Історія дефібрилятора
Їх вважали божевільними за спробу імплантувати людині дефібрилятор. Сьогодні апарат лікарів Мауера і Мировські рятує мільйони життів від зупинки серця.
Обидва походили з бідних сімей і до пори до часу вели більш-менш схоже хлоп’яче життя. Батько Мауера був шевцем, мати була вдома з трьома дітьми – так вже в початковій школі маленький Мортон підробляв у ваннах з солоною водою, що належали його дядькові, а потім став продавцем в магазині іграшок дядька.
У 15 років, здавалося б, повсякденне життя визначило його подальшу долю. Дядько захворів, і сімейний терапевт став регулярно його відвідувати. Син Мортона пізніше згадував: «Тато був зачарований тим, як його сім’я захоплювалась лікарем. На лікаря дивилися з обожненням і ставилися до нього, як до короля». Мортон подумав, що сам буде не проти стати такою шанованою людиною, і вирішив присвятити себе медицині. Дядьковий терапевт, сам того не підозрюючи, виявився арбітром долі.
За дивним збігом обставин переломний момент в житті його майбутнього колеги й співавтора також настав в 15 років. Але, на жаль, зовсім з іншої причини: в 1939 році нацистська Німеччина окупувала Польщу, а сім’я Мордехая Фрідмана опинилася у Варшавському гетто. Щоб врятувати сина, батько записав його в метрику як Мечислава Міровського, намагаючись видати його за поляка. В результаті синові вдалося втекти з гетто.
Мировський разом з другом перетнув радянсько-польський кордон і опинився на території сучасної України. Але нацисти незабаром прийшли туди – в наступні роки йому доводилося ховатися і переїжджати з одного місця на інше.
Ближче до кінця війни Міровський вступив до лав Війська Польського. В її рядах у 1944 році він повернувся до Варшави, де дізнався, що ніхто з його родичів не залишився живим. Для нього стало священним обов’язком виконати останнє бажання батька: розлучаючись в гетто, він говорив, що буде щасливий, якщо син стане лікарем.
Міровський вступив до Гданського університету на медичний факультет, але вже через рік прийшов до висновку, що з Польщею його ніщо не пов’язує. На той час він став переконаним сіоністом. «Після всього, що сталося, я зрозумів, що євреї повинні жити у своїй країні, щоб вижити», – сказав він. «Польща стала для мене кладовищем, і я сказав собі, що більше ніколи туди не повернуся». У 1947 році він відправився в Палестину, але в Землі Обітованої не було функціонуючих медичних шкіл, куди він так прагнув, в той час.
Тому він переїхав до Франції й вступив на медичний факультет Ліонського університету. Там він познайомився зі студенткою Анною, на якій незабаром одружився. Анна називала його Мішелем на французький манер, а польська прізвище у Франції перестала відмінюватись. Так Мордехай Фрідман, який перетворився на Мечислава Мировського, нарешті став Мішелем Мировські – під цим ім’ям він здобуде світову славу.
Шлях Мауера до медичної професії був не таким тернистим. У 1955 році він здобув ступінь бакалавра в рідному Балтиморі. Потім він продовжив навчання в університеті Меріленда, служив в армії, одружився – все життя проживе з дружиною – і нарешті став працювати кардіологом в місцевій синайській лікарні. Там в 1968 році кафедру кардіологічної допомоги очолив Мішель Мировські, запрошений з Ізраїлю.
На той час Міровські вже виношував ідею дефібрилятора, який можна було б імплантувати в організм людини. На цю ідею наштовхнула особиста трагедія – смерть колеги й наставника Гаррі Хеллера, при якому Міровські працював в Тель-Авіві.
Хеллер помер від шлуночкової тахікардії вдома за вечерею. Дефібрилятор міг би йому допомогти, але важливо застосовувати його, поки серце ще б’ється. Всупереч стереотипу про те, що фільми й серіали тиражуються, дефібрилятор не запускає зупинене серце.
Якщо на моніторі з’являється така ж пряма лінія, хапатися за дефібрилятор з вигуками «Ми його втрачаємо!» не варто. У цій ситуації можуть допомогти кардіостимулятори й серцево-легенева реанімація. А ось використання дефібрилятора – якщо серце вже не б’ється – це заганяти тільки останній цвях в кришку труни.
Дефібрилятор призначений для усунення небезпечних порушень ритму: він як би «перезапускає» серце. Але якщо його не застосувати протягом перших 8-10 хвилин, то з великою ймовірністю людина помре.
Оскільки напади Хеллера траплялися і раніше, йому запропонували звернутися в лікарню, де дефібрилятор завжди під рукою. Але він відмовився, не бажаючи проводити решту життя в лікарняній палаті. Мировські подумав: чи можна створити такий дефібрилятор, який завжди буде з пацієнтом і дозволить йому вести повноцінне життя? Чи можна імплантувати пристрій всередину тканини грудної клітини?
Медична спільнота того часу визнала цю ідею навіть не революційною, а єретичною. Ніхто не міг уявити, що людина може ходити з «вбудованим» пристроєм. Мировського широко критикували, але коли він поділився ідеєю з Мауером в Балтіморі, той був у захваті від перспектив. «Я не бачив жодної вагомої причини, чому це не можна було зробити, – згадував пізніше Мауер.
Два лікарі почали роботу над проєктом в 1969 році. Колеги сприйняли їхню ідею з неприязню: вони назвали обох «божевільними, які намагаються вкласти бомбу уповільненої дії в груди людини». Спочатку проти них був і творець зовнішнього дефібрилятора Бернард Лоун – до речі, він теж єврей родом з Литви. Він заявив, що напади фібриляції шлуночків не так вже й поширені, і що таких пацієнтів слід лікувати в кардіологічних відділеннях. Рішення «вшити» дефібрилятор безпосередньо в тіло людини назвали «сумнівним» і «недосконалим».
Однак Міровські і Мауер не звертали увагу на скептицизм і продовжили роботу над проєктом. У 1972 році вони почали співпрацювати з невеликою компанією з виробництва медичного обладнання «Медрад». Його засновник Стівен Хайльман і провідний інженер Алоїз Лангер будуть в майбутньому бути вписаними, як співавтори революційної розробки. Як і Мировські і Мауер, вони стануть членами Національної зали винахідників США. Але це визнання прийде набагато пізніше.
А до цього команда з чотирьох однодумців багато років працювала на голому ентузіазмі без будь-якої підтримки й грантів. Перевірений робочий прототип з’явився тільки в 1980 році. Тоді ж він був запатентований і вперше імплантований хворому з серцевою аритмією. «Операційна була переповнена, – згадував Мауер. – У лікарні говорили, що двоє божевільних намагаються поставити автоматичний дефібрилятор. Якби щось пішло не так, ми б ніколи далі не могли працювати». На щастя, надзвичайної ситуації не було. Пацієнт прожив після операції ще десять років, і його смерть не мала нічого спільного з імплантованим пристроєм.
Розробка Мировські і Мауера отримала офіційне схвалення Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США в 1985 році. Тоді ж почалося його комерційне використання. На той момент понад 800 пацієнтів вже вели повноцінне життя завдяки своєму дефібрилятору. Перший пристрій був за розміром пачки сигарет і важив близько 250 грамів. Його імплантували під шкіру в області плечей.
З того часу прилади сильно зменшились, зараз вони важать всього 70 грамів, але основний принцип їх роботи не змінився.
Двоє колись «божевільних» і нині шанованих вчених продовжували допрацьовувати свій дефібрилятор. Мировські помер від раку в 1990 році, а Мауер працював один до своєї смерті – також від раку – у квітні 2022 року.
Однак Мауер займався не тільки дефібриляторами. Йому належить понад 80 патентів у різних галузях. Наприклад, однією з його розробок стали лижні черевики, які покращують перенесення ваги спортсмена під час катання на лижах: сам Мауер був завзятим лижником. Також він захоплювався образотворчим мистецтвом і завдяки заробленим на винаходах грошам зміг зібрати солідну колекцію картин.
Однак не всі кошти пішли на картини – чималу частку Мауер відправив на благодійність. Він і його дружина брали участь у кількох єврейських організаціях, які допомагають людям з алкогольною та наркотичною залежністю повернутися до нормального життя. Але головним його творінням все ж був дефібрилятор.
Сьогодні тільки в США з ними проживає понад 800 тисяч осіб: щомісяця пацієнтам «імплантується» близько десяти тисяч нових імплантів. Досі це найнадійніший – і часто єдиний – спосіб захистити себе від раптової серцевої смерті.
