Чи можуть Китай і США допомогти зупинити війну?
Спільна мета: зламати домінування Заходу
“Власне, брутальна загарбницька війна Росії проти України — не в інтересах Китаю”, – зазначив у розмові з DW Геннінг Гоф, головний редактор часопису Internationale Politik Quarterly. Війна заважає економічному відновленню Китаю після трьох років його політики “нульового ковіду”. “З огляду на розвиток подій на фронті в Україні Пекін ризикує опинитися на боці тих, хто програв”, – констатує Гоф. Проте КНР намагається “витягти свої економічні вигоди від війни та її наслідків”, наприклад, тим, що купує у Росії дешевші газ і нафту. Водночас Китай може збільшити експорт до Росії. Це важливо для Пекіна, враховуючи що його відносини із Заходом стають дедалі складнішими. Адже США звинувачують китайські компанії в обході західних санкцій. З Китаю до Росії надходять товари подвійного призначення, які можуть використовуватися для ведення війни.
Наслідком цього є дедалі більша залежність Росії від Китаю. Вже нині Пекін має такий вплив на Москву, як ніхто інший. Сі міг би умовити Путіна розпочати мирні переговори з Україною, якби захотів. Але поки що Пекін вказав російському президенту лише на одну “червону лінію”: Китай вважає неприпустимим застосування ядерної зброї.
Але Пекін має до Росії й стратегічний інтерес. Він потребує Москви як партнера у питанні зміни світового порядку, аби покласти край домінуванню Заходу. Тому з точки зору КНР, Росія не має програти цю війну. Для Сі було б поганим варіантом і падіння путінської системи, тому що це стало б ударом по авторитарній системі правління, якій надає перевагу і сам Сі.
Слабкість Росії – на користь Китаю
На міжнародній арені Китай намагається виступати “посередником-миротворцем” у питанні війни в Україні. Але мирний план, який Пекін представив на Мюнхенській безпековій конференції в лютому цього року, провалився на Заході. Він був надто нечітким і, головне, в ньому не було вимоги виведення російських військ з України, що є неодмінною умовою для Києва та західних союзників.
Візит Сі до Москви у китайських ЗМІ супроводжувався великою кількістю мирної риторики, хоча китайський лідер публічно взагалі не згадав про війну. А Путін удавав, ніби він — головний миротворець: “Росія відкрита для розв’язання конфлікту політично-дипломатичними засобами”, – написав він у гостьовій статті у китайській газеті “Женьмінь жибао” перед візитом Сі.
У своїй статті Путін наполягав на тому, що Київ має визнати російську анексію Криму у 2014 році та інших українських регіонів у 2022 році як “нову геополітичну реальність”. При цьому в тексті не було жодного слова з його звичної риторики про те, що Україна нібито взагалі не є справжньою державою, буцімто нею правлять “нацисти” і що її потрібно приєднати до Росії.
Чого ж взагалі можна очікувати від Китаю, якщо йдеться про спроби досягти миру? На цей час небагато, вважає Вольфґанґ Ішинґер (Wolfgang Ischinger), колишній глава Мюнхенської конференції з безпеки. В одному з інтерв’ю DW Ішинґер сказав: “Через взаємно напружену атмосферу між США та КНР у Пекіна немає стимулу обмежувати свою близькість до Росії”. Якщо війна триватиме ще довше і Росія ще послабшає у військовому, економічному та політичному плані, вона стане ще більш залежною від Китаю. “З погляду Китаю це було б непоганим розвитком подій”, – резюмував Ішинґер.
Пекін, Київ та Москва не прагнуть швидких переговорів
Зараз Пекін не чинить тиску на міжнародній арені заради швидкого встановлення миру в Україні. Щодо Москви та Києва, то їхні позиції у війні на виснаження не змінилися — обидві сторони, як і раніше, впевнені в тому, що можуть перемогти військовим шляхом. Тиск з метою якнайшвидшого укладання перемир’я радше можна було б очікувати з боку західних союзників України. Адже їхнє населення зіткнулося з економічними наслідками війни — з різким подорожчанням енергоносіїв, інфляцією та з тим, що в держбюджетах поменшало грошей.
Крім того, зокрема, у жителів Німеччини зростає страх виявитися втягнутими у війну. У нещодавно оприлюднених результатах соцопитування, проведеного страховою компанією R+V, 63 відсотки опитаних побоюються, що Німеччина не здатна до оборони у разі війни. Водночас 55 відсотків респондентів бояться, що Німеччина може виявитися стороною військового конфлікту. Це на 13 відсотків більше, ніж 2022 року.
Політично ризикований вислів Байдена
У США, які є найважливішим союзником України, готовність продовжувати щедру допомогу Києву і серед населення, і серед республіканців у Конгресі, зважаючи на все, знижується — якщо немає швидкої можливості досягти миру. Для президента Джо Байдена, який під час візиту до Києва заявив, що США підтримуватимуть Україну “доти, доки буде необхідно”, у довгостроковій перспективі це може становити ризик.
Американський політолог Стівен Уолт у статті для журналу Foreign Policy написав, що Байден тим самим прив’язав своє політичне майбутнє до результату війни в Україні: “З огляду на обіцянки Байдена все, що буде менше, ніж абсолютна перемога, виглядатиме як поразка”. У випадку, якщо Китай ще сильніше підтримуватиме Росію, Байдену ймовірно доведеться вводити додаткові санкції щодо КНР, що, своєю чергою, зашкодить відновленню американської економіки. І потім, пише Уолт, претенденти на посаду президента від республіканців потиратимуть руки й сподіватимуться на свою перемогу на президентських виборах у США у 2024 році.
Ідея американо-китайської ініціативи походить від Європи
Як для Вашингтона, так і для Пекіна війна в Україні — лише частина великого протистояння між ними та між двома системами, автократичною та демократичною. І в цій дедалі більшій конфронтації, вважає Геннінг Гофф, “Німеччина та Європа мають сильніше себе позиціювати й шукати співробітництва з американцями щодо значно більшої кількості питань”. Європейцям, каже експерт, “терміново необхідний великий європейський договір з питань військової безпеки, що дозволило б Америці сфокусуватися на Тихоокеанському регіоні”.
США як найважливіший союзник має найбільший вплив на Україну, а Китай — єдиний, хто може вплинути на РФ. Чимало політиків з різних куточків світу пов’язують із цим певні надії. На одному із самітів ЄС Ксав’є Беттель, прем’єр-міністр Люксембургу, закликав Джо Байдена разом із Сі Цзіньпіном розробити мирний план щодо України. “З цим погодилися б інші країни”, – сказав Беттель. Схоже, що багато хто у ЄС покладається саме на такий сценарій — щоб дві найбільші світові держави знайшли розв’язання проблеми Росії та України.
