Це буде назавжди, доки не скінчиться
Жахи, що творяться Росією, викликають відчуття безнадійності. Російська влада, яка готова до будь-яких лиходійств, здається непохитною, а єдині, з ким їй не вдається впоратися — українці, явно не підуть на Москву. Багато росіян, на мою думку, якщо аналізувати російські ЗМІ, повернулися до радянського відчуття вічності системи.
Хтось при цьому вважає, що це і не найгірше. Демократичний транзит не проглядається — не на вибори ж розраховувати, і після Путіна може стати ще гірше. Завжди є, куди гірше. Або до влади прийдуть зовсім божевільні відморозки — кастинг вже проводиться, — або остаточний розвал держави спричинить війну кожного проти всіх, коли приватні армії федерального і регіонального рівня заллють Росію кров’ю — порівняно з майбутньою, не дай Боже, громадянською війною та, початку двадцятого століття, здається іграми в пісочниці.
Однак ясно, що хоча наслідки краху режиму справді непередбачувані, і не можна виключати найжахливіших сценаріїв, його тривале збереження не залишає Росії жодних шансів на майбутнє. Володимир Путін і його команда послідовно знищують країну.
Путінську державу можна порівняти з дуже старою людиною, яка вже просто не може жити — помре, якщо не від цієї хвороби, то від старості. Навіть якщо відносно непогано виглядає.
І не в тому, звісно, річ, що система жорстока та аморальна — світ бачив і не таке. Система жахливо неефективна.
За останні роки вона не мала успіхів — фактично, ніяких. Небагато завершених проєктів, на кшталт Керченського мосту, губляться на тлі гучних провалів і постійного перенесення термінів реалізації та введення в дію того, що було давно обіцяно. Це стосується як технічно проєктів, на кшталт швидкісних доріг (які, до речі, ніде у світі вже давно не розглядаються як предмет національної гордості), так і заявлених пріоритетів соціальної політики — зарплат, забезпеченості житлом, послугами охорони здоров’я тощо. Власне, про двадцять п’ять мільйонів високотехнологічних робочих місць, імпортозаміщення та різноманітні прориви в технологіях влади теж вважають за краще не згадувати.
Колись Путіна порівнювали з Піночетом, тепер — із Гітлером. Але не тільки Піночет — це загальновідомо, але й Гітлер мав деякі досягнення. Звичайно, тягар тяжких злочинів і військова поразка все це перекреслили, але в перші роки свого правління йому було що пред’явити людям. Путін не має нічого.
Справжній стан російської держави продемонструвала авантюра в Україні, адже «війна — чесна людина». Виявилось, що армія не вміє воювати. Що обвішані орденами генерали з усіх військових умінь мають лише командирський голос. Що нові види озброєнь, на кшталт розрекламованого танка «Армата», існували лише як статті видатків на підвищення добробуту окремих чиновників, у яких, схоже, все гаразд і з житлом, і з накопиченням на старість. На фронтах ця зброя не з’являється — виявилося, що нові танки та ракети — не більше ніж персонажі мультфільмів.
Керованість падає (чи вже зовсім впала?). Мобілізацію проводили так, що завдана нею шкода багаторазово перевищувала гіпотетичні вигоди, і влада була змушена оголосити про її закінчення, намагаючись далі проводити її таємно, хапаючи всіх, хто потрапить під руку, але намагаючись робити це без шуму. Але це стосується і мирного життя, якщо воно у росіян ще залишилося. У школах, наприклад, дедалі частіше ігнорують оголошені обов’язковими підйомами прапора та виконання гімну — люди просто перестають звертати увагу на ідіотські накази.
Декілька років послідовного знищення освіти та еміграція останніх місяців різко знизили якість людського капіталу. Кваліфіковані працездатні люди, що поспішно покинули країну, збільшують ВВП Вірменії, Казахстану — будь-якої країни, що їх притулила, але не Росії. Замінити їх нема ким — до Росії, в основному, приїжджають люди нижчої кваліфікації. Та і їх стає дедалі менше.
Демографічна ситуація, попри весь дзвін про підтримку сім’ї, погіршується — це стосується і народжуваності, і смертності. Росія продовжує входити до групи світових лідерів за кількістю самогубств, СНІДу.
Влада постійно демонструє не просто некомпетентність, а й повне нерозуміння реальності. Путін та його команда остаточно пішли у світ ілюзій.
Геніальний прогноз Войновича про те, що головний начальник керуватиме з космосу, реалізувався не у 2042 році, а на двадцять років раніше — плани перевиконані.
Відчуваючи втрату підтримки серед просунутих груп громадян, влада вже не перший рік орієнтується на архаїку, оголошуючи незнання силою, придумане минуле майбутнім, а самовладдя еманацією народного духу. Політичне зближення з іранською теократією — не лише прагматична потреба, пов’язана з пошуком можливостей закупівлі зброї, а й прояв духовної близькості. Найжахливіше, що всі розмови про традиційні цінності, захист духовності та іншу боротьбу з ЛГБТ — це не просто спроба задурити населення. Вища влада сама все це вірить, як літні члени Політбюро вірили, що Афганістану треба «допомогти» тому, що там «марксистська партія». Та й здобута Путіним та його соратниками у різних вищих школах КДБ освіта та досвід роботи у спецслужбах сприяють саме такій картині світу.
Але й неефективна система може існувати досить довго. За однієї, однак, необхідної умови — вона повинна звідкись отримувати ресурси, надходження яких компенсуватиме її нездатність розв’язувати проблеми країни й характер створеного нею світу, що суперечить здоровому глузду. Будинок можна опалювати в холод або охолоджувати в спеку тільки якщо у вас є для цього енергія – електрика, наприклад, або щось, що дозволяє її виробити. Штучний, який суперечив будь-якій логіці, комунізм підтримувався в СРСР на плаву, спочатку, з допомогою безплатної робочої сили в, а потім, у його вегетаріанський період, з допомогою нафти. Закінчилися людські ресурси, закінчилися нафтові гроші, закінчився і комунізм. Начебто сам собою.
Приреченість Путінської держави в тому, що нових ресурсів для свого існування вона не виробляє, а старі закінчуються.
Технічний прогрес, знижуючи залежність людства від нафти та газу, вже давно є ворогом системи, а тепер до цього додалося і розуміння необхідності, яка виникла у світу, звільнитися від енергетичної залежності Росії та позбавити її суттєвої частини грошей від нафти — необхідних обсягів нафтових доходів вже не буде. Технологічне відставання, а отже, і відставання в озброєннях і в житті буде тільки поглиблюватися. Вмотивоване невдоволення населення — від незгоди з агресивним курсом до обурення поганим умундируванням — лише зростатиме. У разі внутрішніх катаклізмів ніхто не піде, як це було в серпні 1991 року, ризикуючи життям, захищати владу, а охоронні структури мотивовані не відданістю ідеї, а лише матеріальними благами й вкрай скептично ставляться до всієї владної вертикалі та особисто до Володимира Путіна. Ну, і війна і неминуча в ній поразка як найвищий вираз неадекватності та непрофесіоналізму влади. Ані грошей, ані людей, ані союзників узяти ніде.
Тому вони не мають перспектив. Ми не знаємо, як це закінчиться — є варіанти. Але воно точно закінчиться. І в найближчому майбутньому. Не впадайте у відчай і будьте готові.
Слава Україні!
