«Трохи краще, ніж Орбан». Австрія не поспішає підтримувати Україну
60% підтримки допомоги Україні та 57% схвалення санкцій проти Кремля. Такими є результати опитування Євробарометра, проведеного наприкінці минулого року в Австрії – у рамках загальноєвропейського дослідження громадської думки про війну в Україні. Це один із найнижчих показників у Європейському союзі: середній у ЄС рівень підтримки України становить 74%.
Австрія допомагає українським біженцям – у країні з березня до кінця 2022 року їх зареєстровано близько 90 тисяч. На тлі інших країн Центральної Європи це небагато: суміжна за розмірами та чисельністю населення сусідня Чехія прийняла понад 400 тисяч. Жодної військово-технічної допомоги Києву Відень не надає, аргументуючи тим, що Австрія – нейтральна країна.
У рейтингах політичних партій поряд із соціал-демократами лідирує правопопулістська Австрійська партія свободи (FPÖ): за неї готові голосувати близько 30% виборців. У минулому FPÖ була відома досить тісними контактами із Кремлем. Минулої осені Австрійська партія свободи вимагала провести загальнонаціональний референдум щодо санкцій проти Росії, звинувачуючи уряд у тому, що він порушив принцип нейтралітету, вплутавши Австрію в «економічну війну».
«Сім’ї, робітники, підприємці, пенсіонери та молодь змушені платити за санкційне безумство ЄС та уряду, і при цьому їх навіть не запитують про те, чи готові вони це робити», – заявляв тоді лідер партії Герберт Кікль.
Чи стала Австрія слабкою ланкою у ланцюзі солідарності з Україною, яку демонструють європейські країни від початку російського вторгнення?
За словами Бенджаміна Шмітта, дослідника з Центру європейського політичного аналізу (СЕРА), після початку повномасштабної війни в Україні «позиція Австрії як самопроголошеного «мосту між Росією та Заходом» опинилася під сумнівом… З’ясувалося, що прагнення бути між двома полюсами ніяк не сприяє припинення конфлікту». Однак нейтралітет, який є одним із конституційних принципів Австрійської республіки, в країні майже ніхто не ставить під сумнів: рівень його підтримки в суспільстві не опускається нижче за 80%. У цьому Австрія сильно відрізняється від двох інших країн ЄС – Швеції та Фінляндії, які донедавна теж дотримувалися нейтральної позиції: після російського вторгнення в Україну обидві подали заявки на вступ до НАТО.
У контексті наголошено на нейтральній політиці Відня, жодних протестів у країні не викликав торішній візит у Москву австрійського канцлера Карла Негаммера. Після переговорів з Путіним Негаммер заявив журналістам, що приємних вражень від цієї розмови у нього не було, але зазначив, що «Путін твердо налаштований на те, щоб розв’язування питання Донбасу», навіть попри санкції. Це було у квітні, з того часу ситуація і на фронті в Україні, і у світовій політиці помітно змінилася, але характерно, що Негаммер залишається єдиним лідером країни ЄС, який відвідав Москву вже після початку вторгнення.
Особливості австрійської політики в контексті війни в Україні для Радіо Свобода коментує Антон Шеховцов, директор аналітичного Center for Democratic Integrity, що базується у Відні.
– Австрія не надає військово-технічної допомоги Україні, мотивуючи це своїм статусом нейтральної держави. Це відповідає настроям як правлячих кіл, так і суспільства загалом?
– Провідні партії – Народна, Соціал-демократична та Партія свободи – орієнтуються на практичні інтереси, головним чином бізнесу. Є й інші – Зелені, наприклад, чи центристська партія NEOS, яка послідовно обстоює ціннісні орієнтації в політиці. Але її електорат – це 10-11%. Домінує ж суто прагматичний підхід.
– Торішні переговори Карла Негаммера та Володимира Путіна у Москві жодних проривів не принесли, але про що свідчить сам факт того, що вони відбулися? Чи є якісь особливі відносини між Віднем та Москвою?
– Так, є. Я не стверджую, що точно знаю причини візиту Негаммера, але можу з достатньою впевненістю припустити, що там йшлося, зокрема, про те, як Австрія, публічно не ставлячи під сумнів європейський консенсус щодо Кремля, могла б отримати у Росії якісь преференції, які б дозволили зберегти певний рівень торговельно-економічних відносин.
– Якщо судити з опитувань громадської думки, правопопулістська Партія свободи повністю відновила свої позиції після скандалу з її колишнім лідером Гайнцом-Крістіаном Штрахе. Чим це пояснюється?
– Я виокремлю три моменти. Перший – в Австрії в цілому електоральний потенціал ультраправих вже досить давно, років 20, досить високий: приблизно 30%. Це особливість австрійської політичної культури, хоча в більшості європейських країн ця «стеля» нижча. В Австрії були вже два коаліційні уряди за участю Партії свободи. Тож зараз ця партія – десь біля піку своєї популярності, але це не виходить за межі норми. Другий фактор – FPÖ була основною політичною силою, яка в період пандемії COVID-19 займала відверто скептичну позицію щодо багатьох обмежувальних заходів. І це збігалося з поглядами значної частини австрійського суспільства, тут було чимало «ковід-дисидентів». На цьому Партія свободи заробила очки. Ну і третє – приплив до FPÖ частини виборців, розчарованих політикою консерваторів – Народної партії, яка очолює нині правлячу коаліцію.
– Партія свободи мала цілком офіційну угоду про співпрацю з «Єдиною Росією», лідери FPÖ охоче їздили до Москви, налагоджували зв’язки з пропутінськими політиками. Після 24 лютого 2022 року ці контакти перервалися чи не афішуються?
– Я б не надавав великого значення цій угоді з «ЄР», це був швидше символічний жест, і просувало його нечисленне проросійське крило у Партії свободи. Після скандалу зі Штрахе у травні 2019 року та подальших внутрішньопартійних перипетій ця група була нейтралізована – на відміну від «Альтернативи для Німеччини» та деяких інших європейських популістських та націоналістичних партій, де прокремлівські діячі, як і раніше, впливові. Після цього FPÖ зайняла строго ізоляційну та нейтральну позицію щодо війни в Україні.
– У дусі угорського прем’єра Віктора Орбана, який каже відверто: «Це не наша війна»?
– Ні, трохи краще, ніж Орбан. Депутати Європарламенту від Партії свободи майже завжди утримуються під час голосування щодо резолюцій, що стосуються війни в Україні або критикують Росію. Це, до речі, нормально для австрійських правих – вони за нейтралітет. Бути проросійськими для них, навпаки, дещо неприродно. Але в нинішній ситуації нейтральна позиція, безперечно, грає на руку Кремлю. Сама по собі ця позиція дуже прагматична: якщо для австрійського бізнесу вигідно співпрацювати з Росією – треба співпрацювати, вигідно, припустимо, з Німеччиною – теж давайте. А питання цінностей, прав людини тощо сприймаються як вторинні. Це, як я вже сказав, є характерним для австрійського істеблішменту загалом, не лише для Партії свободи.
– Те, що громадська підтримка України та антикремлівських санкцій в Австрії слабша, ніж у більшості інших країн ЄС, – це, знову-таки, наслідок прихильності до нейтралітету?
– Так, тут можна згадати історію. Коли у 1955 році Радянський Союз погодився з пропозицією західних держав про припинення повоєнної окупації Австрії (у 1945 році Австрія, що входила у 1938–1945 рр. до складу Третього рейху, була, як і Німеччина, поділена на зони окупації СРСР, США, Великобританії та Франції – ред.), це було зроблено в обмін на те, що в австрійській конституції був прописаний принцип військового нейтралітету країни. Щодо цього можна, лише трохи перебільшуючи, сказати, що сучасну австрійську націю, для якої принцип нейтралітету дуже важливий, створив Радянський Союз. Бути багатими та нейтральними – це стало чимось на кшталт австрійської національної ідеї. Так, Австрія готова надавати допомогу тим, хто цієї допомоги потребує, але тільки не переступаючи певних «червоних ліній», щоб не дратувати інших своїх друзів – точніше, не друзів, а партнерів по бізнесу.
– Нейтральні країни часто стають саме через свій статус майданчиками для різноманітних таємних контактів сторін під час міжнародних конфліктів, а також місцем «шпигунських ігор», протиборства спецслужб різних країн. У роки Другої світової, скажімо, у цій ролі виступали нейтральні Швейцарія, Швеція та Туреччина. Чи є свідчення активності російських спецслужб та агентів впливу в Австрії після початку вторгнення в Україну?
– У мене немає якихось зовсім свіжих конкретних даних, але періодично агентів російських, і не лише російських спецслужб в Австрії викривають. Однак є специфічні моменти. Так, Відень – загальновідома столиця міжнародного шпигунства. Насамперед тому, що тут розташовані штаб-квартири ОБСЄ та МАГАТЕ. Тобто тут присутні, зокрема, зі своїми шпигунами всі – і США, і Росія, і Китай, і Іран… І щодо міжнародного шпигунства є консенсус серед австрійської політичної еліти: мовляв, шпигуйте тут один за одним, але без ексцесів, умовно кажучи, без вбивств і стрілянини на вулицях, а так – що ж робити, однаково ми не можемо цьому перешкодити.
Тому шпигунські скандали часто виникають внаслідок того, що інші західні розвідки скидають австрійській стороні відомості про, скажімо, російську чи китайську розвідувальну діяльність в Австрії, щоб змусити Відень трошки поворухнутися, якось діяти. Так сталося невдовзі після історії з отруєнням Скрипалів, коли західні країни та їхні союзники видворили велику кількість російських дипломатів. Навіть Угорщина тоді одну людину вислала, а от Австрія не вислала нікого, мотивуючи нейтралітетом. І тоді західні спецслужби оприлюднили свої дані про російського агента в австрійській армії. Це було таке клацання по носу Австрії за відсутність солідарності, – каже політичний аналітик Антон Шеховцов.
