Про те, як бомж дав урок “благополучному” громадянину
Наші зустрічі ніколи не бувають випадковими…
Їду я в електричці. Входить бомж. Синяк синяком. Морда опухла. На вигляд років тридцять. Озирнувшись, починає:
– Громадяни панове, три дні не їв. Чесно. Красти боюся, бо сил немає втекти. А їсти дуже хочеться. Подайте, хто скільки зможе. На обличчя не дивіться, п’ю я. І те, що дасте, напевно, теж проп’ю! – і пішов по вагону.
Народ у нас добрий — швидко накидали бомжу гривень п’ятсот.
У кінці вагона бомж зупинився, повернувся до пасажирів обличчям, поклонився в ноги.
– Дякую, громадяни-панове. Дай Вам усім Бог!
І тут раптом злісного вигляду мужик, який сидить біля останнього вікна, чимось схожий на селекціонера Лисенка, тільки в окулярах, раптом як заоре на бомжа:
– Вразь, гнида, жебракуєш, сука. Грошей просиш. А мені, може, сім’ю нічим годувати. А мене, може, звільнили третього дня. Але я от не прошу, як ти, мерзота.
Бомж раптом дістає з усіх своїх кишень усе, що в нього є, тисячі дві, напевно, різними папірцями з дрібними грошима, і простягає мужику.
– На, візьми. Тобі треба.
– Що? – приголомшується мужик.
– Візьми! Тобі потрібніше! А мені ще дадуть. Люди ж добрі! – суне гроші мужику в руки, відвертається, відчиняє двері і йде в тамбур.
– Гей, стій! – підхоплюється мужик і з грошима в руках вибігає за бомжем у тамбур.
Весь вагон, не змовляючись, замовк. Хвилин п’ять ми всі уважно слухали діалог у тамбурі. Мужик кричав, що люди — лайно. Бомж запевняв, що люди добрі й прекрасні. Мужик намагався повернути гроші бомжу, але той назад грошей не брав. Скінчилося все тим, що бомж пішов далі, а мужик залишився один. Повертатися він не поспішав. Закурив сигарету.
Поїзд зупинився на черговій станції. Вийшли й увійшли пасажири.
Мужик, докуривши сигарету, теж увійшов назад у вагон і присів на своє місце біля вікна.
На нього ніхто особливо не звертав уваги. Вагон уже жив своїм звичайним життям.
Поїзд іноді зупинявся. Хтось виходив, хтось входив.
Проїхали зупинок п’ять. Ось уже й моя станція. Я встав і пішов на вихід.
Проходячи повз мужика, я кинув на нього побіжний погляд. Мужик сидів, відвернувшись до вікна, і плакав…
