Ранок лютого. Історія путінізму. Ч.2
3.Донецький клан.
Одним із соратників Кучми був його прем’єр-міністр Віктор Янукович, представник «донецького клану» в українській політиці. На довгі роки ця людина, колишній донецький злочинець з двома судимостями, колишній губернатор Донецької області й учасник тамтешньої мафіозної приватизації в 1990-х роках, стане головною ставкою Путіна в Україні. Путіну він дуже сподобався. Бандит Петербург і бандит Донбасу знайшли взаєморозуміння.
Ще одним із соратників Кучми був його начальник штабу Віктор Медведчук, впливовий царедворець, з яким у Путіна також склалися тісні стосунки.
Медведчук на зустрічі президентів в Ялті у 2004 році й після арешту у квітні 2022 року.
Жовтень 2004 р. Путін перебуває в Києві за тиждень до президентських виборів в Україні. Він всім задоволений, каже, що любить українську мову, культуру і навіть в юності, навчаючись в Ленінградському державному університеті, читав поета Шевченка в оригіналі. Тобто українською мовою.
Звичайно, це домашня підготовка, рекрутинговий підхід старого чекіста. Путін нічого не читав, в Ленінградському державному університеті його взяли за спортивною квотою в якості дзюдоїста, і він там «навчався» на татамі-матах і тренувальних зборах. Але як оперативний прийом, щоб догодити українській публіці, він піде.
«Мені подобається українська мова. Я не знаю багато чого з цього, але навіть у студентські роки намагався читати «Кобзаря»… Всі мої родичі – з Тверської губернії Росії, десь за 200 кілометрів від Москви. І багато років, багато століть вони не тільки жили на одному місці, в одному селі, а й ходили в одну церкву… Але якби з’ясувалося, що у мене такі родинні зв’язки [з Україною], я б цим тільки пишався» (В. В. Путін. Інтерв’ю Українські журналісти 26.10.2004).
Через місяць після цього інтерв’ю, в листопаді 2004 року, вибухнув перший Майдан. У Києві відбулася “Помаранчева революція”. Протеже Путіна Янукович не зміг потрапити в президенти – йому завадили масові протести проти фальсифікацій виборів.
Це поклало початок багаторічному страху Путіна перед «кольоровою революцією». Адже його влада в Росії також тримається на фальсифікації виборів. Люди там виступили проти цього, то чи можуть вони піти в Росію?
Майдан був неприємним закликом для Путіна, однак до повного розставання справа не дійшла. З новою владою (президентом Ющенком, прем’єр-міністром Юлією Тимошенко) Росія більш-менш налагодила співпрацю. У 2008 році Путін публічно підтвердив, що Росія визнає кордони України й не має претензій до українського Криму.
«Крим – це не якась спірна територія … А Росія давно визнала кордони сьогоднішньої України» (В. В. Путін, з інтерв’ю. Німецький телеканал ARD, 30 серпня 2008 року).
Майдан 2004 року не поставив хрест на кар’єрі Януковича. Він залишився в політиці. У 2010 році в запеклій боротьбі, з мобілізацією східних російськомовних регіонів країни, Януковичу все ж вдалося бути обраним президентом. Путін здобув свою найбільшу політичну перемогу в Україні. Обрання Януковича у 2010 році стало найбільшим зовнішньополітичним успіхом Путіна.
Жадібність і гібрис розорили хлопців. Жадібність Януковича та імперська зарозумілість Путіна, яку він виробив за роки необмеженої влади. Два гопники думали, що спіймали Бога за бороду.
Як тільки до влади прийшов Янукович, почалася хвиля епічних крадіжок і вичавлювання активів. Подібно до того, як Путін і петербурзька братва не могли насититися, тягнучи все, що могли, в кооператив «Озеро» та інші спільні проєкти, так і Янукович і його донецька ОЗУ почали веслувати під себе все, до чого могли дотягнутися.
Після 4 років президентства стан сім’ї Януковича оцінювалося в 12 мільярдів доларів. Ключову роль у системі корупції відіграв син Януковича Олександр на прізвисько “Стоматолог”. Колишній стоматолог раптово став талановитим бізнесменом і одним з найбагатших людей України.
При цьому з Путіним Янукович поводився як шістка. Одного разу він покірно чекав Путіна 5 годин в Криму, поки той їхав на мотоциклі по півострову з «Нічними вовками». Путін дозволив собі публічно втручатися у зовнішню політику України. Так, у 2013 році Янукович збирався підписати угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Все було готове до підписання, але Путін виступив проти цього.
У вересні 2013 року Путін дав розлоге інтерв’ю Першому каналу та Associated Press, де довго говорив про те, що «ми один народ», «ми народилися з всеукраїнської дніпровської купелі», Росія витягла Україну з рабства, СРСР «нагородив» Україну додатковими територіями «за рахунок Росії» і т.д. Щодо інтеграції України та ЄС Путін заявив, що Росії це не подобається, і бажано, щоб вона була третьою стороною у цих переговорах.
Сказав і зробив. Незабаром і сам Янукович запропонував європейцям Росію в якості третьої сторони в переговорах. І відклав підписання угоди про асоціацію.
Звичайно, таке ставлення до України як до протекторату Росії не задовольнило ні ЄС, ні українське суспільство. З листопада 2013 року в Україні почалася нова революція, Майдан 2013-14 років.
У лютому 2014 року другий Майдан завершився поваленням пропутінського режиму. Янукович втік до Росії.4. Гібридна війна.
Падіння Януковича стало переломним моментом у всьому правлінні Путіна. Путін зійшов з рейок на українську тему. Все це зійшлося один на один. Злодій, як і він, втратив владу в сусідній країні. Вулиця розгромила копів. Страшна «кольорова революція» взяла верх. Найбільший зовнішньополітичний успіх обернувся великою поразкою. Відтоді Україна стала зовнішньополітичним питанням Росії No1.
Відразу після Майдану переляканий і озлоблений Путін почав «рішучі дії», в його розумінні, які насправді були просто авантюризмом.
У лютому-березні 2014 року, скориставшись відсутністю на той момент армії України, Путін захопив Крим.
Це підняло його короткостроковий рейтинг в Росії, але стратегічно виявилося пасткою. Справа в тому, що у 2014 році в Україні не було армії, але в майбутньому вона цілком могла з’явитися. Особливо зі сторонньою допомогою. «Крим наш» у 2014 році був відкладеною війною. Тому протягом багатьох років метою політики Росії було послабити Україну, а в ідеалі – повернути її до сфери свого впливу.
Для цього був придуманий хитрий (як здавалося людям в Кремлі) хід: Росія влаштувала гібридну війну на Донбасі, відрізавши від України ще два шматки території – «народні республіки» Донецька і Луганська. Після цього Путін багато років намагався… продати їх назад Україні в обмін на поступки з її боку (визнання Криму, особливого статусу Донбасу у складі України тощо). Дипломатично це отримало назву «Мінський процес».
Уявіть, що ви живете в трикімнатній квартирі. Сусід-бандит увірвався до вас і захопив одну кімнату (Крим). Потім захопив другу (Донбас). І він каже: я готовий вийти з другої кімнати, але ви відмовляєтеся від першої. Ох, і коли я вийду з другої кімнати, мій племінник буде там, ви зареєструєте його і прийміть у свою сім’ю. Дате особливий статус.
Переговори Путіна в Мінську. Лютий 2015
План Путіна продати Донбас назад Україні характеризувався справжнім цинізмом КДБ. Люди були просто розмінними монетами. На відміну від Криму на Донбасі, Україна дала Росії збройну відсіч, і з квітня 2014 року по лютий 2015 року регіон вів жорстоку 10-місячну війну з тисячами жертв. Колись багатий український регіон на довгі роки занурився в злидні та розруху.
Війна супроводжувалася безпрецедентною кампанією брехні, якої Росія не бачила з радянських часів. Тисячі солдатів і офіцерів російської армії без погонів і розпізнавальних знаків вирушили зображати бунтівних «шахтарів і трактористів» Донбасу. Їх убивали та брали в полон, але Путін все заперечував: “Їх там немає”. Цих солдатів стали називати «іхтамнетами».
Дорджі Батомункуєв, Бурят із Забайкалля. Служив в Улан-Уде в 5-й танковій бригаді. У жовтні 2014 року їхня бригада зібрала батальйон добровольців-контрактників. Зафарбували всі знаки на цистернах. Спороли погони, шеврони, відзнаки. Завантажили у військовий ешелон разом з технікою. І вони пішли до українського кордону, щоб зобразити «ополчення Донбасу». 19 лютого 2015 року під Дебальцевим був вибитий танк “Дорджі”, бурят сильно погорів, а потім журналіст “Нової газети” знайшов його в лікарні в Донецьку.
Дорджі Батомункуєв пережив травми, але обличчя залишилося понівеченим. Зараз йому вже під 30, живе в рідному місті Могойтуй за Байкалом. І йому пощастило. На відміну від багатьох інших путінських «бойових бурятів».
Окрім регулярної армії, Росія також озброїла та направила на Донбас десятки нерегулярних формувань – змішаний брязкіт найманців, ідеологічних імперців, нацистів, лівих, козаків, чеченців тощо. Путінська пропаганда представляла їх як борців за «русский мир» і проти фашизму. Правда, одного погляду на цих людей вистачило, щоб зрозуміти щось не те з «русским миром» в Росії.Підполковник Уткін, командир ПВК Вагнера. Нацист, наколотий свастиками та рунами СС. Учасник війни на Донбасі у 2014-15 роках, його ПВК пізніше виріс до масштабів справжньої приватної армії Путіна.
Луганськ, літо 2014 р. Кадирівці. Так звана “Дика група”: чеченський злочинець Тимур Тамаєв на прізвисько “Дикий “ і його соратники.
На зворотному шляху з Донбасу Вайлд і його люди прославилися самим мерзенним відео. з знущанням з російського хлопця в тамбурі поїзда, який обійшов весь інтернет (відео «Скажи мені, Чечня – це круто!»).
Донецька гібридна війна 2014-15 років підняла з дна весь бруд і гидоту, яка була тільки в путінській Росії. Кремль збирав, озброював, платив цим виродкам і відправляв їх в Україну.
Однак весь геніальний план Путіна щодо відокремлення, а потім продажу ДНР і ЛНР Україні мав один великий недолік. Такі умови можуть бути продиктовані країні, яка не має армії. Після 2014 року українська влада остаточно зайнялася цим питанням. І в міру побудови нової армії нахабні вимоги Путіна ставали все більш відірваними від реальності.
Далі буде…
Початок читайте
