністю від влади. Тому разом із реформуванням судової системи, кримінально-процесуального закону відбувалася реформа адвокатури. У 2012 році був прийнятий Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». На перший погляд у цьому законі дійсно надавалися достатньо широкі повноваження адвокатського самоврядування. Однак, реалізація будь-якого закону – це діяльність людини, а найблагіші юридичні норми можуть бути викручені до зворотнього їх правозастосування. Тому, вже при прийнятті Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» Андрій Портнов готував свої кадри в якості очільників цього правозахисного органу.

Оскільки взяти під абсолютний контроль всіх адвокатів просто нереально було прийняте рішення про взяття під контроль лояльних адвокатів, а інших, через своїх лояльних керівників, просто позбавити права бути адвокатами. Ганебний установчий з’їзд адвокатів України, який відбувався у листопаді 2012року в місті Києві у готелі «Русь», просто не допустив до участі в ньому тодішнього очільника українських адвокатів Володимира Висоцького з адвокатами, що його підтримували. Тобто тоді, у листопаді 2012 року, в прямому сенсі цього слова відбулося рейдерське захоплення адвокатури України людьми, наближеними до Андрія Портнова. Головою Національної Асоціації адвокатів України була обрана Лідія Ізовітова, а головою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури – Валентин Загарія, який на той час очолював Асоціацію правників України.

В подальшому Володимира Висоцького разом з іншими адвокатами, що «бунтували», просто позбавили свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю. Таким чином, владі вдалося задумане – адвокатура була взята під абсолютний контроль. Далі очільники адвокатури продовжували здійснювати бурхливу імітацію розвитку цієї інституції, причому не звертаючи уваги на кричущі і системні порушення з боку влади прав людей в нашій країні.

За словами голови ВКДКА Валентина Загарії адвокатура – поза політикою, тому будь-яких дій чи навіть коментарів стосовно найбільш резонансних подій у нашому суспільстві годі було чекати від цього правозахисного органу. Таким чином, створення адвокатського самоврядування призвів до розколу і конфлікту в рядах українських адвокатів, а легітимність обраного керівництва багато правників ставили під сумнів.

Далі більше. Деградація влади викликана її непомірними апетитами до розкоші посилювала розкол у рядах адвокатів. І після 30 листопада 2013 року, коли на Майдані були побиті студенти і всі здорові сили українського суспільства жорстко відреагували на цю ганебну подію стався певний розкол вже в рядах портновської адвокатуи. Оскільки всі, крім чільників адвокатського самоврядування засудили дії влади. А пропортновське керівництво продовжувало стверджувати, що побиття студентів – це політика, а адвокати поза політикою. Під час Майдану розкол в український адвокатурі тільки поглибився і спровокувало це дві події. Спочатку – вибачення голови НААУ Лідії Ізовітової перед суддями Шевченківського райсуду нібито за неправильну поведінку адвоката Віктора Смалія при розгляді подання про арешт активіста Автомайдану Андрія Дзиндзі. Причому таке вибачення відбувалося без будь-якої попередньої перевірки. Просто пані Ізовітова вирішила, що Смалій неправий, і крапка. Потім, після затримання Смалія шляхом його жорстокого побиття, чільники адвокатури жодним чином не відреагували на цей ганебний факт, відбувшись загальними деклараційними заявами про неприпустимість подібного. Останнєю краплею в цьому вирі подій став коментар від 17 січня 2014 року голови ВКДКА Валентина Загарії стосовно прийнятих 16 січня Верховною Радою України так званих «диктаторських» законів, через які вже 19 січня на Грушевського розпочалися воєнні дії. Так от, на відміну від майже всіх правників України, які жорстко розкритикували прийняття цих законів, Валентин Загарія прокоментував, що закони не просто нормальні, а взагалі проєвропейські, щоправда непереконливо обґрунтувавши свою позицію. Розуміння того, що коментар здійснювався не випадково і резонував з позицією влади було очевидним.

Після падіння кримінального режиму Януковича київські адвокати стали вимагати переобрання чільників української адвокатури, застосовуючи актуальні на той час методи, такі як блокування приміщення, підвезення шин тощо. Це призвело до написання Валентином Загарією заяви про свою відставку з посади голови ВКДКА. Лідія Ізовітова, не дивлячись на потужний тиск, все ж вистояла і заяву не написала. Проте, під тиском суспільства 28 лютого змушена була призначити позачерговий з’їзд адвокатів України з нібито повісткою дня про висловлення вотуму недовіри керівництву адвокатури. Однак, згідно із портновським законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» проведення з’їзду – це достатньо складна і довготривала в часі процедура, оскільки перед цим необхідно провести з’їзди місцевих осередків для вибору делегатів. Відтак призначення з’їзду відбувалося в лютому аж на 26 квітня 2014 року. Тобто керівники адвокатського самоврядування мали два місяці для мобілізації своїх сил. А час діяв ніяк не на користь активістів, що вимагали їх відставки. За два місяці, які передували з’їзду, в політикумі відбулися певні зміни. Наближені до Андрія Портнова депутати, які 22 лютого разом з ним утікали до Москви побоюючись кари Майдану, посміливішали і повернулися до Верховної Ради України. Так само посміливішали і наближені до нього очільники адвокатури, які організовували позачерговий з’їзд адвокатів України в місті Одеса. Так, пан Загарія перед з’їздом заявив, що відкликає свою заяву про відставку, а порядок денний з’їзду був утаємничений до останнього часу.

Слід зазначити, що пані Ізовітова непогано підготувалася до з’їзду. По-перше, з’їзд був призначений у місті Одесі, що мало б виключити присутність на ньому бійців Правого Сектору та Самооборони Майдану. По-друге, на фоні справи київського адвоката Дениса Бугая відбулося певне об’єднання серед окремих впливових київських адвокатів, які не те що не виступали за відставку Ізовітової і Загарії, а швидше навіть підтримували їх. По-третє, за допомогою пана Ківалова для охорони з’їзду були завезені бійці спецпідрозділу «Титан» та спеціально вивчені особи без розпізнавальних знаків, у народі іменовані «Тітушки». Це унеможливило потрапляння на з’їзд сторонніх осіб-противників влади в адвокатському самоврядуванні, а також вільну поведінку окремих радикально налаштованих делегатів з’їзду.

Після оголошення порядку денного стало зрозуміло, що Ізовітова все ж таки примудрилася переграти своїх противників, оскільки питання про її та Загарії відставку взагалі не було внесено до порядку денного. Фактично, в порядок денний було внесено одне єдине суттєве питання – це обрання членів Вищої Ради юстиції з’їздом адвокатів України.

Сам з’їзд проходив драматично, описувати його немає сенсу. Велика частина делегатів з’їзду вважають, що рішення, прийняті на ньому, не можуть бути легітимними, оскільки приймалися без участі більшості делегатів. Засідання з’їзду відбувалося майже добу. В Інтернеті є багато відео з цього з’їзду, перегляд яких однозначно засвідчує, що сучасна українська адвокатура деградувала повністю і потребує перезавантаження і переосмислення. Чого вартують лише нічна випивка алкогольних напоїв із п’яними танцями окремих делегатів з делегатками. Перегляд цих танців без розуміння найменування дійства швидше вказував на проведення дикої оргії ніж зїзду адвокатів України. Одну делегатку з’їзду, прізвище якої з етичних міркувань називати не буду, довели до того стану, що вона в президії з’їзду публічно почала зціджувати молоко, так як є годуючою мамою, а можливості погодувати дитину в неї не було, оскільки з’їзд затягнувся на непристойно довгий час. Отже, вибори членів ВРЮ відбувалися під ранок 27 квітня після прийняття окремими депутатами зїзду алкогольних напоїв, очевидно для зняття напруги.

Ось як описує проведення з’їзду голова Ради адвокатів міста Києва Інна Рафальська на своїй Фейсбук-сторінці:

«27 квітня 2014 року о 4 ранку відбулося таємне голосування за призначення до складу Вищої Ради юстиції з’їздом адвокатів України. При призначенні допущені наступні порушення:

1) За включення до бюлетеню для таємного голосування відкрите голосування проведено списком, а не по кожній кандидатурі, як того вимагає стаття 10 Закону про ВРЮ.

2) Після 22 години 26 квітня 2014 року та станом на 4 ранку 27 квітня (час проведення голосування) здали мандати та залишили з’їзд делегації від 16 регіонів, участь у з’їзді продовжили 9 делегацій. На момент відкриття з’їзду присутні делегації 25 регіонів із 27 (до участі у з’їзді не допущені делегати від Криму та Севастополя).

Відповідно до частини 6 статті 54 Закону про адвокатуру та адвокатську діяльність з’їзд є правомочним, якщо у ньому приймають участь більше половини делегатів, які представляють більшість конференцій адвокатів регіонів.

Таким чином, на час голосування з’їзд був неправомочним для прийняття рішень.

3) Відповідно до частини 2 статті 54 до складу з’їзду адвокатів України входять делегати, які обираються конференціями адвокатів регіонів шляхом голосування відносною більшістю голосів делегатів, які беруть участь у конференції.

У з’їзді адвокатів приймали участь з правом голосу обрані на конференціях адвокати та кооптовані для участі у з’їзді члени вищих органів самоврядування (31 особа з 282 оголошених головуючим учасників), які конференціями не обирались.

За даними лічильної комісії бюлетені для таємного голосування за призначення членів ВСЮ отримали 170 особи. Відсутні дані, яку саме кількість бюлетенів отримали особи, які відповідають вимогам частини 2 статті 54 та кооптовані делегати, які не могли приймати участь у голосуванні.

5) На порушення статті 10 Закону про Вищу раду юстиції до бюлетеню кандидати включені списком.

До бюлетеню включено: Рєзніков, Гречківський, Коваль, Луцюк, Сірий, Козаченко.

Видано 170 бюлетенів, 22 визнано недійсними, критерії, за якими бюлетені визнавалися недійсними, не оголошувалися, учасникам голосування порядок голосування за кандидатів не роз’яснювався.

За даними лічильної комісії голоси розподілилися: Рєзніков – 91, Гречківський – 90, Коваль – 31, Луцюк – 30, Сірий – 15, Козаченко – 5.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону про ВРЮ призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається кандидат, який за результатами таємного голосування отримав більшість голосів від числа обраних делегатів з’їзду адвокатів України. У разі якщо голосування проводиться по кандидатурах, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади членів Вищої ради юстиції, призначеними вважаються кандидати, які набрали більшість голосів щодо інших кандидатів.

Виходячи з приписів Закону результативним є голосування, якщо кандидат отримав більшість голосів від числа обраних делегатів на з’їзд. Головуючим не встановлювалася кількість делегатів, ОБРАНИХ на з’їзд. За даними на початок роботи з’їзду ЗАРЕЄСТРУВАЛОСЯ 255 делегатів, таким чином результативним вважається голосування мінімум у 126 голосів. Заява головуючого, що речення друге частини другої статті 10 скасовує кваліфікаційну вимогу, встановлену щодо необхідності отримання кандидатами не менше 126 голосів. На думку головуючого з’їзду, навіть якщо б за одного кандидата проголосувала одна особа, а за інших – нуль, такий кандидат вважався би призначеним. Проте, для такого висновку та тлумачення положень закону підстав недостатньо, оскільки законодавець не використав у даному випадку усталену юридичну конструкцію, а саме: «вимога (положення, інше) не поширюються» або «не вимагається». Таким чином, норма закону не відповідає вимогам юридичної визначеності і дозволяє її вільне тлумачення.У випадку формування конституційного органу таке формулювання є неприпустимим.

5) Рішення про встановлення результатів голосування з’їзд не приймав. На час оголошення результатів (близько 6 години ранку) у залі з’їзду залишилось від 103 до 108 делегатів, що підтверджується кількістю голосів за наступними питаннями порядку денного».

Таким чином, головуючий на з’їзді, не дивлячись на суттєві порушення процедури, оголосив обраними до Вищої Ради юстиції київських адвокатів Олексія Рєзнікова, Павла Гречківського і суддю господарського суду міста Києва Сергія Балаца.

Що стосується цих осіб, то найбільш зрозумілою і, на мій погляд, достойною фігурою є Олексій Рєзніков, пройфесійний юрист, який свого часу працював з Сергієм Власенком, наразі теж членом ВРЮ, у власній юридичній фірмі «Власенко, Рєзніков і партнери». Пізніше вони увійшли до відомої юридичної української фірми «Магістри та партнери», які в 2010 році, після приходу до влади Віктора Януковича, з метою самозбереження змушені були злитися з відомою пітерською адвокатською компанією «Єгоров, Пугінський, Афанасьєв і партнери». Подейкують, що саме завдяки Власенку, який наразі є впливовою фігурою в українському політичному інтеблішменті Олексій Рєзніков був висунений кандидатом до ВРЮ. Саме цим пояснюється публічне невтручання Власенко в перебіг цих подій, хоча він має абсолютно по-людські зрозумілі претензії до Ізовітової і Загарії, так як завдяки офіційній письмовій позиції цих осіб був свого часу позбавлений депутатського мандату. Тоді, Власенко називав керівників адвокатського самоврядування інструментами Портнова.

Що стосується іншого київського адвоката Павла Гречківського, то у більшості відомих правників його обрання викликає як мінімум подив, так як особливим авторитетом в адвокатському середовищі він не вирізнявся. Його батько – суддя у відставці, свого часу був Першим заступником голови Вищого господарського суду України часів легендарного Дмитра Притики, чим і пояснюються великі можливості цього адвоката саме в цьому суді. Подейкують, що він ще з дитинства був частим гостем у ВГСУ, а тому особисто близько знав багатьох суддів. Більшість київських адвокатів та деякі народні депутати достеменно знають і про його можливості про їх вартість. Ще один цікавий момент, його рідна сестра Мая – друга дружина народного депутата Миколи Мартиненка, якому Павло Іванович надає пікантні юридичні послуги. Про те-що, Мартиненко наразі дуже впливова особа в українському політикумі є очевидним. Звідси й таємниця обрання Павла Гречківського у ВРЮ. Тому навряд чи ця кандидатура може вважатися результатом дій Майдану і точно не може бути постлюстраційним членом ВРЮ.

Що стосується судді Балаца, то ось як про нього відізвався ще один київський адвокат, активіст Майдану Олександр Білоус на своїй Фейсбук-сторінці: «Ще багато напишу про нічне обрання членів Вищої ради юстиції з’їздом адвокатів України та про його процедуру. Та можна точно сказати, що вчора адвокати передали “привіт” громадянам, які з 2008 року боролися із забудовою в охоронюваній зоні Софії Київської. Рішення у цій справі ухвалював суддя Балац, якого вчора адвокати обрали членом Вищої ради юстиції!!!».

Таким чином, очільники адвокатури блискуче пережили Майдан, домовилися з нинішньою владою і наразі зцементували свої позиції. Тінь Андрія Портнова продовжує майоріти в цьому правозахисному органі. Позачерговий зїзд адвокатів не те що не вирішив існуючого конфлікту в українській адвокатурі, а поглибив його. Причому, між деякими впливовими адвокатами перейдено незворотню межу особистих взаємовідносин. Цей ганебний зїзд відкрив ще одну очевидну річ. Не дивлячись на Майдан, Небесну Сотню, вчорашня опозиція, нинішня влада так і не зрозуміла, що українське суспільство вже змінилося, незворотні процеси відбулися. Водночас можновладці продовжують використовувати тіньові механізми призначень на ключові посади проводячи торги зі вчорашніми ворогами.

А принцип друзям все – ворогам закон, продовжує діяти в українському політикумі.