ІВАНУ ПРОХОРОВИЧУ ЗАПІСОЧНОМУ – 100 РОКІВ
13 травня (офіційно 12 травня) 2022 року виповнилося 100 років з дня народження доктора фізико-математичних наук, професора Івана Прохоровича Запісочного – відомого українського вченого в галузі атомної фізики, фізичної і квантової електроніки, з широким поглядом на сучасний світ, передусім світ науки й освіти, світ культури взагалі, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, заслуженого діяча науки України (1985), лауреата премії імені К. Д.Синельникова НАН України (1994), одного з патріархів фізичної науки на Закарпатті, засновника кафедр оптики і квантової електроніки в Ужгородському національному університеті, ініціатора створення і першого керівника Ужгородського відділення Інституту ядерних досліджень АН УРСР.
З його ім’ям пов’язані важливі результати, які сприяли розвитку в Україні фізики електронних і атомних зіткнень, спектроскопії вакуумно-ультрафіолетового діапазону, нелінійної оптики, електрон-фотонної та іон-фотонної емісії металевих поверхонь, газової квантової електроніки. Він та його учні зробили вагомий внесок у створення цілої серії оригінальних, у тому числі й унікальних, установок та прецизійного інструментарію для досліджень нових явищ та ефектів в електронній фізиці.
Іван Прохорович Запісочний – учасник бойових дій у Другій світовій війні, був нагороджений орденом Слави ІІІ ст., а також численними медалями. Одразу після демобілізації (1945 р.) він вступив на фізичний факультет Воронезького державного університету, який закінчив з відзнакою, а згодом вступив до аспірантури Ленінградського державного університету. І саме там під науковим керівництвом талановитого фізика, члена-кореспондента АН СРСР Сергія Едуардовича Фріша Іван Запісочний сформувався як фізик-експериментатор високої кваліфікації. Після закінчення аспірантури наприкінці 1953 року Іван Прохорович захистив кандидатську дисертацію, а на початку 1954 року його було направлено на роботу в Ужгородський державний університет. Відтоді вся його наукова діяльність нерозривно пов’язана із Закарпаттям.
З 1954 до 1981 року І.П. Запісочний працював в Ужгородському університеті, обіймав посади старшого викладача, доцента, завідувача кафедри експериментальної фізики, а в 1957 році створив і очолив кафедру оптики. У 1965 році за ініціативою Івана Прохоровича було організовано першу в університеті Проблемну науково-дослідну лабораторію з фізики електронних зіткнень, а в 1968 році він створив та очолив кафедру квантової електроніки.
Протягом десятиліть колектив під керівництвом І. П. Запісочного працював з разючою віддачею. Що допомагало співробітникам витримувати такий темп, надихало на творчі шукання? Адже їм доводилося місяцями цілодобово “нести вахту” під час наладки устаткування, його встановлення на різноманітних установках – іноді у нечувано складних умовах. Головну роль тут відігравав, безумовно, унікальний талант Івана Прохоровича як наукового керівника. Учений мав великий досвід та інтуїцію, що давали йому змогу самому переконатися і переконати інших у можливості втілення того чи іншого задуму. Він сам був прикладом відданого служіння науці, не цурався чорнової роботи, якщо цього потребувала справа. Завжди знаходив спільну мову зі співробітниками, умів підібрати кадри і якнайефективніше організувати роботу.
Притягальна сила Івана Прохоровича полягала в поєднанні його таланту, педагогічного хисту та особистих якостей. Це, перш за все, його обдарованість, любов до науки, педагогічна майстерність, цілеспрямованість, наукова принциповість, висока культура, особистий авторитет, ентузіазм, вміння направити роботу, підтримати ініціативу і самостійність. Найбільше, що він цінив в учнях, – це самостійність мислення, ініціативу, індивідуальність. Він завжди радів успіхам своїх учнів. Без сумніву, Іван Прохорович відповідав головній властивості вчителя – навчитися не заздрити успіхам своїх учнів і бути щедрим до них. Це, напевно, головний секрет того, що під його керівництвом виросло стільки блискучих учених. Як наслідок, вдалося виховати багатьох самостійних дослідників, які внесли вагомий вклад у розвиток фізики і створили свої власні колективи учнів. У науковій школі професора І.П.Запісочного особливо чітко відслідковувалася і відслідковується традиція наступності, наслідування, яка полягала в передачі від одного покоління дослідників іншому певного запасу знань, ідей, концепцій, підходів і методів, стилю мислення і стилю роботи.
Наукова школа професора І.П. Запісочного активно розвивалася і стала відомою не лише в Україні та на теренах Радянського Союзу, а й за кордоном. Протягом більш як чотирьох десятиліть дослідження її представників були зосереджені на двох основних напрямах: атомна фізика і фізична та квантова електроніка. Іван Прохорович тонко відчував, де можна очікувати фундаментальні результати, і таке відчуття “глобальних проблем” атомної фізики дуже рідко зраджувало його.
Він розумів сам і вчив розуміти інших, що вирішення ключових, фундаментальних проблем атомної фізики є надзвичайно важливими для розвитку фізичної науки в цілому. Тому, все, що він робив сам і доручав зробити іншим, як правило, приводило до видатних результатів. У 1995 році І.П.Запісочному та його талановитим учням і сподвижникам – О. Б. Шпенику, Л. Л. Шимону, І. С. Алексахіну, А. Й. Імре, А. М. Завілопуло разом з колегами, спеціалістами з теоретичної фізики В. І. Лендьєлом та О. П .Сабадом – була присуджена Державна премія України у галузі науки і техніки, що засвідчило визнання світового рівня його наукової школи.
Уже у зрілому віці наполеглива праця Івана Прохоровича увінчалася ще одним чи не найбільшим досягненням. Завдяки його цілеспрямованій науково-організаційній роботі в Ужгороді було створено Ужгородське відділення Інституту ядерних досліджень АН України, яке згодом стало самостійним Інститутом електронної фізики НАН України – першим академічним осередком науки на Закарпатті.
Іван Прохорович Запісочний пішов від нас у серпні 2001 року після тяжкої хвороби. Але і нині професор І.П. Запісочний живе у своїх наукових працях, у пам’яті своїх учнів, багатьма з яких він би по праву пишався, в серцях тих, хто його пам’ятає і шанує.
Велика людська вдячність йому і вічна та світла пам’ять.
