Валютні королі СРСР: як стали радянськими мільйонерами та чим загрожували тіньові фінансисти
У Радянському Союзі в другій половині 50-х і початку 60-х років іноземці могли обміняти валюту на рублі, а виїжджаючі за кордон радянські громадяни могли обміняти свої банкноти на іноземні тільки за дуже невигідним для них курсом. З огляду на, що це був час «хрущовської відлиги», громадяни інших держав приїжджали в Союз досить часто. І з СРСР теж часто виїжджали за кордон — представники компаній, які співпрацювали з іноземними фірмами, письменники, спортсмени, художники. Так що попит на обмін банкнот був великий, але можливості зробити це вільно і вигідно не було. Цю нішу зайняли «валютні королі».
Дивлячись з нинішнього дня на пристрасті, які розгорілися в 1959-1961 роках навколо цих тіньових фінансистів, далеко не кожен зрозуміє, чому з цими бізнесменами так жорстоко поводилися. Більш того, якби вони жили в нинішній час, то, швидше за все, були б успішними підприємцями, власниками заміських вілл, яхт і приватних літаків.
Далеко не всі громадяни СРСР хотіли літати в космос і досліджувати цілини. Їх кусюче називали «паразитами» і «відступниками». Завдяки «хрущовській відлизі» відкрилася щільна завіса політичної ізоляції, з’явилося привабливе буржуазне життя: ультрасучасна музика, красивий і модний одяг, ресторани й готелі. Для того, щоб все це стало доступно хоч якоюсь мірою, необхідно було стати фарцівником, тобто купувати речі, записи й тощо в іноземців і продавати втридорога своїм землякам.
Ще більший дохід міг принести перепродаж валюти й золота або продаж антикварних ікон іноземцям. Іноземних туристів перехоплювали в основному на «плешке» – відрізку вулиці Горького від Пушкінської площі до двох готелів – «Московського» і «Національного», а також — на виставках, площах, у великих універмагах. Саме слово «фарцівник» походить від фрази, яку говорили перекупники при зустрічі з іноземцями – «У вас що-небудь на продаж?». Іноземні гості, почувши пропозицію зробити обмін, охоче погоджувались — тіньові фінансисти платили за американський долар в шість-сім разів більше, ніж в радянському банку за офіційним курсом
Ієрархічна драбина валютної бізнес-імперії, перші валютні «королі»
Купити або продати валюту в СРСР просто так було неможливо, тому тіньовим торговцям довелося створити цілу систему обміну. «Бігуни» купували її безпосередньо в іноземців і дарували так званим «кухарям». Ті, своєю чергою, продавалися «купцям» – змовницьким особистостям, яких мало хто знав (причому не на ім’я, а за прізвиськами). Такі люди практично ніколи не вступали в особистий контакт з іноземцями (якщо тільки один-два рази налагоджували співпрацю, а потім знову діяли через посередників).
Особливо успішними дилерами чорного валютного ринку стали його «королі». Першими тіньовими фінансистами стали Ян Рокотов, Владислав Файбішенко і Дмитро Яковлєв (більш відомий під прізвиськами «Коса», «Владик» і «Дім Дімич»). Саме Рокотов, уродженець Москви, розробив систему «бігунів-королів», налагодив зв’язки з іноземними туристами й за два роки своєї роботи перетворився в мільйонера.
Звичайно, тіньовий фінансист не міг зберігати гроші в радянському банку. Тому він придумав свою версію: гроші зберігав у валізі, яка кочувала з місця на місце, за умови дотримання Рокотовим правил найсуворішої секретності. Чекісти полювали на нього кілька місяців. Але Рокотову вдалося вести чекістів за ніс. Рокотов був спійманий на гарячому на Комсомольській площі в травні 1961 року в момент отримання валізи вартістю 1, 5 мільйона доларів в камері схову вокзалу. На наступний день його товариші «Владик» і «Дім Дімич» були заарештовані.
Що змусило Микиту Хрущова активізувати боротьбу з тіньовими фінансистами?
Перший секретар КПРС Микита Сергійович Хрущов їздив по світу, щоб розповісти про високі ідеали, якими жив радянський народ, про те, як прекрасно будувався комунізм в СРСР з його рівністю для всіх, соціальною справедливістю, чистотою помислів кожного жителя країни. І тут, одна за одною, неприємні історії з забрудненою яскравою зовнішністю радянського громадянина. Анастас Мікоян (з 1926 року — нарком внутрішньої й зовнішньої торгівлі СРСР, з 1938 по 1949 рік — міністр зовнішньої торгівлі) на зустрічі з ним поскаржився на американського журналіста комуністичних поглядів Віктора Перло, який неодноразово дошкуляв йому. Тоді іноземний публіцист Альберт Кан на зустрічі з Сусловим (з 1947 року начальник відділу пропаганди й агітації ЦК КПРС) розповів про грошових спекулянтів, які безкарно торгують. І хто, як не він, товариш Суслов, головний ідеолог країни, знає, наскільки небезпечні контакти з іноземцями, представниками розбещувального буржуазного способу життя?
І тоді самому Хрущову під час поїздки до Німеччини відповіли на його зауваження, що західна частина Берліна перетворилася на «брудне болото спекуляцій» – але такого чорного ринку, як в Москві, немає ніде у світі. Стало очевидно, що МВС не справляється зі своєю роботою в цій сфері, тому боротьбу з контрабандою і порушеннями валютних операцій було передано в КДБ.
Ретроактивність закону, або чим закінчилася справа «Рокотова-Файбішенко-Яковлєва»
Трьох «валютних королів» спочатку засудили до 8 років тюремного ув’язнення. Але після того, як радянські політичні лідери заглибилися в питання і в закон були внесені відповідні зміни, міра стримування валютних спекулянтів в особливо великих розмірах змінилася спочатку до 15 років позбавлення волі, а потім до смертної кари. В юридичній практиці такого ніколи раніше не допускали ніде у світі — закон змінювався двічі, але Рокотов, Файбішенко і Яковлєв були засуджені, коли закон передбачав від 5 до 8 років позбавлення волі за валютні операції. Зворотна сила закону, застосованого до них двічі, пояснюється орієнтовним характером справи — щоб інші були збентежені.
Їх гучна історія на довгий час відбила у багатьох бажання жити «по-красивому». Вони не були вбивцями, ґвалтівниками або злодіями, а такими ж людьми, як вони, паплюжили ім’я радянського громадянина і корумпували ідеологічно нестабільних членів суспільства. Тому Хрущов не звернув уваги на їх прохання про помилування. Хоча Яну Рокотову на той момент було всього 33 роки, як і Дмитру Яковлєву (аспіранту Інституту народного господарства, який весь дохід витрачав на свою головну пристрасть — покупку антикваріату), і Владиславу Файбішенку було 24.
