Зі споминів знаменитої оперної співачки Галини Вишневської про окупацію Чехословаччини в 1968 році
«Вранці після ленчу ми пішли погуляти. На вулицях – натовпи народу, несуть плакати: “Росіяни фашисти!”, “Росіяни, геть із Чехословаччини!”
Усередині все похололо. І все-таки ще не припускаємо думки, що відбувся ганебний акт в історії нашої держави. Біжимо назад у готель, включаємо телевізор, а там уже всі станції показують, як по майданах та вулицях Праги повзуть радянські танки.
Отже, правда. І як усе ясно, добре видно: у радянських солдатів розгублені лиця… Тисячі людей на тротуарах… Вони не чинять опір, але з яким відчаєм вони дивляться на своїх колишніх братів. Багато хто плаче, інші щось кричать, голими руками штовхаючи сталеві чудовиська.
Але ось об’єктив телекамери пересунувся в інший кінець площі, і ми бачимо, як кілька жінок, зчепившись руками, кинулися на землю — поперек дороги танкам, що повзуть прямо на них! Я з жахом закричала… Але ні, слава Тобі Господи, зупинилися…
Слава, як божевільний, кидався по кімнаті.
— Галю, що робити? Який сором! Злочинці! Мені соромно йти сьогодні на концерт. Адже ми росіяни, радянські!
І треба ж бути такому збігу: у Лондоні, цього трагічного для всього світу день, — відкриття радянського фестивалю, і саме концертом Дворжака в першому відділенні.
За кілька годин Слава вийшов на сцену величезного Альберт-Холла разом із музикантами Державного симфонічного оркестру. За стінами на вулиці вирувала демонстрація, і в залі шість тисяч людей зустріли появу радянських артистів, що довго не змовкали криками, тупотом і свистом, не даючи розпочинати концерт. Одні кричали: «Радянські фашисти, забирайтесь геть!» Інші – «Замовчіть, артисти не винні!»
Слава, блідий, стояв, як на пласі, беручи на себе ганьбу за свій злочинний уряд, а я, заплющивши очі та не сміючи підвести голови, забилася в дальній кут ложі.»
Для довідки: Вишневська – це велика оперна співачка, а Слава у тексті – це великий композитор Мстислав Ростропович, її чоловік.
І їм було дуже соромно і боляче, коли танки їхньої країни були на чужій землі.
*****
Бачимо, як пропагандисти Росії зі своєю шаленою патріотичною ордою за спиною в останні дні обурені до глибини душі (а вона там є?) небувалим сплеском русофобії у світі. Дорогі, яка це русофобія? Вас ніхто не боїться – ви просто стали нерукоподатні, тому що в черговий раз, вже невідомо який за рахунком, ваші війська “захищають” свою Батьківщину на чужій землі.
Вас не бояться – від вас відгороджуються. Як взагалі можна боятися тих, хто за тиждень після економічного тиску опинився на рівні первісно-общинного ладу? Не тіште себе.
Не порахувати сумних уроків вашої жахливої історії. Це вже просто якісь патологічні самоповтори, що рецидивують із покоління в покоління, з віку в століття. Треба мати просто унікальний дар, щоб досі продовжувати йти (неодмінно строєм) цим Особливим шляхом і так жодного разу з нього і не звернути в бік Цивілізації.
«В нашей крови есть нечто, враждебное всякому истинному прогрессу. И в общем мы жили и продолжаем жить лишь для того, чтобы послужить каким-то важным уроком для отдаленных поколений, которые сумеют его понять; ныне же мы, во всяком случае, составляем пробел в нравственном миропорядке. Иногда кажется, что Россия предназначена только к тому, чтобы показать всему миру, как не надо жить и чего не надо делать.
Чаадаев»
