Історія одного портрету роботи Ерделі

Автором цього доленосного портрета є відомий на весь світ закарпатський художник Адальберт Ерделі. Митець був яскравим представником європейської інтелігенції.

“Завжди в костюмі, при краватці, з елегантною зачіскою та бездоганною поставою”, так описували художника його учні, “Розмовляв тихо і спокійно, але впевнено, ніколи не підвищував голосу”.

Крім того Ерделі добре володів багатьма європейськими мовами. Адже народився в змішаній родині: тато русин, мама німка. До того ж за період життя Ерделі у Закарпатті воно було у складі аж чотирьох держав: Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, Угорщини та СРСР. Тому майбутній художник з дитинства знав німецьку, угорську, чеську та словацьку. Свій щоденник Ерделі вів угорською, а автобіографічний роман “Імен” написав німецькою. За період навчання та праці у Франції (1929-1932) добре вивчив французьку мову.

Знаючи стільки мов у законослухняного та неконфліктного художника ніколи не виникало жодних труднощів, де б він не жив. Але з приходом радянської влади, яка, м’яко кажучи, “не любила” інтелігенцію, Адальберт Ерделі потрапив в опалу. Стараннями впливових друзів митець уникнув обшуків та ув’язнень, але твори його, які в той час з радістю купляли в Європі, в Союзі піддавалися великій критиці. Художник навіть не мав права провести персональну виставку.

Саме в такий складний період свого життя відбулося знайомство Адальберта Ерделі та молодої артистки Клари Балог. Краса та грація дівчини вразили художника і після одного з її виступів, Ерделі попросив юну танцівницю Закарпатського народного хору позувати для портрета. Клара Балог погодилася.

В 1951 році портрет “Юна танцівниця Клара Балог” був завершений і відразу відправлений в Москву на Декаду українського мистецтва. Там портрет отримав високу оцінку художників та критиків, більше того він сподобався генсеку Сталіну. По цікавому збігу обставин сама Клара Балог якраз напередодні виступала на сцені московського Великого театру, з іншими учасниками Декади українського мистецтва. Виступ дівчини так сподобався Сталіну, що генсек навіть запросив танцівницю у свою театральну ложу, де привселюдно похвалив її.

З Москви портрет не повернувся, офіційно він просто зник і його місце знаходження невідоме досі, але якщо вірити чуткам, то відразу після виставки його відвезли Сталіну по особистому наказу генсека. Хоч би що там було, але з того часу ставлення до Ерделі з боку радянської влади різко змінилося в кращу сторону. Йому “пробачили” відмову малювати соцреалізм і дозволили працювати у своєму особливому стилі. Більше того Ерделі отримав офіційний дозвіл провести персональну виставку, яка і відбулася в Ужгороді в 1954 році. Через рік після виставки митець, який багато хворів останні роки, на жаль помер і його історія з портретом закінчилася.

Але не закінчилася історія з портретом для народної артистки України Клари Балог. Після розвалу СРСР Закарпаття увійшло до складу незалежної держави Україна, де ім’я Ерделі, як і в інших європейських країнах дуже поважали. Колекціонери почали скуповувати картини художника за великі гроші. В Ужгороді відбулося кілька гучних пограбувань картин Ерделі.

І, бо місце однієї з найвідоміших робіт митця – портрету Клари Балог, залишалося невідомим, зловмисники припустили, що портрет знаходиться в самої Народної артистки.

На початку грудня 2007 року, злочинці в масках вдерлися у квартиру, де Клара Балог проживала зі своїм чоловіком і, напавши на господарів, пограбували їх. Причому цікавив їх саме портрет Ерделі. Не знайшовши його, зловмисники винесли інший портрет Клари Балог та картини, які на їх думку могли належати Ерделі. Очевидно, що вони в мистецтві не розбиралися і скоріш за все діяли на замовлення третьої сторони, бо шукали не гроші, а саме старі картини.

Де саме сьогодні знаходиться один з найвідоміших портретів виконаних Адальбертом Ерделі нам невідомо.

За непідтвердженою інформацією одразу після розвалу Союзу картина була вивезена і потрапила в приватну колекцію одного німецького бізнесмена. Але це неточно…