Росія утвердила себе як нацистська держава, …але ненадовго. Ч. 1
Нацизм повторився, цього разу в росії. І повторює злочини, які раніше скоював Гітлер, вбиваючи невинних людей, руйнуючи міста і завойовуючи країни.
Відразу обмовлюся, що використовую слово нацизм не як лайку, як це нині роблять багато хто, а в його точному значенні. Нацизм – це скорочення від націонал-соціалізму, режиму, який був при владі в гітлерівській Німеччині і який зараз править росією.
Радянські уникали слова нацизм, а тим більше його розгорнутої форми націонал-соціалізм, бо друге слово звучало дуже рідним. Вони надавали перевагу неправильному для Німеччини терміну “фашизм” і говорили про німецько-фашистських загарбників, а знаменитий фільм Михайла Ромма, що викривав гітлерівський режим, називався “Звичайний фашизм”. Але й за відсутності в назві слова соціалізм, глядачі побачили у фільмі велику схожість між гітлерівським і сталінським режимом.
Щоб пояснити цю схожість, важливо уточнити визначення нацизму, ввівши в нього ключове слово “тоталітарний”. Нацизм – це національний тоталітарний соціалізм. Росіянам більше знайомий інтернаціональний тоталітарний соціалізм, або просто комунізм, який правив ними майже 75 років і досі повністю не вивітрився. З’явилася і третя форма – релігійний тоталітарний соціалізм, який зараз править в Ірані як ісламізм. Але його релігійною складовою не обов’язково має бути іслам. Аналогічна ідеологія проявилася зараз у росії у вигляді православізму.
Головне у всіх цих режимах – тоталітаризм. Відмінність у першому визначнику: національний, інтернаціональний чи релігійний – найменш важлива. Усі ці режими споріднені і зазвичай дружні. Це зараз добре видно в об’єднанні росії, Китаю та Ірану проти ненависних їм демократії та капіталізму. Так само свого часу об’єдналися проти того ж спільного ворога Гітлер зі Сталіним і разом розпочали проти нього Другу світову війну
Із трьох форм тоталітаризму новий путінський режим поклав у свою основу саме національний тоталітарний соціалізм, або просто нацизм. Щоб у цьому переконатися, необхідно і достатньо встановити, що всі три головні його складові – націоналізм, тоталітаризм і соціалізм – домінують у російській політичній системі.
Що стосується соціалізму, то росія успадкувала його від радянського комунізму і ніколи з ним не розлучалася. Соціалізм, на відміну від комунізму, не вимагає повного скасування приватної власності та ринкової економіки. Його визначають загальна медицина, освіта тощо, і дуже високі податки, необхідні для їх забезпечення. Усе це в росії є. Наявність же там мільйонерів і ринкового сектору, як і в Швеції та інших європейських соціал-демократіях, ніяк не суперечить тому, що всі ці країни є соціалістичними.
За наявного соціалізму для встановлення нацизму необхідно ще забезпечити його головну частину – національний тоталітаризм. До тоталітаризму росія поверталася довгим і витіюватим шляхом. За останні 30 років вона змінила сім політико-економічних систем. Відмовившись від комунізму, вона перейшла до демократії, але ненадовго. Незабаром вона перейшла вже до третьої системи, єльцинської автократії. За ослаблення влади Єльцина, протягом тих же 90-х вона перейшла до четвертої системи, – олігархії, прозваної в росії семибоярщиною. Двотисячні роки починаються з переходу до п’ятої системи – хунти КДБ. Причому путін, незважаючи на його посаду, спочатку був лише одним із членів групи. Хунта пригнічує зачатки російської свободи, встановлюючи так звану керовану демократію. Поступово путін підтягує кермо влади і стає одноосібним диктатором. Відбувається перехід до шостого режиму, знову автократії, тепер уже путінської, яка називає себе вертикаллю влади.
Автократії потребують підтримки народу, що путіну вдається забезпечити завдяки виручкам від дорогої нафти, зростанню економіки, звільненої від комунізму, і порядком, що виник після закінчення свавілля. Хоча жодних його особистих заслуг у всьому цьому не було, але все це йшло в його скарбничку і підтримувало його владу. Поступово, однак, зростання добробуту застопорилося, демократичні процеси всередині країни, і особливо навколо, розширювалися, і рейтинг Путіна почав падати. Він розумів, що для збереження своєї влади він повинен вжити якихось заходів.
Яких саме, підказав йому Крим. путін пішов на його захоплення не стільки заради реалізації імперських амбіцій, стільки тому, що вважав за абсолютно необхідне загальмувати українську демократичну революцію Євромайдану і не дати їй виплеснутися на російську територію. Але тут він отримав несподіваний бонус. Кримнашівська ейфорія, що настала внаслідок анексії півострова, різко підняла його популярність. І він вирішив, що для збереження влади йому потрібна ідеологія. Цим рішенням він поставив росію на шлях тоталітаризму, бо, прийнявши ідеологію, авторитаризм стає тоталітаризмом. Зробивши коло, пройшовши через усі метаморфози, Росія повернулася до розбитого корита радянського тоталітаризму, від якого залишилися самі тріски. Для того, щоб їх знову зібрати, потрібні були скріпи – нова правляча ідеологія.
путін ідеології не любив, і на початку свого правління він від неї всіляко відмежовувався. Він підкреслював, що він та інші кагебешники-державники, а не ідеологи, а компартія була для них лише тягарем. Він навіть перелицював усю радянську історію, перекваліфікувавши на менеджерів головних комуністів Сталіна й Андропова. Однак, коли припекло, довелося знову закликати ідеологію і самому ставати ідеологом.
Але де було її взяти цю ідеологію, коли нічого напоготові не було? Більшовики прийшли до влади під прапором комунізму. Так само і Гітлер, уже з готовою нацистською ідеологією. Але жодного ідеологічного прапора в той момент над Кремлем не майоріло. Потрібно було або знову піднімати скинутий прапор комунізму, або терміново знаходити щось нове.
Якісь атрибути комуністичної ідеології путін відновив незабаром після приходу до влади. Знову з’явилися серп і молот і радянський гімн. Було піднято на щит багаторічного очільника світового комунізму Йосипа Сталіна. Почалася урочисто святкуватися перемога радянського комунізму у Другій світовій війні. Але знову поставити комунізм на чолі нового тоталітарного режиму було не зручно. Все-таки він зовсім недавно був відкинутий великою частиною росіян. Потрібна була більш російська, національна ідеологія.
Національні ідеї в пострадянській росії розцвіли і примножилися. Їхній спектр був широкий, але домінували різні форми тоталітарного націоналізму. Типовим і найбільш відомим творінням був “русский мир”. До певного часу розробка цих ідеологічних прототипів відбувалася поза урядом, і путін їх не дуже шанував. Але коли справа дійшла до вибору необхідної ідеології, він почав схилятися не до комунізму, який відпрацював себе, а до національного тоталітаризму і почав використовувати основні елементи “русского мира” та інших подібних розробок.
Він сам почав здійснювати екскурси в російську історію і став звеличувати разом з улюбленими ним Сталіним і Андроповим, Іваном Грозним і Петром Першим, хоча ніхто з них особливо не володів ні російськими генами, ні російським духом. Путін почав просторікувати про якісь російські традиції і цінності та протиставляти їх якимось західним. Хоча нічого специфічно російського в його цінностях не було, а те, чому він їх протиставляв, мало слабке відношення до цінностей західної цивілізації. Але все це не так важливо. Важливо, що своїми заявами путін ясно вказав, що з усіх тоталітарних ідеологій він схиляється до вибору національної, тобто ідеології нацизму.
Свій вибір нацизму як державної ідеології путін підтвердив обранням своїм ідейним натхненником Івана Ільїна. Ільїн – другорядний російський філософ, який виділився лише своєю близькістю до нацизму. Причому вона проявлялася не тільки в його писаннях, а й у його шануванні Гітлера і Геббельса. В останнього Ільїн прямо служив у його міністерстві пропаганди. путін особисто домігся перевезення праху Ільїна зі Швейцарії і був присутній на його похованні в Москві. Він не раз називав його своїм улюбленим філософом, часто посилався на нього і наказав те саме робити своїм підлеглим.
Правляча ідеологія – це не просто символіка або знаряддя пропаганди. Вона вимагає від влади конкретних дій, які їй жорстко наказує. Вимогами тоталітаризму є ідеологічна нетерпимість, агресивність та експансіонізм. Відмінність тоталітаризму від авторитаризму ще й у тому, що його контроль поширюються не тільки на політику, а й на всі сфери життя: культуру, науку, економіку, релігію і навіть приватне життя. Нарешті для встановлення тоталітаризму важливо зробити країну максимально закритою.
Кроки у всіх цих напрямках поволі робилися давно, але останнім часом все це запущено на повну котушку. Перевагу російської нації оголошено. Ідеологічна війна із Заходом у повному розквіті. Військова експансія проти України триває другий рік. Тотальний контроль і репресії всередині країни, її ізоляція від зовнішнього світу посилюються з кожним днем. Державний контроль над економікою розширюється. Усі три стовпи нацизму: націоналізм, тоталітаризм і соціалізм споруджено. Перехід Росії від авторитаризму до тоталітаризму, або від путінського фашизму до путінського нацизму здійснено. росія остаточно утвердила себе як нацистська держава.
Досі єдиною реалізацією нацизму був гітлеризм. Тому дехто вважає, що будь-який нацистський режим означає перевагу арійської раси і єврейський геноцид. Але російський нацизм не має бути калькою з німецького, так само як китайський комунізм не має бути точною копією радянського. Головне, щоб були реалізовані основні принципи ідеології. А замість переваги німецької нації може стверджуватися перевага російської, а в якості недолюдей, приречених на заклання, можуть бути обрані замість євреїв українці. При цьому путінський нацизм, будучи вторинним по відношенню до гітлерівського, перейняв у нього і багато конкретних елементів, таких як ґрунтівництво (Blut und Boden), завоювання гегемонії залізом і кров’ю (Blut und Eisen), розширення життєвого простору (Lebensraum), штурмові загони Z, культ сильного тіла, персоніфікований самим президентом, і “очищення нації” придушенням сексуальних меншин.
Встановлення нацизму в росії, напевно, найбільше досягнення путіна. Після розгрому гітлерівського режиму йому, здавалося б, уже не залишилося місця на Землі. Невеликі групи неонацистів, що залишалися десь на задвірках, не тільки не мали шансів прийти до влади, а й навіть якось на неї впливати. І ось путін знову зумів привести нацизм до влади, причому в одній із головних ядерних держав. У цьому сенсі росія унікальна, і гордість великоросів може бути задоволена.
Далі буде…
Юрій Ярим-Агаєв
Континент
