Провал “американської тактики” чи брак часу і сил? Чому ЗСУ досі не прорвали російську оборону. Ч.1
Коментарі в західній пресі останніх подій на фронті в Україні сповнені розчарування. Наступ, про який так багато говорили протягом довгих місяців, не приніс швидкої перемоги українській армії. Замість очікуваного прориву ЗСУ з боєм відвойовує кожен кілометр своєї землі в Запорізькій і Донецькій областях і обороняється в Луганській області, де російська армія намагається наступати – втім, теж без особливого успіху. Чому так виходить?
За останні дні ЗСУ змогли домогтися деяких успіхів, зокрема, у понеділок стало відомо про звільнення ще одного села – Урожайного, що підтвердили і російські джерела серед воєнкорів. Проте це просування не дуже схоже на ті стрімкі прориви, яких, можливо, очікували від ЗСУ багато журналістів, експертів та їхня аудиторія в багатьох країнах.
У західній пресі останніми тижнями публікується багато аналітичних матеріалів, автори і коментатори яких намагаються осмислити те, що відбувається на фронті, зрозуміти причини і можливі наслідки.
Серед причин такого становища на фронті експерти називають добре підготовлену оборону російської армії, недостатню підготовку українських військ, брак у ЗСУ певних типів озброєнь, а також зіставні розміри двох армій, тобто відсутність у ЗСУ чисельної переваги.
При цьому, як зазначає більшість, в української армії все ще є можливість домогтися успіху, оскільки вона зберегла резерви. Їх можна задіяти після того, як буде прорвано оборону.
Третій етап
Військові експерти називають нинішній стан фронту “третім етапом” українського наступу на півдні в Запорізькій області та в Донецькій області на сході.
На першому етапі ЗСУ спробували широко використати бронетехніку, щоб пробити російську оборону, однак зіткнулися із запеклим опором, що ускладнився численними мінними полями, застосуванням вертольотів і артилерії. Швидкого прориву російської оборони не вийшло.
Після невдалої спроби пробити оборону за допомогою важкої бронетехніки ЗСУ перейшли до артилерійських обстрілів
Під час другого етапу Україна змінила тактику, зробивши наголос на власну артилерію, яка почала вимотувати російські частини в обороні і займатися контрбатарейною боротьбою. Ця тактика виявилася можливою завдяки більшій дальності українських гармат і більшій кількості та якості артилерійських радарів, а також добре налагодженій роботі всіх складових цієї боротьби.
Іноді експерти називають такі дії “формуванням поля бою”. Цей термін із західної військової науки означає комплекс заходів, які готують успішний наступ. Наприклад, удари по складах противника, порушення комунікацій, зв’язку, придушення артилерійських позицій і протиповітряної оборони. Загальна мета такої підготовки – створити умови, за яких противник буде змушений оборонятися так, як це більш вигідно тому, хто наступає.
Удари морських дронів по Кримському мосту й обстріли Чонгарського та Генічеського мостів високоточними ракетами також цілком вкладаються в цю концепцію – через анексований Крим залізницею та автомобільними дорогами ведеться постачання російського угруповання на півдні українського фронту.
У третій частині, про яку в пресі заговорили наприкінці липня, українці знову активізували наступальні дії.
Поки що ця активізація найменше схожа на прорив фронту і наступ із рішучими цілями, який пророкували протягом багатьох тижнів узимку і навесні прихильники України і навіть її противники.
Незважаючи на посилений натиск, введення в дію українських резервів, мобільних бойових дій, наступу з рішучими цілями на фронті не видно. Ба більше, на Луганщині наступати намагається вже російська армія, щоправда, також повільно і безуспішно.
Перемога як мета
При цьому Україні потрібна перемога на фронті з цілої низки причин.
По-перше, звільнення всіх окупованих з 2014 року територій – офіційно оголошена Києвом мета війни. По-друге, і про це багато говорилося до початку наступу, успіх літньої кампанії визначить ставлення Заходу до України, від нього може залежати підтримка, політична і матеріальна.
“Як з політичних, так і зі стратегічних причин від контрнаступу чекають значних проривів на полі бою. Однак досі просування було важким, і це збільшує ймовірність того, що війна може тривати принаймні до кінця наступного року. Якщо це станеться, складне рівняння, що лежить в основі всього конфлікту, що включає здатність України чинити опір, готовність Америки надати багатомільярдні пакети допомоги та згоду Путіна на масові втрати, стане ще складнішим”, – пише польська газета Rzeczpospolita.
Навчання нових бригад триває на фронті
Навряд чи українське командування не бачило цих недоліків своєї армії – про це свідчить хоча б той факт, що початок наступу багато разів відкладався.
Як вважає ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, Україна опинилася в становищі, коли затягування війни працює проти неї.
“Для України це вкрай невигідно: мільйони біженців, ракетно-авіаційні удари по всій території, руйнування економіки і неясні перспективи для держави в цілому. Єдиний спосіб зламати цю тенденцію – це наступ, який у разі свого успіху може змінити стратегічну ситуацію на фронті, що потрібно як для продовження війни, так і для поліпшення позиції на можливих переговорах”, – пояснив він в інтерв’ю Бі-бі-сі.
То в чому ж причина того, що ЗСУ поки що не змогли досягти значних успіхів?
Очевидний напрямок
Головна причина, про яку пишуть і українські, і російські, і західні коментатори, – це добре підготовлена оборона, що складається з кількох рубежів, передпілля, містить мінні поля, опорні пункти, окопи, бункери та інші елементи польової фортифікації.
Усе це Росія звела за кілька місяців, протягом яких Україна готувалася до наступу. Напрямок удару української армії був занадто очевидним.
Те, що наступ, найімовірніше, відбуватиметься в Запорізькій області в бік узбережжя Азовського моря, обговорювалося ще взимку. Ця мета була настільки зрозумілою, що багато хто вважав, що в результаті удар буде завдано в іншому, несподіваному для Росії місці.
У разі успіху на цьому напрямку ЗСУ зможе розсікти угруповання ЗС РФ на дві частини, ускладнивши становище російських військ на лівому березі Дніпра в Херсонській області, і, ймовірно, змусить їх відступити до Криму. І в Москві це добре розуміли.
У грудні 2022 року, як з’ясувала Російська служба Бі-бі-сі, Росія вже активно зводила укріплення в Запорізькій області, поставляючи туди бетонні надовби.
Оборона і наступ
Самі по собі укріплення і загородження, включно з мінними полями, не можуть зупинити війська, що наступають. Вони лише затримують тих, хто наступає. Для подолання загороджень і розмінування існують різні інженерні машини, спеціальні підрозділи, які займаються інженерною розвідкою місцевості перед наступом, а потім під час нього допомагають військам долати їх.
Українські військові на навчаннях
Тому будь-які інженерні загородження дієві лише тоді, коли за ними стоять війська – піхота, бронетехніка, артилерія, авіація, а також свої інженерні частини – мінні поля можна поставити заздалегідь, а можна виставляти буквально перед силами, що наступають, зокрема й дистанційно.
Крім того, оборона зазвичай організовується в кілька рубежів, між якими можуть бути відстані в кілька кілометрів. Тому, навіть прорвавши один рубіж, частини, що наступають, муситимуть так само пробивати наступний.
Саме з такою обороною і зіткнулися українські частини в Запорізькій області.
Після того як з’ясувалося, що пробити російську оборону важко, українці, як кажуть численні коментатори, перейшли до тактики ураження російських сил за допомогою артилерії.
Сенс зміни тактики в тому, що оскільки саме війська є основною силою, що забезпечує стійкість оборони, то й послабити треба насамперед їх, а вже із загородженнями потім впоратися буде легше.
Російська армія змогла збільшити щільність бойових порядків на фронті за рахунок мобілізації
Під час наступу такого роду кожна зі сторін використовує широкий набір сил і засобів.
Наприклад, інженерна техніка і сапери, які займаються розчищенням підходів до позицій тих, хто обороняється, піддаються обстрілу артилерії. З нею, своєю чергою, найкраще справляється авіація наступаючих військ.
Проти вертольотів і літаків використовуються системи армійської ППО ближнього радіусу і своя авіація. З ППО, зі свого боку, може ефективно боротися реактивна і ствольна артилерія наступаючих, а проти них – авіація і батареї сторони, що обороняється, в якої є і свої інженери, які намагаються встановити нові мінні поля.
Навіть на рівні засобів підтримки це дуже складні комбінації. А в боях беруть участь ще й основні сили – піхота і бронетехніка.
У сукупності це все називається загальновійськовим боєм.
Ефективність кожної зі сторін у ньому визначається не тільки набором сил і засобів, а й підготовкою військ, починаючи з кожного військовослужбовця і закінчуючи великими формуваннями. Ця підготовка, вміння діяти в тісному зв’язку з іншими учасниками бою, називається бойовим злагодженням.
Західні військові експерти, які аналізують дії українських сил, вважають, що з кількох причин у ударних частин ЗСУ з цим злагодженням є проблеми.
Чому не працює “американська тактика”?
На початку серпня американська газета New York Times опублікувала аналітичний матеріал, у якому йдеться про те, що українські війська, підготовлені для наступу, відпрацьовували прийоми ведення бою на західних полігонах під керівництвом західних інструкторів, але в них не було достатньо часу, щоб навчитися діяти злагоджено в рамках загальновійськового бою.
Російські мобілізовані відправляються на фронт
“Посадові особи адміністрації Байдена сподівалися, що дев’ять навчених на Заході бригад загальною чисельністю близько 36 000 військовослужбовців продемонструють, що американський спосіб ведення війни перевершує російський. У той час як у росіян жорстко централізована структура командування, американці навчили українців давати старшим рядовим солдатам можливість швидко ухвалювати рішення на полі бою і застосовувати загальновійськову тактику – синхронізовані атаки піхоти, танків та артилерії”, – ідеться в матеріалі.
Це визнають і американські військові. Прес-секретар Пентагону бригадний генерал ВПС Пет Райдер на брифінгу 10 серпня сказав, що у ЗСУ просто не було часу, щоб освоїти “американську” тактику.
“Україна ніби повертається до такого стилю ведення війни, який вони вже давно [знають]… І навіть продовжують зараз… У якому в них є багато досвіду, це такий упор на використання важкої артилерії в радянському стилі. І я хочу запитати, озираючись назад, невже можна було очікувати від них майстерного вміння вести маневрену війну, яке в США відточували десятиліттями, враховуючи, як мало в них було часу на підготовку?”, – запитав він журналістів.
Американська тактика загальновійськового бою, про яку говорять експерти та військові, насправді принципово не сильно відрізняється від радянської. Сучасна війна на сухопутному театрі насамперед передбачає маневр.
Американська тактика принципово не сильно відрізняється від російської/радянської, її основа – маневр
Але якщо говорити про якісь узагальнені принципи, то перевагами радянської школи загальновійськового бою будуть маневр, натиск, концентрація сил на ключовому напрямку, масована артилерійська підтримка, скритність розгортання і велика глибина операції.
Американську тактику можна описати в таких термінах: координація всіх учасників бою, ситуаційна обізнаність і свобода ухвалення рішень на всіх рівнях командування, а також авіаційна підтримка та ізоляція поля бою.
Бойове злагодження насправді важливе для будь-якої тактики загальновійськового бою, оскільки “синхронізовані атаки танків, піхоти й артилерії”, про які йдеться в матеріалі NYT, лежать в основі дій сухопутних сил більшості країн, включно з Україною, США та Росією.
Продовження буде…
