Пам’ять про смерть Владики Теодора Ромжи
75 роки тому: Із 31 жовтня на 1 листопада 1947 року в Мукачівській лікарні після автомобільної аварії раптово помирає Теодор Ромжа – Владика Мукачівської Греко-Католицької Єпархії. Духовний лідер Владика Теодор Ромжа користувався неабияким авторитетом та впливом у регіоні про що звітували у Москву радянські спецслужби, які моніторили політичну ситуацію на Закарпатті.
Тільки після оприлюднення у 1998 році в Москві спогадів генерала НКВС Павла Судоплатова (начальника 4-го розвідувально-диверсійного управління, яке займалося диверсіями й терором), де детально описує спецоперацію з ліквідації Владики Теодора Ромжи.
Від Cудоплатова дізнаємось, що ініціатором убивства Владики був особисто Перший секретар ЦК КПУ Микита Хрущов за згодою Сталіна.
Спецоперація проходила під контролем Міністра Держбезпеки СРСР Павла Абакумова та Міністра Держбезпеки УРСР Сергія Савченка.
Савченко та Хрущов звинуватили керівництво Мукачівської Греко-Католицької Єпархії у співпраці з підпільним українським націоналістичним рухом та співпрацею з таємними емісарами Ватикану. У листі також стверджували, що Владика та його група становлять серйозну загрозу для політичної стабільності в регіоні Закарпатської області.
Зараз хронологічно спробуємо описати ті трагічні події, які сталися з Владикою Теодором Ромжою, використовуючи свідчення очевидців та архівні матеріали спецслужб.
Владика Ромжа постійно відвідував місцеві парафії, проводив богослужіння, хоча Влада конфіскувала єпархіальний автомобіль.
Після чого він їздить на автобусах, возах або ходить пішки та закликає берегти й відстоювати віру предків, щоб не допустити знищення греко-католицької церкви на Закарпатті.
Де б Владика не бував на Закарпатті, всюди збиралася небачена кількість вірян, тим самим він був серйозним ворогом Радянської Влади за яким ішов народ.
Після Першого З’їзду Народних Комітетів НРЗУ 26 листопада 1944 року Владиці Ромжі пропонують підписати Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. На що він відповів, що Маніфест є політичним документом, а єпископ не повинен займатись політикою….
26 жовтня 1947 року в селі Лавки на Мукачівщині відбулося Владикою освячення храму, де він проводив архієрейську літургію. Через те, що вище було згадано, що єпархіальна машина була конфіскована раніше, то Владика до Лавок добирався на рейсовому автобусі, хоча була заборона священникам, греко-католикам без спецдозволу їздити.
Після освячення храму й обіду, селяни помітили, що на околиці села стоять автомобілі з військовими та попередили Владику, що краще буде, якщо він заночує в селі.
Наступного дня Владика Ромжа разом із двома священниками Даніелом Бачинським та Андрієм Березнаєм, з двома богословами Михайлом Бугірем та Михайлом Маслеєм вирушили на кареті в дорогу, кучером якого був Хома Василь Васильович із Лавок.
Як описує свідок богослов Маслей: «Від’їхавши 2-3 км від села, ми помітили, що на нас насувається велика вантажна машина «Студебекер». Владика як завжди молився. Ми сиділи задом до напрямку руху, тому все бачили. Не встигли вигукнути, як в цей момент автомобіль, спускаючись з гори на повній швидкості, наїхав на нас. Коляска від удару перетворилася на купу трісок. Помітивши, що ми живі, нападники підбігли до нас, били ногами та різними металевими предметами. На щастя, на дорогу виїхало поштове авто і нападники втекли, щоб їх не впізнали, залишивши військове авто на місці аварії. ».
Сергійчук М.І. у своїй книзі 2019 р. «Ліквідація УГКЦ на Закарпатті у документах комуністичних спецслужб 1944-1949 рр.», використовуючи цілком таємні документи НКВД, пише, що аварія сталася 27 жовтня приблизно об 11-ій годині (Московського часу, через те, що у 1944 році 30 листопада був уведений Московський час НРЗУ.) на шосейній дорозі між селами Лохово та Івановці.
Зараз ми переходимо до іншого надзвичайно цікавого документа тих подій: Акт Старшини ДАІ міста Мукачево Ігнатенка В.С., який склав та замалював ці трагічні події о 15:00. Старшина Ігнатенко в акті описує номер машини «Студебекер»: П-3-35-27.
У документі виявляється, що прізвище водія не встановлено. Машина була арештована на штраф майданчик для розслідування. Ми ж знаємо, що за цю справу ніколи не брались.
Зі схеми-ескізу аварії ми бачимо, що ширина дороги – 6 м, при зіткненні з каретою автомобіль 35 м штовхав перед собою карету Владики. У схемі написано, що «Студебекер» рухався із села Череївці, а карета Владики із села Іванівці. У схемі ще дописано, що при зіткненні була розбита карета та убиті два коні, Постраждалі чудом вижили. Завдяки Старшині Ігнатенку є схема аварії та прізвища всіх присутніх.
Поштова машина, яка врятувала зі своєю появою життя Владиці та його оточенню, всіх відвезла у Мукачівську лікарню, де їм одразу надав медичну допомогу видатний хірург Олександр Фединець.
Повертаємось до спогадів Судоплатова, де він зізнається, що напад на Владику Ромжу був погано підготовлений: Єпископ був лише поранений. Хрущов знову звернувся по допомогу до Сталіна. В Ужгород терміново прибув Міністр Держбезпеки УРСР Сергій Савченко, Генерал Павло Судоплатов та Начальник Токсикологічної лабораторії Григорій Майрановський із наказом ліквідувати Владику Т. Ромжу.
У Мукачівській лікарні цілодобово біля Владики Ромжи чергували черниці-василіянки. До лікарні терміново приймається «медсестра» (агент органів безпеки) для спроби завершення спецоперації по ліквідації Теодора Ромжи.
За допомогою Головного Лікаря Бергмана це вдалося здійснити в ночі на 1 листопада, який викликав монашок до себе, а медсестра-агент Одарка, скориставшись ситуацією, отруїла Владику.
Коли монашки повернулися, то вже було пізно: Владика померав зі словами: «О, Ісусе!»
У цілком таємному документі пишуть, що Владика Ромжа, находячись у лікарні, 1 листопада о 00:50 годин (московського часу) від отриманих ран помер. Як зізнався у своїх спогадах Судоплатов, Ромжу було вбито уколом з отрутою курара.
Тіло Владики з Мукачева в Ужгород дозволили привезти пізно ввечері. По всій дорозі з Мукачева до Ужгорода люди зустрічали похоронну процесію та й молилися за Владику.
Влада хотіла таємно поховати в той же день Теодора Ромжу, але був рішучий супротив, що Владику Ромжу не можна ховати в такий спосіб, а треба віддати шану як Владиці.
Від влади були залучені заходи: 4 листопада день похорон, у Закарпатській області були скасовані автобусні, залізничні маршрути в напрямку Ужгорода, щоб перешкодити вірникам попрощатись із Т. Ромжою.
Звертаємось знову до цілком таємних документів спецслужб, де все описано. 2 листопада о 19:00 після судово-медичного розтину, тіло Ромжи було доставлене у Мукачівську греко-католицьку церкву, де була проведена 15-ти хв служба, після чого тіло було перевезено в місто Ужгород до Греко-Католицького Кафедрального Собору.
3 листопада з 08:00 до 18:00 проходили обряди, де були присутні 150-200 вірників. 4 листопада Кафедральний Собор був відкритий о 08:00 годині: проходила служба й о 13:00 відбулись похорони Владики Ромжи у склепі Кафедрального Собору.
На похоронах брало участь 120 греко-католицьких священників, 5 римо-католицьких священників та і єпископський вікарій Пастор, 20 монаших ордена «Василіян», присутніх було до 2000 вірянин, в основному це жителі міста Ужгорода. За час похорон, хоча б яких ексцесів або антирадянських виступів не зафіксовано.
Так трагічно закінчилося життя Духовного Лідера та видатного діяча нашої Єпархії, котрий сміло боровся із жорстоким Радянським тоталітарним режимом.
Сталінський режим вважав, що смерть Владики зламає дух священників та вірників Мукачівської Греко-Католицької Єпархії, котрі приєднаються до Православ’я.
Але смерть Владики ще більше об’єднало священників та вірників, які не похитнулись перед кровавим режимом. За свою віру сміло йшли в табори, хоча не знали чи повернуться живими до своїх рідних та близьких.
Найбільше страждати довелось жінкам та дітям священників. Вони були вигнанні зі своїх домівок цілими сім’ями, чоловіки знаходилися в таборах ГУЛАГу. На роботу їх не брали, бо мали клеймо «родича зрадника Батьківщини». Після повернення з таборів ГУЛАГу, священників на роботу не брали, а якщо брали, то на фізично найважчі роботи й були під постійним наглядом спецслужб.
Наша церква знаходилася в глибокому підпіллі, але все одно була поруч біля своїх вірників.
У 1989 році Мукачівська Греко-Католицька Єпархія вийшла з підпілля, а у 1991 році кровавий тоталітарний радянський режим рухнув.
До речі, Теодор Ромжа у 1944 році у віці 33 років став наймолодшим Єпископом у всьому Католицькому світі.
Через 54 роки після смерті Теодора Ромжи 27 червня 2001 року Папа Римський Святійший Отець Іоан Павло ІІ під час апостольського візиту до України проголосив Теодора Ромжу Блаженним.
Вічна йому пам’ять та блаженний спокій!
