Удар ногою в дупу

Спочатку американський Оверхольцер вирішив, що цього Уфімцева потрібно терміново завербувати. Або навіть викрасти з лап комуністів. Але потім він побачив, що все необхідне вже чесно і прискіпливо описано, і залишилося тільки сконструювати літак-невидимку. Приголомшений несподіваним щастям, Дені Оверхольцер написав рапорт і побіг з ним до свого начальника.
Але бюрократ не дав оцінки звіту. Ви можете не повірити, але в Америці теж є бюрократи. Начальника можна зрозуміти: в цей час компанія розробляла винищувач F-16, а також випробувала знаменитий транспортер «Геркулес». У ті роки військова катастрофа у В’єтнамі набирала обертів.

Але він продовжував наполягати. Його грубо послали. Денис стояв на своєму і намагався пояснити начальнику всі принади методу граничних хвиль у фізичній теорії дифракції … На що начальник перейшов  в “грім і блискавку”, і вказав молодому фахівцеві на двері. І коли наполегливий перекладач не захотів залишати приміщення на прохання начальника, начальник взяв його за загривок, повернувся до нього спиною і потужним ударом по дупі викинув з кабінету. Він додав: “Ідіть у своїх справах, Оверхольцере! Робіть свої переклади! Без вас у нас достатньо конструкторів!» 

Дорослі американські дядьки серйозно грали у війну. Їм було не до невидимості, привидів і польотів на мітлі. Тому перекладача Дениса Оверхольцера “ввічливо” посалали.

Запам’ятайте цей важливий момент – удар в дупу – він матиме цікаве продовження в самому кінці історії!

Але Денис Оверхольцер виявився міцним горіхом, який не можна розколоти. Він був не просто наполегливим, він був наполегливим і впертим. Він домігся свого і передав звіт інженерам. Вони вивчили роботи Петра Уфімцева, оцінили підхід російського фізика і почали обчислювати можливі форми невидимого фюзеляжу за його методикою.

Інженери, конструктори та інші фахівці багато працювали, наполегливо працювали і через кілька років в небо злетів фантастичний блок тактичного стелс-штурмовика «F-117».

Минали роки. У В’єтнамі йшла війна. Холодна війна також добігала кінця. У Радянському Союзі спочатку спалахнула Перебудова, а потім застопорилася. Петро Уфімцев працював за фахом в Інституті радіотехніки та електроніки АН СРСР. А жив він в підмосковному Фрязіно. І ось, в 1990 році він отримав привабливе запрошення приїхати в Штати для читання лекцій. Уфімцев погодився і почав працювати «запрошеним професором» в Каліфорнійському університеті.
Забігаючи наперед, повідомлю, що Петро Уфімцев почав співпрацювати з військово-промисловою компанією Northrop Grumman Corporation і навіть брав участь у створенні ще одного футуристичного стратегічного бомбардувальника В-2.

Весь цей час американський перекладач Дені Оверхольцер не забував, кому саме він зобов’язаний за злет кар’єри. Він мріяв зустрітися зі своїм геніальним російським колегою. І нагородити його якимось орденом за ненавмисне збільшення військової могутності потенційного ворога. Або за дії, які призвели до збагачення капіталістичного концерну Lockheed.

І ось нарешті відбулася ця довгоочікувана зустріч. Денис запитав Уфімцева: «Петро! Чому? Чому витік такої важливої військової таємниці з найпотаємнішої країни світу? І чому Радянський Союз так і не створив власних літаків-невидимок? Адже можливості були!»

На що Петро Якович відповів: «Це було так. Я написав алгоритм. Порахував. Пробував експериментально. Воно зійшлося. Я пішов до начальника. Він наказав припинити робити лайкою та інтенсивніше розробляти радари. Я наполягав. Начальник не поступився. Я продовжував гнути свою лінію. Дискусія перейшла на більш високий тон. Зрештою, він схопив мене за загривок і ударом ногою  футбольного нападника  в дупу і вигнав за двері. Я образився і написав монографію”.
Пам’ятаєте подібний удар американського керівника по п’ятій точці свого підлеглого? Подивіться: начебто однакові удари нижче спини при схожих обставинах – але які різні наслідки!
Джора Гай